П. Рікер вважає, що чужорідність подібна до порожнього місця. Ми знаємо, до кого належимо, проте не знаємо, що таке інші для них самих (чужинців). Тільки внаслідок шоку від неадекватності відгуку на наші очікування, ми відчуваємо себе чужими, подібно до чужинця. Усвідомлюючи це, ми починаємо визнавати одне одного, виявляти гостинність у моральному й політичному плані (28, 463—464). Рікер розглядає гостинність і панування як дві засадничі форми стосунків різних культур. Принцип гостинності, вказує він, було проголошено найголовнішим ще у давньоєврейських текстах; приклад його реалізації ми бачимо у вивченні чужих мов як намаганні жити водночас у багатьох мовних спорудах. Кожен повинен відкрити в собі свій власний Єгипет, свою символічну чужорідність собі.
Досліджуючи причину зростання ворожості всередині невеликих етнічних, релігійних, мовних груп, П. Рікер помітив, що найменша, майже невидима чужій людині, відмінність стає граничним пунктом, навколо якого групуються особистості, що мають її за шось спільне для себе. Зменшення групи належності призводить до збільшення сфери впливу граничного об'єд ну вального пункту, який перетворюється на абсолют: "Я є Я, Я не ви".
Відомий німецький феноменолог Б. Вальдеифельс (заворожений, за власним визнанням, "мотивом Чужого") вважає "Чужого " феноменом, який кидає нам виклик тим, що виходить за межі розуміння. Чуже постає як інстанція; вона очікує й вимагає відповіді, провокує, мотивує, домагається нас. У своїй культурі людина ніколи не буває цілком удома. Своєю своєрідністю культура завдячує відповіді на чужорідне, прислуховуванню до його голосу; чужість уписана в своїсть (10, 72). До того ж, домагання Чужого ухиляється від будь-якого порівнювання та вирівнювання (10, 9). Перетин Свого й Чужого слугує намаганню відшкодувати Чужому ту чужість, яка виростає з вихідного та неодмінного домагання. Проте будь-яке порівнювання відбувається з погляду третього.
В античній міфології є дуже гарний образ "зняття подвійності" — коли боги вирішують, хто переміг у суперництві земних героїв. Тобто в якийсь момент у ситуацію активно втручається певна вища — третя сила. Як християнська традиція, для якої засадничим є символ Трійці, так і різноманітні релігійно-міфологічні системи мають досить сталий мотив — триєдність. За авторитетним свідченням К. Г. Юнга, тріада — це архетип релігійної історії. Звичайно, подвійність — це також факт буття (чоловік—жінка, день—ніч, верх—низ, праве—ліве тощо), бінарні опозиції є вельми ефективними в аналізі комунікативних систем; весь універсум комунікації, згідно з цілком філософською гіпотезою Р. Якобсона, підпадає під принцип дихотомії. Але, як до того закликають ідеологи постструктуралізму, ми не повинні зупинятися на цій наочній подвійності, протиставляючи її суб'єкти, а маємо виявляти щось третє, яке онтологічно стоїть над будь-якою дихотомією. Воно є їхнім обопільним джерелом і спільною метою водночас, але воно інакше, ніж кожний із полюсів пари. Так дитина, успадковуючи риси батьків, є все-таки інакша стосовно їх обох.
Це третє є природний, апріорний засновок будь-якої повноцінної інтуїції. Це є нове стосовно будь-якої дуалістичної структури, замкненої на самій собі, це суто активний і стверджувальний первень, тоді як будь-яка подвійність неминуче містить взаємну реактивність і заперечення. "Затверджуваним" тут є не якась чергова модель боротьби "наших" і "ненаших", а вільний інтертекстуальний зв'язок багатьох ідей як джерело оригінальної творчості. (Згадаймо, приміром, ідею "сингулярностей" Ж. Дельоза.) Саме тому люди, наділені інтуїцією третього, віддають перевагу дифузійній культурній ситуації, а не всіляким дуальним схемам.
Не випадково в "Соціології" Ґ. Зімеля третій виступає як спостерігач, під дистанційним поглядом якого конфлікти між двома індивідами перетворюються на солідарність. У Ж. П. Сартра в його творі "Буття й ніщо" третій відіграє ту саму роль, що й у Зімеля, лише спостереження набуває форми відчуженої об'єктивації. Ми стаємо тим, чим ми є, не на підставі індивідуальних або спільних дій, а в погляді третього, який горує над нами (35, 485). Інстанція третього, пише Б. Вальденфельс, "охоплює відмінність між Своїм і Чужим і цю відмінність перетворює зрештою на комунікативну індиферентність" (10, 100). За М. Бахтіним, діалог також обов'язково передбачає третього, який виконує роль тієї інстанції (суд розуму, суд історії, суд Божий), стосовно якої комуніканти впорядковують свої ПОЗИЦІЇ.
Погоджуючись із Вальденфельсом у тому, що "порівняння наштовхується на внутрішні межі", а отже, залишається можливість лише "часткового порівняння", ми маємо, проте, сконстатувати, що засадничим силогізмом культури у зв'язку з проблемою "свого" й "чужого" є: "порівняти — зрозуміти " і "зрозуміти — пробачити, прийняти". Саме почуття міри, своєрідна цнотливість при порівнянні допомагає відмовитися від "форсованих" висновків і в такий спосіб існувати в ситуції розмаїття та — послуговуючися терміном Ж. Деріди — "розрізнення".
Наша реальність — це відсутність єдиної й однорідної культури, це існування різнобарв'я культур. Розмаїття етнічних культур є наслідок "закону подрібнення " (термін М. С. Трубецького). Дія цього закону найпростіше простежується в царині мови. Кожна мова ділиться на діалекти, діалекти — на говірки, говірки — ще далі. Але, беручи до уваги можливість групування мов у генетичні групи, відгалуження тощо, можна сказати, що всі мови земної кулі являють певну безперервну мережу ланцюжків, які сплітаються між собою. 1 саме через безперервність цієї мовної сіті й через поступовість переходу від одного сегмента до іншого, багатоманітна система мов земної кулі виглядає як певне, нехай лише умоосяжне, ціле.
Співвідношення культур не збігається з групуванням мов. Проте наслідком закону подрібнення в культурі є нескінченно багатоманітна через свою диференційованість, та все ж єдина, безперервна й гармонійна мережа. 1 все таки... Закон подрібнення завжди врівноважувався законом взаємного тяжіння культур, пересуванням меж між ними. Напевне, ми покликані до спілкування.
Проблема культури як діалогу культур
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія культури» автора Гатальська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Буття культури як порівняння“ на сторінці 2. Приємного читання.
