Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи

Міжнародні валютно-фінансові відносини

Конкретну ініціативу у створенні нової валютної системи, яка могла б успішно функціонувати після завершення Другої світової війни, взяли на себе країни, що традиційно відігравали провідну роль, — Велика Британія і Сполучені Штати Америки, Ще влітку 1941 р. Джон Мейнард Кейнс підготував перший текст, представлений британському міністерству фінансів. Він носив назву "Пропозиції щодо створення Міжнародного компенсаційного союзу". У грудні цього ж року американський уряд доручив Гаррі Декстеру Уайту та його колегам по департаменту Казначейства підготувати пропозиції щодо створення Стабілізаційного фонду союзників, який би забезпечував надання останнім військової допомоги і міг би стати основою післявоєнної світової валютної системи. Влітку 1942 р. було здійснено обмін цими документами для взаємного ознайомлення.

Слід зазначити, що головні положення англійського й американського планів були подібні. Насамперед вони пропонували забезпечити стабільність внутрішнього економічного розвитку, що передбачало здійснення державою певних контролюючих функцій у монетарній сфері в рамках функціонування національних економік. Особлива увага приділялася внутрішнім економічним процесам, що автоматично означало зменшення ступеня входження у світове господарство, тобто здійснення певного контролю на міжнародному рівні, внаслідок якого країни мали поступитися невеликою часткою свого суверенітету в монетарній сфері. Для цього Кейнс і Уайт пропонували створити спеціальний наднаціональний орган для міжнародної кооперації.

Визначаючи необхідність міжнародного співробітництва у валютній сфері, плани істотно відрізнялися в інших важливих положеннях. Якщо Кейнс віддавав пріоритет інтересам внутрішнього розвитку, то Уайт на перше місце ставив міжнародні завдання. І хоча в подальшому було внесено зміни до обох планів, суттєва різниця між ними збереглася.

Чому Кейнс віддавав перевагу внутрішнім проблемам у рамках нової міжнародної валютної системи? Оскільки знав негативний досвід 30-х років і домагався, щоб кожна країна зберегла значною мірою свою незалежність, перш за все у розробці та реалізації внутрішньої економічної політики, яка б забезпечила повну зайнятість. Тобто і тут Кейнс залишався на позиціях раніше розробленої ним концепції.

Уайт, навпаки, під впливом "нового курсу" Рузвельта передбачав створення системи планування і контролю економіки. Подібна філософія, перенесена на міжнародний рівень, привела до ідеї заснування двох наднаціональних інститутів: фонду стабілізації та світового банку. Ці два наднаціональні органи могли б здійснювати достатньо дійовий контроль внутрішньої грошової політики держав — членів системи, особливо щодо обмінних курсів і світових потоків капіталів. Все ж, щоб одержати схвалення Державного департаменту та Конгресу США, а також під впливом ідей Кейнса, Уайт вніс важливі зміни до свого проекту. Він зробив акцент на створенні фонду стабілізації і водночас надав світовому банку статус класичної кредитної установи, що спеціалізується на інвестиціях в інші країни.

Однак навіть з урахуванням цих змін план Уайта відрізнявся від програм Кейнса.

Внаслідок тривалих переговорів з'явилося Спільне комюніке експертів і наприкінці червня 1944 р. в Атлантик-Сіті (США) зустрілися представники 44 країн для підготовки Бреттон-Вудської конференції. Ця зустріч формально давала можливість учасникам вносити ті чи інші поправки, що й відбувалося, особливо щодо квот-внесків, але реально англо-американський план поставив учасників конференції перед фактом. Оскільки США змогли нав'язати Великій Британії свою думку, то в кінцевому підсумку було прийнято відредаговану версію плану Уайта.

Таким чином, третьою світовою валютною системою стала створена за рішенням Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції ООН (країн антигітлерівської коаліції), яка проходила в липні 1944 р. у США (місто Бреттон-Вудс), Бреттон-Вудська валютна система.

Те, що рішення на цій конференції приймалось фактично під диктовку США, не викликає особливого подиву. Адже ця країна вже вдруге після світової війни була у виграші. Так, якщо перед Першою світовою війною зовнішня заборгованість США в 1913 р. досягала 7 млрд дол., а вимоги до інших країн становили 2 млрд., то вже в 1926 р. зовнішній борг скоротився більше ніж удвоє, а вимоги зросли у 6 разів, становлячи суму в 12 млрд. дол. Відбувся також перерозподіл золотих резервів на користь США: у 1914—1921 рр. чистий приплив золота в США в основному з країн Європи сягнув 2,3 млрд. дол.; у 1924 р. 46 % золотих запасів капіталістичного світу були зосереджені в США (у 1914 р. — 23 %). Перед початком Другої світової війни США були майже єдиною країною, де зберігався золотомонетний стандарт, а курс долара щодо західноєвропейських валют значно зріс.

