Розділ «9.2. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії»

*210: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 с.}

Рис. 9.4. Темпи зростання пропозиції грошей

М. Фрідмен і А. Шварц показали, що наявний взаємозв'язок між зміною темпів збільшення грошової маси і точками екстремуму в діловому циклі. У період з 1908 до 1961 р. пропозиція грошей почала зменшуватися приблизно за 12 місяців до настання піка циклу. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це, відповідно, впливає на реальний обсяг виробництва, у свою чергу з деякою затримкою реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін.

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати й на швидкість обігу грошей, яка у процесі ділового циклу змінюється – то прискорюється, то сповільнюється.

Усі ці висновки були покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії (рис. 9.5).

Рис. 9.5. Корективи монетаристів, внесені до кількісної теорії

Ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі тези монетаристської теорії, у тому числі шляхом компромісів між її двома напрямами – кейнсіанством та монетаризмом.

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

Протягом двох останніх століть боротьба проти таких лих, як масове безробіття й інфляція, була й залишається актуальною проблемою соціально-економічного розвитку держав з ринковою організацією й, звичайно, економічної науки. Як досягти стабільної та повної зайнятості і зростання реальних доходів населення? У чому полягають "секрети" безкризового економічного циклу? Прагнення одержати відповідь на ці питання, необхідність правильного рішення пов'язаних з ними проблем, – як пише П. Самуельсон у першому томі всесвітньо відомого підручника "Економікс", спонукає "сучасні демократичні країни", що володіють "як фіскальними і кредитно-грошовими інструментами, так і політичною можливістю, використати їх, щоб перебороти хронічні різкі спади і "галопуючі" інфляції, що приводить нас до неокласичного синтезу. Класичні принципи ціноутворення, викладені в подальших главах, підтверджуються успішним використанням інструментів, аналізованих у попередніх главах".

Цю тезу П. Самуельсон розвиває у другому томі "Економікс": "Думаючи, що досягнення більш-менш стабільної повної зайнятості є цілком здійсненним завданням, сучасні економісти можуть використати концепцію "неокласичного синтезу", що ґрунтується на сполученні сучасних принципів, які пояснюють процес утворення доходів, і положень класичної політичної економії". Але в п'ятому виданні "Економікс" (1961) автор уточнює: "Термін "неокласичний синтез" використовується... у більш широкому значенні, ніж він звичайно вживався у попередньому періоді..."

Отже, за Самуельсоном "неокласичний синтез" – це сполучення сучасних неокейнсіанских і неоліберальних положень та "істин" з попередніми ранніми неокласичними, а також з деякими постулатами класичної політичної економії, насамперед у зв'язку із "сучасними теоріями формування доходів".

Почастішали за останні роки в економічній літературі – і особливо з навчальною метою – згадування поняття "неокласичний синтез". Воно набуло досить широкого значеннєвого навантаження. Наприклад, С. Носова вважає, що "у зв'язку з появою неокласичного синтезу різні заходи щодо регулювання економіки почали набувати змішаної форми", далі стверджує: "Таким чином, у цей час основою макроекономічного регулювання є симбіоз трьох основних теорій: кейнсіанство з його різними модифікаціями, теорія економіки пропозиції й монетаризм. Кейнсіанська доктрина ґрунтується на властивій їй філософії активізму, енергійного втручання держави в господарські процеси з метою пом'якшення циклічного коливання кон'юнктури і досягнення високого рівня виробництва та зайнятості робочої сили. При цьому особливі надії покладають на бюджетні методи як на інструмент прямого регулювання платоспроможного попиту. Монетаристи ж обстоюють принцип невтручання в економічне життя".

Відповідно до окремих версій тлумачення поняття "неокласичний синтез", позначених у спільній публікації С. Брагинського і Я. Певзнера, "Політична економія: дискусійні проблеми, шляхи відновлення", в їх формулювання під падає коло питань не тільки державного регулювання економіки, а й моделювання загальної економічної рівноваги. У свою чергу, згідно з автором книги "Люди науки. Зустрічі з видатними економістами" А.В. Анікіним, самуельсонівський неокласичний синтез – це насамперед поєднання "класичної мікроекономіки" з якоюсь "новою макроекономікою".

Отже, можна визнати, що з "подачі" самого автора поняття "неокласичний синтез" П. Самуельсона, який заявив про "більш широкий зміст" цього терміна, нині триває процес становлення ще однієї економічної концепції – "концепції неокласичного синтезу" як нової універсальної доктрини з багатьох проблем сучасної економічної науки.

Взаємопроникнення ідей двох напрямів і формування єдиного кейнсіансько-неокласичного синтезу пов'язані з деякими основними положеннями, що надані на рис. 9.6.

Рис. 9.6. Положення кейнсіансько-неокласичного синтезу

Реалізація монетарної політики передбачає такі дії*211:

*211: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 сДемківський A.В. Гроші та кредит : навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

– створення і розвиток незалежної банківської системи;