Розділ «Тема 4. ГРОШОВІ СИСТЕМИ»

Різновидом біметалізму можна вважати так звану систему "кульгаючої валюти", за якою один із видів монет карбується у закритому порядку.

Подібна система з'являється, коли за біметалізму, перш ніж один з металів цілком витіснить інший, монетні двори закриваються для більш дешевого з них, але гроші, які були вже викарбувані до цього часу, не вилучаються з обігу. Припустимо, що металом, який не підлягає вільному карбуванню, буде срібло, як це спостерігалося у Франції й Сполучених Штатах. Усі гроші, що вже викарбувані з цього металу й перебувають в обігу, утримуються в обігу нарівні із золотом. Ця рівність може тривати навіть тоді, коли чеканитимуться час від часу обмежені додаткові суми срібних грошей. Це спричинить різницю в цінності між срібними зливками й срібними монетами, тому що номінальна цінність срібних монет буде вищою за їх дійсну цінність.

Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

На початку другої половини XIX ст. кілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду – так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла за підтримання твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1 : 15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, передусім Великої Британії та Німеччини. Але цей союз існував недовго.

Після розриву біметалічного союзу, що об'єднував до 1873 р. всі золоті й срібні країни, комерційний світ розпався на дві частини – на країни із золотою валютою й країни зі срібною валютою, і багато хто, бажаючи утриматися на одній лінії з першими, але боячись опинитися серед останніх, рятувалися тим, що закривали свої монетні двори для срібла й тим самим приймали "кульгаючу" валюту. Однією з таких країн була Британська Індія.

Біметалічна грошова система не відповідала потребам розвинутого капіталістичного господарства, тому що використання як міра вартості одночасно двох металів (золота і срібла) суперечить природі цієї функції грошей.

Глибинним і справді об'єктивним недоліком біметалічної системи, який зрештою привів до її заміни на монометалічну, виявилося те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це було спричинено тим, що умови видобутку золота й срібла постійно змінювалися, що призводило до зміни вартості цих металів.

Крім того, відповідність між золотом і сріблом не дорівнювала їх ринковій вартості, у результаті відбулося здешевлення виробництва срібла, а наприкінці XIX ст. – і його знецінення; золоті монети вийшли з обігу і перейшли до розряду скарбів, у зв'язку з цим був здійснений перехід до монометалізму.

Монометалізм – це грошова система, за якої один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінні на золото і срібло.

Срібний монометалізм існував у Росії (1843–1852 pp.), Індії (1852– 1893 pp.), Китаї (1843–1852 pp.). Потім він змінився різновидом золотого монометалізму.

Англія першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII – на початку XIX ст. В останній третині XIX ст. з'явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (вища вартість та значно менша вага, ніж у срібних монетах) золоті монети були придатнішими для обігу. Золотий монометалізм було введено: у Німеччині у 1871– 1873 pp., у Швеції, Норвегії та Данії у 1873 р., у Франції у 1876–1878 pp., в Австрії у 1892 р., у Росії та Японії у 1837 р., у США у 1900 р.

Розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт; золотозливковий стандарт (Франція); золотовалютний стандарт (Австрія, Данія, Норвегія) (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Різновиди форм монументалізму

Низка країн – Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Польща – намагаючись зберегти золотий стандарт, утворили "золотий блок", який після переходу Франції у 1936 р. до нерозмінного банкнотного обігу також припинив своє існування.

У роки Другої світової війни було зроблено ще одну спробу пов'язати національні валюти із золотим забезпеченням (Бреттон-Вудська конференція, 1944).

Але послаблення позицій США на світовому ринку і стрімке скорочення золотих запасів цієї країни змусило її уряд з 1971 р. офіційно припинити дію цієї системи. Тут же було закладено основи нової Ямайської валютної системи, яка мала такі особливості:

– повна демонетизація золота у сфері валютних відносин; золото втратило грошову функцію, було скасовано його офіційну ціну і воно перетворилося на товар;

– проголошення світовими грошима умовної одиниці – спеціальних прав запозичення (СПЗ);

– збереження доларом США важливого місця у системі міжнародних розрахунків і валютних резервах інших країн;

– скасування статутом МВФ золотого вмісту національних грошових одиниць;