Розділ «ЧАСТИНА III. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.»

БЕЙЛЬ (ВАУLЕ) П'ЄР

БЕКОН (BACON) ФРЕНСІС

БЕРКЛІ (BERKELEY) ДЖОРДЖ

(1685-1753) - англ. філософ. Народився в Ірландії. У 1700 вступає до Дублінської колегії Трійці, де проводить 13 років спочатку як студент, а потім - як ад'юнкт. У 1713 він залишає Колегію і подорожує Францією та Італією в ролі капелана, педагога та секретаря. З 1724 по 1728 Б. є деканом в Деррі, а з 1728 прямує до Америки з дружиною для проповідницької діяльності. Після закінчення місії в 1731 за підтримки королеви він отримує місце єпископа в Клойні, де перебуває до 1752. Останні місяці свого життя провів в Оксфорді.

Порядок праць Б. цілком відповідає хронології їх написання: "Я бажав би, щоб все, що я опублікував, читалося б в тому порядку, в якому воно публікувалося", - писав Б. в одному з листів від 1730. Такими філософськими працями Б. є: "Досвід нової теорії зору" (1709), "Трактат про принципи людського знання" (1710), "Три діалоги між Пласом та Філонусом" (1713), "Теорія зору чи зорової мови, захищена і роз'яснена" (1733), "Алкіфрон, чи дрібний філософ" (1732), "Сейріс" (1744), а також Записна книжка з тих чи інших філософських питань (Commonplace Book).

Його філософською максимою стало висловлювання: "Існувати, значить бути у сприйнятті" (esse est реrсірі). Починаючи з першого філософського твору "Досвід нової теорії зору", мислитель виступає рішучим критиком визнання самодостатньої ролі матеріальної субстанції. У записній книжці Б. можна відшукати рисунок загального плану філософської системи. Твір, який був реалізацією цього плану, мусів би складатися з вступу і трьох частин. У вступі планувалося розглянути природу доведень, водночас здійснюючи критику вчення Д. Локка про абстрактні загальні ідеї; перша книга мусила бути присвяченою вченню про реальність, друга торкалася б питання моралі, головним чином проблеми буття Бога і свободи людини, і, насамкінець, третя виявила б помилки попередніх вчень про сприйняття простору.

У "Досвіді нової теорії зору" Б. здійснює спробу довести залежність появи ідей простору та часу від відчуттєвого сприйняття. Обґрунтування цієї можливості привело до висновку, що, оскільки ідеї простору та часу виникають як наслідок дії наших органів відчуття, то не існує підстав вважати, що простір і час є незалежними об'єктивними властивостями матеріальної субстанції. Таким чином, Б. зводить становище предметів матеріального світу до відчуттєвих сприйняттів. Відтак і становище матеріальної субстанції зазнає кардинальних змін.

Мислитель вважає, що ми не можемо розглядати матерію, матеріальну субстанцію поза розумом. Це твердження набуло найбільшого полемічного розголосу. Але необхідно враховувати, що в традиції, закладеної ще Р. Декартом, будь-який зміст мусив бути визначений шляхом аналізу відповідної ідеї. Тобто, потрібно було встановити необхідну причину появи певної ідеї. Таким чином, мова йде про встановлення причини появи в нашому розумі ідеї матеріальної субстанції. Висновки Б. робить наступні. Оскільки жодне відчуття (саме відчуттєвість стає відповідником матеріальності) не є причиною появи ідеї матеріальної субстанції, то, відповідно, не існує жодного матеріального явища чи предмета, який би зумовив появу цієї ідеї. Однак ідея матеріальної субстанції наявна. Тому маємо всі підстави зробити висновок, що вона з'являється в результаті дії розуму, а не відчуттєвого сприйняття. Тоді і робиться висновок про те, що матеріальна субстанція існує лише в розумі. На цій основі Б. засновує номіналістичну критику теорій існування загальних ідей. Він наголошує на принциповій неможливості визнання існування загальних абстрактних ідей.

Цьому висновку передує переосмислення Б. проблеми існування первинних та вторинних якостей матеріальних предметів, про які твердив Д.Локк. Саме первинні якості матеріальних предметів, субстанційно їм притаманні, залишалися виразниками їх об'єктивного становища. Вторинні якості вже Локком були визнані як такі, що виникають згідно з умовами сприйняття та попереднім досвідом людини. І саме вони не мають істотного значення для визначення незалежності від відчуттів матеріальних предметів.

Б., продовжуючи логіку аналізу становища якостей предметів, доводить, що і первинні якості не стають виразниками об'єктивності предметів та речей, оскільки також можуть бути зведені до відчуттєвого сприйняття. Якщо ж це так, то ми не можемо нічого знати про матеріальну, незалежну від відчуттів субстанцію, яка б існувала до нашого сприйняття. Все, що існує до сприйняття, за Б. є "ніщо, ніскільки, ніяк". Якщо ж предмет став об'єктом нашого сприйняття, то ми за необхідністю вже маємо справу з нашими відчуттями, а не з незалежними від них предметами. Тому зміст нашого відчуття та зміст відповідної йому ідеї збігається. Відмінність полягає лише в порядку поставання цих змістів. Згідно з цим будь-якій ідеї нашого розуму передує відчуття, і цим стає причиною появи ідеї. А це виключно позиція емпіризму, позиція досвідної філософії.

