Частина VIII. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Міжнародні валютно-фінансові відносини


Розділ 16. ФОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ



Валютно-фінансова політика держави


Валютне регулювання — одна з форм державного регулювання міжнародних економічних відносин, спрямована на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансів, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів у руках держави.

Системи національного регулювання грошово-валютних відносин мають дуже давню історію. Розпочиналося воно, як правило, з впровадження заборони вивезення золота з країни. Поступово це регулювання поширилось на інші валютні цінності, в тому числі на платіжні засоби та цінні папери акції й облігації. З введенням оборотності валют валютне регулювання в деяких розвинутих країнах було скасоване, в інших — значно послаблене.

Валютне законодавство розвинутих країн визначає коло валютних операцій, які можуть бути підпорядковані валютному регулюванню. У більшості випадків вони поділяються на операції, пов'язані з міжнародним рухом капіталів, зовнішньою торгівлею, міжнародними борговими відносинами, операціями із золотом та іншими валютними цінностями; операції, пов'язані з розвитком таких сфер міжнародних відносин як туризм, інші форми спеціальних міждержавних виплат.

Валютне регулювання забезпечується спеціальною системою правових норм і засобів. Цю систему деякі спеціалісти-правники розглядають як самостійний інститут права (у зарубіжній літературі його називають "валютним правом").

У розвинутих країнах ринкової економіки валютне регулювання здійснюють або міністерства фінансів (у більшості країн), або центральні емісійні банки (Велика Британія, Данія), або спеціальні урядові установи (Франція, Італія).

У системі державного регулювання економічного життя кожної країни виділяють сукупність заходів, які проводяться центральними банками у сфері грошового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної валютної політики держави. Ця політика здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) і девізній.

Облікова (дисконтна) політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу, шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і тим самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, таким чином, сприяє підвищенню її курсу. Досить неординарним прикладом застосування облікової валютної політики на сучасному етапі розвитку грошово-валютних відносин можуть слугувати дії Центрального банку Швеції, коли в другій половиш 1992 р. виникла паніка на валютних ринках Європи і шведська крона опинилась у досить скрутному становищі. Щоб терміново підвищити валютний курс крони, було оголошено рішення Центрального банку про підвищення ставки позикового відсотка до 75 %, а згодом цю ставку було встановлено на небаченій досі в практиці валютних відносин цифрі в 500 %. До такого неординарного заходу Центральний банк Швеції вдався, щоб зупинити відплив валюти за кордон. Саме в той час до аналогічних заходів вдався і Центральний банк Норвегії,

За значного активного сальдо платіжного балансу, що трапляється рідко, центральні банки відповідних країн вдаються до протилежних дій. Вони знижують облікову ставку і тим самим стимулюють відплив іноземного і національного капіталу з метою зменшення активного платіжного сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, її курс підвищується, а курс національної валюти відповідно падає.

Облікова політика — це традиційний метод регулювання валютного курсу. Але в сучасних умовах ефективність цього методу значно зменшилася за рахунок інтенсивних процесів інтернаціоналізації господарського життя і негативного впливу дорогих кредитів на розвиток національних економік.

Прагнення управляти валютною політикою за допомогою відсоткових ставок за надання кредиту спостерігалося в розвинутих країнах ще наприкінці XIX ст., але досить активно і в широких масштабах таке управління почало проводитися у 20—30-х роках XX ст. Після Другої світової війни найбільш широко використовується так званий компенсаційний принцип облікової політики. Сутність цього методу валютного регулювання полягає в поєднанні та послідовному використанні двох протилежних типів цієї політики: політики обмеження кредиту, так званої кредитної рестрикції, або політики ''дорогих грошей", а також політики стимулювання кредиту, так званої кредитної експансії, або політики "дешевих грошей".

Політика кредитної рестрикції ("дорогих грошей") використовується, як правило, в умовах стрімкого промислового буму та зростання господарської активності. її мета — перешкодити процесові активного використання кредиту господарськими суб'єктами та загальмувати промисловий бум, який часто призводить до "перегрівання економіки" і перевиробництва товарів.

