Осмислення проблем діалогу як практики культурного обміну, самовідчуття нашого часу, в якому взаємини та зв'язки людей між собою і з Богом перестали розумітися як такі, що існують самі по собі, й почали помічатися (хоча б у вигляді розмов про брак, відсутність, неможливість таких зв'язків), призвело до появи досить плідних досліджень специфіки релігійного діалогу. Зокрема, привертає увагу міркування П. Рікера про те, що, на відміну від філософії, у біблійній вірі схема "запитання — відповідь" не є відповідною. Поняття відповіді тут є протилежне не поняттю запитання, а поняттю заклику: відповісти на запитання, у сенсі розв'язання проблеми, — це одне, а відповісти на заклик у сенсі жити відповідно до способу життя, запропонованого "Великим Кодексом", — це інше (див.: 23). Отже, в релігійному діалозі, на відміну від звичайного діалогу, реалізується не схема "запитання — відповідь", а схема "заклик — відповідь", що передбачає певну позицію співрозмовника, переважно активну, яка супроводжується дією, відповідною певному кодексові моралі.
І хоча в осмисленні завдань "діалогу релігій" ще панує, як зазначає авторитетний його дослідник Дж. Шарп, невизначеність і неясність, проте спроба вирізнення й аналізу його тилів (таких як дискурсивний, людський, секулярний, внутрішній), безперечно, є позитивне явище.
Р. Рорті, якому не властиві хвороби провінційної обмеженості, дослухаючись до полілогу культур, замислюється над питанням про те, шо заважає "глобальній розмові" та яким чином можливі консенсус, співтовариство й солідарність? Змальовуючи модель постметафізичної культури, він розглядає в цій культурі людську солідарність як мету, якої треба досягти. І досягти її можна не через дослідження, а завдяки уяві — вона допоможе побачити дивних людей навколо себе як побратимів у стражданні. Це передбачає нове бачення інших людських створінь "як одних із нас". На думку Рорті, роман, художній фільм, телевізійна програма (що поступово заступили проповідь та наукову працю як головних рушіїв моральних змін і поступу), відкривають нам деталі різновидів людських страждань і, розповідаючи про ту жорстокість, на яку ми здатні, допомагають створити нове уявлення про себе.
Отже, діалог - це поєднання різних смислів, у якому формується орієнтація розуму на взаєморозуміння. Проте можна також погодитися з Ю. Лотманом у тому, що цілковите взаєморозуміння непродуктивне, завжди мають існувати певні зазори-розбіжності між тими, хто прагне порозуміння. Мабуть, ці розбіжності й спричиняють існування феномену типу культури як певного структурованого цілого, шо поєднує неповторність (яку важко й, напевно, непотрібно зрозуміти до кінця) й універсальність.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія культури» автора Гатальська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблема культури як діалогу культур“ на сторінці 3. Приємного читання.