Уже в той час США розгорнули боротьбу за гегемонію долара, однак домогтися статусу резервної валюти їм вдалося лише після Другої світової війни. Засилля США в Бреттон-Вудській системі пояснювалося також новою розстановкою сил у світовому господарстві. У1949 р. 64,6 % капіталістичного промислового виробництва було зосереджено в США. Цій же країні належало 33 % світового капіталістичного експорту і майже 75 % золотих резервів. А головний конкурент США в Бреттон-Вудській системі — Велика Британія — обслуговуючи своєю валютою 40 % світової торгівлі, володіла лише 4 % офіційних золотих резервів капіталістичного світу.

Керівники США намагалися максимально використати свою економічну могутність і створити таку міжнародну валютну систему, яка б відповідала їхнім інтересам і перебувала під їх контролем. На той час на Сполучені Штати припадало 34,7 % голосів у створюваному Міжнародному валютному фонді. Під впливом США до статуту МВФ було включено положення, які зобов'язували країни при одержанні кредитів надавати докладну інформацію про стан економіки країни, її золотовалютних запасів, виконувати рекомендації МВФ, які стосуються внутрішньої і зовнішньої політики держави.

За таких обставин Радянський Союз, який брав участь у роботі конференції в Бреттон-Вудсі, підписав підсумкові документи, але не ратифікував їх. Зрозуміло, що на висунуті на конференції умови не погоджувалися і деякі країни капіталістичного світу, тим більше їх не міг прийняти тогочасний тоталітарний режим СРСР.

Основою Бреттон-Вудської системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу — США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів.

Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно, через свої центральні емісійні банки, обмінювати наявні у них резервні валюти за офіційною ціною на золото, і навпаки. Однак, оскільки незначний золотий запас Англії не дав змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів, а також з інших економічних причин, фунт стерлінгів з самого початку виконував роль резервної валюти лише частково. Він використовувався як резервна валюта переважно колоніями та домініонами Британської імперії. Таким чином, фактично Бреттон-Вудська валютна система успадкувала, з одного боку, рештки грошової системи "золотого стандарту", а з іншого — принципи національної валютної системи США. Офіційно цю систему стали називати золотовалютним стандартом, а неофіційно — золото-доларовим стандартом.

На конференції було підписано "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Бреттон-Вудська система була введена в дію після подання Державному департаменту США ратифікаційних грамот 2/3 країн — учасниць конференції.

Угода про МВФ передбачала встановлення міжнародного співробітництва у сфері валютних відносин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступове скасування валютних обмежень і впровадження оборотності валют. МБРР повинен був згідно з угодою забезпечити розвиток довгострокових кредитів і позик, насамперед країнам, які особливо постраждали від війни.

Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були:

• збереження ролі золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак на відміну від системи золотого стандарту зв'язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;

• встановлення офіційних курсів валют шляхом визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ УГРУПОВАННЯ

  • Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту

  • Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи
  • Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ УГРУПОВАННЯ

  • Валютні зони

  • Валютний союз ЄС

  • Частина ІІ. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Світовий банк. Банк міжнародних розрахунків

  • Регіональні фінансово-кредитні установи

  • Розділ 4. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Міжнародні та регіональні економічні структури

  • Особливості функціонування фінансової системи ЄС

  • Частина ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОГО РИНКУ

  • Операції на девізних ринках

  • Міжнародні розрахункові операції

  • Розділ 6. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

  • Міжнародний ринок акцій

  • Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

  • Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів

  • Розділ 7. ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

  • Зовнішній борг і проблеми його обслуговування

  • Платоспроможність країни та її складові

  • Частина IV. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ

  • Види лізингу

  • Умови лізингового договору та його суб'єкти

  • Розділ 9. МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

  • Суб'єкти міжнародних лізингових операцій

  • Частина V. ГРОШІ ЯК ОСНОВА СВІТОВИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

  • Стійкість грошового обігу. Інфляція

  • Рух грошових потоків у сфері міжнародних фінансів

  • Розділ 11. "БРУДНІ" ГРОШІ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ І ПРОТИДІЯ ЇХ ВІДМИВАННЮ

  • Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

  • Україна в боротьбі з відмиванням "брудних" грошей

  • Частина VI. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТ. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Внутрішня і зовнішня конвертованість

  • Умови повної конвертованості валют

  • Розділ 13. ВАЛЮТНИЙ КУРС

  • Методика визначення валютних курсів

  • Частина VII. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ЯК ПІДСУМКОВИЙ ПОКАЗНИК СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ КРАЇНИ

  • Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

  • Економічна рівновага платіжного балансу

  • Розділ 15. СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

  • Загальне сальдо платіжного балансу

  • Чинники, які впливають на стан платіжного балансу

  • Частина VIII. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

  • Валютні обмеження та валютні ризики

  • Спеціальні (вільні) економічні зони. Офшорні центри

  • Розділ 17. УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ

  • Удосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових інституцій

  • Паризький та Лондонський клуби

  • Частина IX. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

  • Становлення валютного і фінансового ринків України

  • Сучасні проблеми функціонування гривні

  • Розділ 19. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

  • Стан і перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

  • Зміцнення міжнародної платоспроможності України

  • Частина Х. УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Методичні та довідкові видання