Розділ «5.3. Сутність та види грошових реформ, особливості їх проведення в Україні»

Головна причина ревальвації – тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцитів у її партнерів. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації буває також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропорція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі. Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після неї дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені давати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують значний зиск і ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру ревальвації. Для населення ревальвація приваблива тим, що спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, проте вона призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно відповідно до макроекономічної ситуації.

За золотого стандарту відносно сталі валюти піддавались ревальвації шляхом збільшення офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Відповідно підвищувався їх курс щодо знецінених валют. Так, у 1973 р. німецьку марку було двічі ревальвовано: у березні її золотий вміст і офіційний курс було підвищено на 3 %, а в червні – ще на 5,5 %. Проте обмін марки на золото не відновлювався. У такий самий спосіб проводили ревальвацію швейцарського франка, японської єни. Необхідність ревальвації відносно сталих валют визначалась тим, що їх офіційний валютний курс і золотий вміст виявилися заниженим порівняно з паритетом купівельної спроможності. Така ситуація була не вигідною для експортерів і боржників, а для імпортерів і кредиторів забезпечувала невиправдані доходи. Щоб усунути такі "перекоси" у зовнішньоекономічних відносинах, держава підвищувала офіційний валютний курс.

Тепер, коли золотий вміст валют скасовано, ревальвація виявляється у підвищенні курсу національної валюти щодо іноземних чи міжнародних. Нині курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому зникла потреба у ревальвації та девальвації як елементах грошової реформи. За умов плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація полягає у тривалому (поступовому) підвищенні курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

Отже, і ревальвація, і девальвація – явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортерів не заважати, і стабільність національної валюти утримати. Тобто валютний курс повинен бути певним компромісом між інтересами експортерів і стабільністю грошей. Для України нині прийнятим варіантом розв'язання проблеми є встановлення досить вузького валютного коридору і проведення в його межах відповідної курсової (кон'юнктурної) політики.

Далі розглянемо механізм проведення грошової реформи в Україні.

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яку за характером можна віднести до категорії повних, або структурних, реформ. До найхарактерніших її особливостей належать такі:

– багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;

– тривалий період проведення;

– застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;

– створення під час реформи нового механізму монетарного регулювання;

– особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що крім суто економічних були і досить вагомі політичні причини її проведення. Україна у 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обігу національних грошей. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її радянські карбованцеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок Російській Федерації.

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети*123:

*123: { Демківський A.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Щетинін A.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

– створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

– забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

– сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обігу і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Можна виокремити кілька етапів реформи (табл. 5.7).

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно- карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років.

Грошову реформу в Україні було проведено на засадах безумовного виконання державою всіх взятих зобов'язань, що зумовило її неконфіскаційний характер і максимальну прозорість. Часовий лаг у чотири роки між першим і останнім етапом становлення національної грошової системи дав змогу досягти стабілізації економічних процесів.