Політика кредитної експансії ("дешевих грошей"), навпаки, спрямована на стимулювання кредитних операцій у розрахунку на те, що більш сприятливі умови кредитування будуть спонукати до господарської активності, зростання виробництва і залучення іноземного капіталу.

Ліберальна політика кредитної експансії спричиняє зниження валютного курсу, і навпаки, політика кредитної рестрикції породжує тенденцію до підвищення валютного курсу.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної вал юти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набуває форми валютної інтервенції — прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках з одночасним введенням обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках, як правило, значні суми іноземної валюти, що веде до зростання курсу національної валюти щодо іноземної, та, навпаки, скуповування іноземної валюти веде до падіння курсу національної.

Девізна валютна політика справляє тимчасовий і обмежений вплив на рівень валютного курсу, якщо немає докорінних порушень платіжного балансу. За наявності таких порушень активне використання девізної політики може призвести до швидкого виснаження валютних резервів країни, не запобігши при цьому процесу знецінення національної валюти. Тому проведення валютної інтервенції передбачає наявність у центральних емісійних банках країн, що її проводять, великих валютних резервів і можливе тоді, коли неврівноваженість платіжного балансу незначна та характеризується періодичною зміною пасивного сальдо на активне. Інакше проведення валютних інтервенцій загрожує не тільки повним виснаженням валютних резервів, як уже зазначалося, а й розладнанням грошового обігу всередині країни.

Прикладом масової валютної інтервенції можуть бути дії уряду США, спрямовані на підтримання курсу долара, коли він став стрімко падати після значного зростання у 1980—1985 рр. Так, у вигляді валютної інтервенції для підтримки власної валюти США використали за період з 1987 р. по липень 1989 р., за різними оцінками, понад 140 млрд. дол.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина VIII. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ УГРУПОВАННЯ

  • Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту

  • Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи

  • Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ УГРУПОВАННЯ

  • Валютні зони

  • Валютний союз ЄС

  • Частина ІІ. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Світовий банк. Банк міжнародних розрахунків

  • Регіональні фінансово-кредитні установи

  • Розділ 4. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Міжнародні та регіональні економічні структури

  • Особливості функціонування фінансової системи ЄС

  • Частина ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОГО РИНКУ

  • Операції на девізних ринках

  • Міжнародні розрахункові операції

  • Розділ 6. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

  • Міжнародний ринок акцій

  • Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

  • Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів

  • Розділ 7. ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

  • Зовнішній борг і проблеми його обслуговування

  • Платоспроможність країни та її складові

  • Частина IV. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ

  • Види лізингу

  • Умови лізингового договору та його суб'єкти

  • Розділ 9. МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

  • Суб'єкти міжнародних лізингових операцій

  • Частина V. ГРОШІ ЯК ОСНОВА СВІТОВИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

  • Стійкість грошового обігу. Інфляція

  • Рух грошових потоків у сфері міжнародних фінансів

  • Розділ 11. "БРУДНІ" ГРОШІ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ І ПРОТИДІЯ ЇХ ВІДМИВАННЮ

  • Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

  • Україна в боротьбі з відмиванням "брудних" грошей

  • Частина VI. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТ. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Внутрішня і зовнішня конвертованість

  • Умови повної конвертованості валют

  • Розділ 13. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Методика визначення валютних курсів

  • Частина VII. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ЯК ПІДСУМКОВИЙ ПОКАЗНИК СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ КРАЇНИ

  • Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

  • Економічна рівновага платіжного балансу

  • Розділ 15. СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

  • Загальне сальдо платіжного балансу

  • Чинники, які впливають на стан платіжного балансу

  • Частина VIII. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН
  • Валютні обмеження та валютні ризики

  • Спеціальні (вільні) економічні зони. Офшорні центри

  • Розділ 17. УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ

  • Удосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових інституцій

  • Паризький та Лондонський клуби

  • Частина IX. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

  • Становлення валютного і фінансового ринків України

  • Сучасні проблеми функціонування гривні

  • Розділ 19. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

  • Стан і перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

  • Зміцнення міжнародної платоспроможності України

  • Частина Х. УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Методичні та довідкові видання