Міфологія як універсальна властивість культури

Філософія культури

Ясперс переконаний, що міф є універсальна форма вираження релігійного змісту й, з огляду на вічність цього змісту та його особистісний, екзистенцій ний характер, він є властивістю людського мислення загалом Пізнаючи біблійну міфологію, ми стаємо сильнішими. Адже міфічний зміст приводить читача в певний стан, що його ми відчуваємо як можливість. Це не є раціональне знання, а екзистенційне прояснення в сфері суперечливих і таких, що доповнюють себе, можливостей біблійної міфології; воно дає нам щоденну наснагу йти вперед і не чинити опору. Навіть ті елементи, які ми відкидаємо, читаючи міфічний текст, не знищуються, а зберігаються як відкинуті можливості.

Ми маємо серйозно рахуватися з життєвим змістом міфу. Деміфологізація є виправдана (приміром, щодо уявлень про Бога як перевдягненого Санта-Клауса тощо) й навіть доконечна хоча б задля того, щоб видобути автентичний сенс віри. Позитивна програма деміфологізації, — висновує В. Каснер, — тобто екзистенційна чи антропологічна інтерпретація, є також обґрунтована (13). Проте, чи зникає при цьому міфічне як таке?

Навіть Р. Барт, якого визнають сьогодні автором методів "деміфологізації культури" і який проголошував потребу позбавити сакральності й подолати міфи (як такі, що "спотворюють" реальність, бо роблять панівну ідеологію "на позір природною"), мусив був зазначити факт життєвості міфічного як такого. Сенс сучасної міфології схоплений ним так: "Сучасний міф дискретний: він висловлюється не у великих розповідних формах, а лише у вигляді дискурсів, це не більше ніж фразеологія, набір фраз, стереотипів; міф як такий зникає, проте залишається щось підступніше — міфічне" (32, 79).

Сучасна людина, за спостереженням М. Еліаде, за допомогою численних і підручних засобів намагається "звільнитися" від своєї "історії" й жити в якісно іншому темпоральному ритмі. Здійснюючи це, вона повертається до міфічного способу життя, не усвідомлюючи цього (11, 35). "...міф є невіддільна частка людського існування й відбиває занепокоєння людини, що живе в часі" (11, 39). За винятком справжнього релігійного життя, міф функціонує, головним чином, у "відволіканнях", у спробах "піти від часу", "вбити час" — читанням чи видовищами тощо. Звідси й величезна кількість "відволікань уваги", винайдених сучасною цивілізацією. М. Еліаде наголошує також на тому, шо міфічна поведінка збереглася, хоча й у прихованому вигляді в ролі, яку відіграє освіта, хоча майже виключно в тому, що стосується дуже молодих. З надзвичайною силою міф заявляє про себе також і в громадському житті у вигляді політичного міфу.

Цим заувагам Еліаде не можна відмовити в Слушності. Прослідкуймо ж далі його аргументацію. Міф визначає себе власною формою існування. Його можна сприйняти як міф лише настільки, наскільки в ньому міститься опис чогось чітко окресленого, й опис цей є водночас "творчий" і "ілюстративний", бо він — підґрунтя структури реальності, а також форма людської поведінки. Міф завжди розповідає про подію як про те, що відбулося насправді, в повному значенні цього слова. Міфи розкривають структуру реальності й показують множинні модальності буття в світі. Ось чому вони є ілюстративними моделями людської поведінки; вони передають "істинні" перекази, а отже, мають справу з "реальністю". Не існує міфу, який би не був розкриттям "таїнства", описом первісної події, що встановлює принципи побудови дійсності або тип людської поведінки. До того ж міф сприймається всім єством людини; він не адресований лише її інтелектові або уяві.

М. Еліаде вважає, що розшифровка значення міфів і символів, відмінних від західної раціоналістичної традиції, буде значним збагаченням свідомості сучасної людини. Герменевтика — ось відповідь людини Заходу, єдино можлива розумна реакція на вимоги сучасної історії, на той факт, що Захід змушений (можна сказати, має присуд) якось упоратися цією конфронтацією щодо "інакших" культурних цінностей. Ця конфронтація з "Іншими" допоможе людині Заходу краще зрозуміти себе.

