Розділ «ЧАСТИНА III. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.»

ІДЕЇЗМ

ІДЕЯ

(грец.). Починаючи з Р.Декарта, в обіг філософської лексики нової філософії запроваджується термін "І." для означення завершеного змісту мислення, своєрідної одиниці мислення. Вочевидь, що цей термін має відмінний зміст від змісту терміну "І." у філософії Платона. Догідне визначення терміну "І." знаходимо в Д. Локка: "Оскільки цей термін, як на мене, найліпше означує все те, що стає об'єктом мислення людини, то я застосовував його для вияву того, що з'ясовується словами "фантом", "поняття", "вид", чи всього того, чим може перейматися душа впродовж мислення" (Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Соч.: в 3-х т. - Т. 1. - М., 1985. - С. 95).

ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД

КАБАНІС (CABANIS) П'ЄР

КАДВОРТ (CUDWORTH) РАЛЬФ, КЕДВОРТ

КАРТЕЗІАНСТВО

Напрямок в історії філософії Нового часу, представники якого тим чи іншим чином сприяли поширенню основоположень філософії Р. Декарта. Часом розвиток ідей Декарта картезіанцями призводив до заперечення принципів вихідного вчення. К набуває поширення в Голландії зусиллями чільника кафедри філософії ун-ту м. Утрехт Анрі Реньє (Régnier, 1593-1639) та його послідовника Анрі Ле Руа (Le Roy, або Regius, 1598-1679). В ун-ті м. Лейден працювали прихильники філософії Декарта Йен де Рей (de Raey) та Адріан Хереборд (Heereboord). Найвагомішого значення для розвитку К в Голландії набула творчість Крістофера Віттіха (Wittich, 1625-1687), який узгоджував філософію Декарта з основоположеннями християнської теології та захищав К. від спінозизму. У 1690 він опублікував фундаментальну працю "Антиспіноза".

К. в Німеччині представлено іменами Йона (Джона) Клауберга (Clauberg, 1622-1665) та Балтасара Беккера (Bekker, 1634-1698). Незначного поширення набуло К. в Англії та Італії. В Англії філософію Р. Декарта розвивав француз за походженням Антоні Легранд (Legrand). Італ. послідовниками К. були Мікел Анжело Фарделла (Fardella, 1650-1718) та Кардшал Жерділ( 1718-1802).

Найвпливовішим картезіанським різновидом був французький. Філософія Декарта набула представництва практично як просвітницький рух. Лекції з філософії Декарта читав П'єр-Сільвіан Peгi (Regis, 1632—1707), основоположення цієї філософії впроваджував у наукових дослідженнях Жак Ро (Rohault, 1620-1675). У 1666 опублікували свої праці на захист К. знані у Франції мислителі Луї де ла Форж (de la Forge) та Жеро де Корденуа (de Cordemoy, 1620-1684). Безумовного впливу філософії Декарта зазнав Блез Паскаль. Логіко-філологічні дослідження на основі картезіанської методології здійснювалися в абатстві "Пор-Рояль" зусиллями Антоні Арно (Arnauld, 1612-1694) та П'єра Ніколя (Nicole, 1625-1695).

До картезіанського напрямку належать і представники оказіоналізму. Він представлений потужними постатями в історії філософії - Арнольдом Ґейлінксом та Ніколя Мальбраншем.

КАРТЕЗІЙ

КЕМБРИДЖСЬКІ ПЛАТОНІКИ

КОЛЛІНЗ(COFFINS) АНТОНІ

КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ

(1715-1780) -представник французького просвітництва. Засновник сенсуалістичного методу. Автор принципових для розвитку сенсуалізму праць: "Дослід про походження людських знань" (1746), "Трактат про системи" (1749), "Трактат про відчуттєвість" (1754) та посмертно виданої "Логіки" (1780), в якій викладено аналітичний метод. Філософія К постає як своєрідна рецепція емпіричної філософії Д. Локка. Як і Вольтер в його ставленні до основоположень британця, К не визнає за розумом самостійного джерела набуття знань, Ідеї розуму є лише модифікації чи видозміни відчуттєвої людини. У цьому К більше відтворює позицію Дж. Берклі, однак заперечує провідну роль духовної субстанції. Крім теорії сенсуалізму, він знаний і як дослідник у галузі історії філософії. К є автором критичного аналізу сучасних йому систем. Він аналізує системи Р.Декарта, Н.Мальбранша, Б. Спінози та Ґ.Ляйбніца, вказуючи не на часткові, а на системні недоліки авторських теорій. Філософія К. мала значний вплив на розвиток не лише філософії у Франції, але й в Німеччині. Попри те, що певні принципи його сенсуалізму мали відверто скептичні чинники.

КОНДОРСЕ (MARQUIS DE CONDORCET) МАРІ ЖАН АНТУАН НІКОЛА

КОНЦЕПТУАЛІЗМ

КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД

(1632-1718). Представник групи Кембриджських платоніків. Його теоретичні погляди вирізняються тим, що К. заперечував припущення про існування внутрішніх (innate) ідей. Водночас провадив розгорнуту полеміку з філософськими основами Т.Гоббса, зокрема принципами його політичної філософії. К переглядає на власних підставах теорію природних закони), а також теорію моралі, згідно з розв'язанням проблеми добра та зла в суспільстві. Як прихильник християнізованого неоплатонізму в парадигмі нової філософії він заперечує існування залежності моральних законів від суспільних законів та волі суверена. К., всупереч Гоббсу, не визнає за людиною принципово індивідуалізованого та егоїстичного існування. Доброчинність постає як наслідок взаємодії людей у суспільстві. Відтак, те, що є добром для людини, співмірне з тим, що є добром для суспільства. Суспільне благо є найвищим законом існування суспільства. Основна робота К - "De legibus naturae" (1672).