Розділ «Модуль 4. СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА НА ЕТАПІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН»

Крім національних кредитно-фінансових установ, існують міждержавні кредитні інституції: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Банк міжнародних розрахунків (БМР), інші валютно-кредитні організації.

Роль банківської системи в сучасному вітчизняному просторі визначається не лише фінансовим посередництвом на грошовому ринку, а й найважливішим регулятором ринкових процесів у цілому. Банківські установи як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки організовують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому обчисленні. Проте за кожним з напрямів вияву ролі функціонування банківської системи стоїть багаторічна боротьба за самовизначення та незалежність.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг, невідповідна для країн із ринковою економікою фінансова структура, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду – все це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Так, банківська система України зазнала багато струсів: у 1993 р. – найвищу в світі гіперінфляцію – 10156 %, у 1994 р. – найвище в світі оподаткування банків, у 1995 р. – різке гальмування інфляції, 1998 р. – російсько-азійську кризу.

Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" Україна самостійно організовує банківську систему. Банківська система – це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.

У такому розумінні банківська система не включає небанківські фінансові інститути грошового ринку, чим вона помітно відрізняється від кредитної системи.

Кредитна система – ширше явище, ніж банківська, оскільки включає також всі небанківські фінансові посередники.

Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом лише під особливим наглядом держави спеціальними інституціями, що називаються банками*227.

*227: { Господарський кодекс України : офіц. вид. – К.: Ін Юре, 2004. – 224 с.}

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, пов'язаних:

– із необхідністю здійснення громадського нагляду та регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із громадськими інтересами – забезпечення збалансованості грошей і стабільної роботи всіх банків;

– функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту та пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі*228.

*228: { Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С.Я. Бори нець. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. – 308 с.}

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи й механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

– приймання грошових вкладів від клієнтів;

– видача клієнтам кредитів і створення нових платіжних засобів;

– здійснення розрахунків між клієнтами.

Отже, комплекс із трьох базових операцій утворює первинну сферу діяльності, а фінансовий посередник, який виконує цей комплекс, є банківським інститутом – банком в економічному розумінні.

Основні етапи становлення банківської системи України наведено на рис. 13.3.

У світовій практиці за наявності тих чи інших особливостей у діяльності банківської системи різних країн все-таки багато спільних рис. Однією з найбільш характерних є дворівнева побудова банківської системи.