Економічні функції валютного курсу
Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку даної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.
Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється через валютне котирування.
Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют у відповідності до діючих законодавчих норм і практикою, що склалася. Котирування валют здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.
Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США, марки ФРН і деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за собою позицію загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позиції марки ФРН пояснюється також її становищем як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також центральною роллю цієї валюти в Європейському Союзі. На регіональному і національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних відносин більш вузького кола суб'єктів, набір валют, що котируються, може бути, звичайно, іншим.
У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їх часток.
При непрямому (зворотному ) методі валютного котирування, який традиційно використовується Велика Британією та деякими державами — колишніми її колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.
Історична традиція непрямого (зворотного) котирування англійського фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 році до 80 %. На сьогодні, крім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування використовують такі валюти: ірландський фунт стерлінгів, австрійський і новозеландський долари, євро та деякі інші валюти. З 1978 р. введене зворотне котирування долара США стосовно більшості валют, крім англійського та ірландського фунтів стерлінгів.
При котируванні валют розрізняють поняття "база котирування" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котирується). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яка визнана по всьому світу. Однак інколи, з історичних причин, базовою валютою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на тс, що останній має більш високу вартість.
Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов'язково слід враховувати методи котирування валют, які при цьому використовуються.
При котируванні валют вказуються курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR) а також курси, за якими ці банки продають іноземну валюту (курс про давця — ask rate — АR). Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за винятком валютного ринку Лондона, де використовується непряме котирування і тому курс продавця валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців становить прибуток балку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця), називається маржа (спред).
Розраховують як абсолютну (AR-BR), так і відносну маржу (спред):
Спред, або маржа, повинен покривати операційні витрати банку і забезпечувати йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є своєрідною "платою'' за надані банком форе кепі (безготівкові) послуги. При цьому величина маржі, що призначається комерційним банком для різних валют та різних клієнтів і в залежності від обсягу операцій може суттєво різнитися.
При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є не що інше, як залишки на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переказу з одного рахунку на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що, в свою чергу, призводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот.
При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порівняння двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світові — на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають в зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності.
Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.
Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоча подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.
Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Розраховуватись цей показник повинен на базі середньозважених товарних цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 13. ВАЛЮТНИЙ КУРС“ на сторінці 1. Приємного читання.