Міф — за глибоким спостереженням Ю. Лотмана — завжди говорить про мене, тим часом як новина чи анекдот оповідають про іншого. Перше (тобто міф) організовує життєсвіт слухача, друге додає цікавих подробиць до його знання про цей світ. Що помітніший світ персонажів, ущільнений до одиничності (один герой, одна перешкода), то ближчий він до споконвічного міфологічного типу структурної організації тексту. Ми бачимо, що лірика з її сюжетом за схемою я — він (вона) чи я — ти виявляється з цього погляду найміфологічнішим із жанрів сучасного письменства. Не дивно, що лірику глибше й природніше за епічні жанри читач сприймає як модель власної особистості. Те ж, напевно, можна сказати про кінематограф.

Важко не погодитися з тим фактом, що лінія філософії, спрямована на деміфологізацію та секуляризацію, у XX ст. зазнала фіаско, виявляючи межу претензій філософії щодо пояснення світу. На це вказував і О. Лосєв (8), який сполучав у міфі знання та віру, й К. Ясперс (31, 420—442), котрий апелював до "філософської віри". Навіть релігія міф не заступила, а суперечка поміж богослов'ям та філософією залишає вільний простір для міфу. Й у вузькому, й у поширеному значенні цього слова міф є передбачуваний спосіб цілепокладання. За часів Античності ціле-покладання було обтяжене минулим. Подолання цієї обтяженості й поворот до майбутнього розтягнувся на період від середини першого тисячоліття до XVII ст. Далі протягом XVII—XX ст. відбулася своєрідна інверсія міфу, яка призвела до обтяженості цілепокладання майбутнім, і воно знову виявилося ретроспективним. Міф так важко "подолати" тому, що індивід фундаментально вкорінений у ньому, тобто живе в світі, що є значущим лише в контексті міфу. Адекватно репрезентуючи вічність і не потребуючи критики розуму, міф утворює фундамент традиції.

Як "поезію може критикувати тільки поезія" (Ф. Шлеґель), так і міф може бути зруйнований лише іншим міфом.

Наступний розділ:

Феномен священного

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія культури» автора Гатальська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міфологія як універсальна властивість культури“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступний розділ

  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОСТІР І ТЕОРЕТИЧНІ МЕЖІ ФІЛОСОФІЇ КУЛЬТУРИ. КУЛЬТУРА В АНТРОПОЛОГІЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

  • Філософія культури як культурна самосвідомість європейської людини

  • Дисциплінарні межі філософії культури. Культур філософія як соціальна та культурна антропологія

  • Метафізичні та деонтологічні припущення в пізнанні феномену культури

  • Морфологічний розділ

  • ТИП КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ КУЛЬТУРИ

  • Синхронний та діахронний принципи в дослідженні форм культури: евристичний характер протиставлення

  • Тип культури: стадіальне та полілінійне бачення

  • Тип культури як тип повсякденності

  • Статус цивілізації у триванні культури

  • Стиль культури як симптом цивілізації

  • Феноменолого-аналітичний розділ

  • "Архетипи" ("універсали", або "інваріанти") культури як схеми духу

  • Статус традиції як особливої реалії культури

  • Феномен традиції крізь призму "вживання" та "дистанціювання", "розриву" та "повернення"

  • Постмодерн як епоха нового прояву Традиції

  • ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ МІФУ

  • Міфологія як універсальна властивість культури
  • Феномен священного

  • ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ СИМВОЛУ

  • Сутність символу як найважливішого механізму пам'яті культури

  • Символізм і проблема візуалізації культури

  • Синтетичний розділ

  • Буття культури як порівняння

  • Проблема культури як діалогу культур

  • Культурологія як іншологія: коцепт Іншого в культурфілософській рефлексії

  • ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ ТЕКСТУ ТА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ

  • Наративна функція культури

  • Універсум культури як інтертекст