Ще одним важливим аспектом теоретичного доробку Б. є його висновок про речі як комплекси відчуттів. Позиція Локка визнавала чітку відповідність предмета сприйняття з певним органом відчуття. Власне, прості ідеї і відбивали зміст не властивостей, а предметів. Б., досліджуючи зорове сприйняття, дійшов висновку, що окрім визнання зведення первинних якостей предметів до відчуттів, необхідно зважати і на комплексний характер самого відчуттєвого сприйняття. Одним із таких аргументів була апеляція до неможливості зором сприймати відстань та простір, до чого ми ставимось цілком звично, оскільки зорове відчуття налаштоване виключно на сприйняття кольорів і відтінків. Відтак, у зоровому сприйнятті предметів беруть участь не лише безпосередні органи відчуття, але й елементи попереднього досвіду та інші органи відчуття. Таким чином, річ постає для нас як комплекс відчуттів наявного та попереднього досвіду, відбитого у відповідних ідеях.

У цих положеннях міститься практично весь виклад теорії співвідношення предмета — відчуття-ідеї, яку Б. у різних роботах глибше чи дотиково розвивав. Таке позиція, коли матеріальній субстанції відмовлено в підставах власного самостійного існування, в історії філософії набуло назви "імматеріалізм". За визнанням деяких дослідників нової філософії, імматеріалізм цілком може бути визнаний третьою лінією розвитку в історії філософії разом із матеріалізмом та ідеалізмом. Особливого значення це твердження набуває тоді, коли спостерігається розвиток тенденції трелювання ролі категорії субстанції для побудов філософської теорії.

У визначеннях моральної досконалості імматеріалізм також має для Б. істотне значення. Нівелюючи самостійну роль матеріальної субстанції мислитель стверджує безперечну першість моральної досконалості за духовною істотою, духовною субстанцією, чи Богом. Визнання за матеріальною субстанцією самостійного значення, за Б., вело до визнання існування двох рівнозначних досконалих істот, двох носіїв морального закону - матерії та Бога. Єпископ та філософ Б. одразу відчув небезпеку такого загравання з матеріалізмом і оголосив із ним неприховану війну на користь Бога, чи субстанції духовної. Це, у свою чергу, стало приводом до жорстких звинувачень мислителя з боку свободомислячих діячів науки та філософії.

БОЛІНҐБРОК ГЕНРІ

(1678-1751) - один з авторитетних представників деїзму в Англії. Світоглядна та філософська основа поглядів Б. сформувалася під безумовним впливом філософії Д. Локка. Однак у Б. розвиток основоположень емпірицизму набув своєрідних рис. Будь-які ознаки метафізичності у філософії Б. принципово заперечувалися. Він вбачав у метафізиці лише наслідок чинності уяви. Відтак, навіть основоположення емпірицизму Дж. Берклі виявлялися хисткими. Не заперечуючи креативної ролі Бога, Б. відкидав будь-які трансцендентні взаємини Бога та світу, зокрема такі, якими вони представляються в християнстві та уособлюються в постаті Христа. Все, що стосується справ віри, може бути предметом лише природничої (natural) релігії. У терені природничої релігії особливого значення набуває філософське пізнання та раціональне осягнення дійсності. Таке ставлення своєрідним чином зумовило перегляд засад "вільнодумства" (free-thinking). Право вільного розмислу (free-thought) належить лише аристократам та освіченим особам, а не є довільним набутком суспільної маси. Філософські та суспільно-політичні погляди Б. мали значний вплив на континентальну європейську думку, і, зокрема, його ідеями деїзму захоплювалися Вольтер та Д. Дідро.

ВІКО (VICO) ДЖАМБАТТІСТА

ВОЛЬТЕР Справж. ім'я та прізв. ФРАНСУА МАРІ АРУЕ (FRANÇOIS MARIE AROUET)

(1694-1778) - вільнодумець, який сповідував принципи всезагальної толерантності, філософ, літератор, політик, видатний підприємець. Початок його творчості безумовно пов'язаний з переосмисленням філософії Д. Локка. Він публічно оголосив про деїстичну основу власного світогляду, виступив із звинуваченнями на адресу християнської церкви та, головне, соціальної функції церкви. Саме в негативній ролі церкви як соціального юституту В. вбачав причини панування в суспільстві релігійного фанатизму та нетерпимості. І саме просвітницька діяльність на ниві розповсюдження знань мусила сприяти їхньому подоланню.

До осн. праць В. належать: "Філософські листи" (Lettres philosophiques, 1726-29), "Метафізичний трактат" (Traite de métaphysique, 1734), "Філософія Ньютона" (1738), "Кандида" (Candide, 1759), "Трактат про толерантність (1763), "Філософський словник" (Dictionnaire philosophique, 1764), "Філософія історії" (1765), "Необізнаний філософ" (1766), "Про душу" (1774).

Ставлення В. до філософії Локка мало певні особливості. Він своєрідним чином сприйняв ідею англ. філософа про існування двох джерел наших знань - зовнішнього та внутрішнього досвіду, практично зводить визначення причини появи наших ідей до зовнішнього досвіду. Цим він підсилює саме матеріалістичні чинники філософської концепції Локка. Наступною вагомою складовою творчості В. було його осмислення картезіанської проблеми співвідношення душі та тіла, духовного і тілесного в людині. У вирішенні цієї проблеми В. також слідує настановам Локка, оскільки Р. Декорт не надав, як на нього, позитивного шляху розв'язання проблеми дуалістичної природи людини.