Розділ «ЧАСТИНА III. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.»

Безумовного значення набули і досліди В. в галузі філософії історії та суспільної моралі. Покладаючись на значення розуму, він обстоює думку про те, що моральні принципи та категорії мають зв'язок з практичним життям людини і суспільства. Сукупність таких корисних моральних настанов випливає з ідей просвітника про існування природної релігії, яка іманентно сповіщає людям напрямки їхньої доброчесної поведінки.

ГАРТЛІ (HARTLEY) ДЕВІД

ГАТЧЕСОН (HUTCHESON) ФРЕНСІС

ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН

(1715-1771) - франц. філософ-просвітник, сенсуаліст. Автор радикальних праць "Про розум" (1758) та "Про людину, її розумові здібності ma виховання" (1773), які накликали на автора гнів офіційних установ. Висновуючи все знання з відчуттєвості людини, її сприйняття, Г. не стільки розвивав теорію сенсуалізму, скільки сприяв її застосуванню в практичній сфері політики, етики та виховання. Оскільки розумові процеси безумовно відтворюють сенситивну (відчуттєву) практику, остільки всі моральні принципи, стандарти суспільної поведінки можуть бути зведеними до первісних відчуттів задоволення та болю. Саме ці два відчуття зумовлюють все багатоманіття проявів особистості людини. Відповідним чином Г. зумовлює і проблему свободи людини. Почуття свободи є виключним приватним чинником, тому, доти, доки людина може бажати і задовольняти ці бажання, вона вільна.

ГЕРБЕРТ ЕДВАРД (LORD HERBERT OF CHERBURY, HERBERT EDWARD)

ГОББС (HOBBES) ТОМАС

ГОЛЬБАХ ПОЛЬ (BARON PAUL VON HOLBACH, D'HOLBACH)

(1723-1789) - представник природничо-історичного напрямку в розвитку матеріалізму у французькому просвітництві. Автор фундаментальної "Системи природи" (Systeme de la nature ou des lois du monde physique et du monde morale, 1770). Зумовив виведення всіх проявів природи, мислення, моралі, суспільності з єдності матеріальної системи природи. Виявив жорсткий детермінізм в означенні явищ системи природи. Людина теж визначена складовою цієї системи та підлягає провідним її законам. Етика за цих обставин стає цілком утилітарною. Проблемними для Г. стали питання рушійної сили природничих процесів і наявність у людини вольових та емоційних проявів, свободи волі. Матеріалістичну основу філософії Г. підсилює його чітка атеїстична спрямованість. Філософ брав активну участь у політичному революційному русі та активно критикував наявну систему правління.

ҐАССЕНДІ (GASSENDI) П'ЄР

ҐЕЙЛІНКС АРНОЛЬД

(1624-1669) є мислителем, який сформулював основні принципи оказіоналізму. Жив і працював у Бельгії - спочатку в Лувенському ун-ті, а згодом у Лейдені.

Вихідною позицією його філософії було радикальне визнання дуалізму тілесного та духовного. Це радикальне визнання призводило до того, що вихідною точкою всіх висновків і спостережень може бути лише рефлектуюче Я. Саме воно і стає відповідником існування. Зміст існування зумовлений усвідомленням зв'язків. Все, що існує -усвідомлюється мислячим Я. Якщо ж воно не усвідомлюється, то, відповідно, і не здійснюється. Якщо мисляче Я не усвідомлює власного причинного впливу на матеріальні тіла, і навпаки, якщо нам не стає зрозумілим механізм, спосіб цього спричинення, то, відтак, цього впливу і не "існує", він не здійснюється.

Слідуючи з цього, можна логічно припустити, що людина є лише "свідком" причинних наслідків, які позірно нею сприймаються. Проте істинні причини перебувають відповідно, не в духовній чи матеріальній субстанціях, а поза їхньою тотальністю - тобто ними є Бог. Зовнішній вияв причини і наслідку як від впливу духу на тіло, так і тіла на дух, не є "дійсною", "істинною" причиною, а є "оказіональною причиною", випадковою, паралельно з якою безпосередньо існує "істинна" причина, або Бог. Неспроможність мислячого Я з'ясувати безпосередній взаємовплив між душею і тілом, визнання паралельного синхронізуючого взаємодію духу і тіла впливу Бога, призвела до максими філософської програми Ґ.: "Так є, відтак, хай буде так" - "Ita est, ergo ita sit!".

Д'АЛАМБЕР (D'ALEMBERT) ЖАН

"ДВА ТРАКТАТИ ПРО ДЕРЖАВУ"

ДЕЇЗМ

ДЕКАРТ (DESCARTES) РЕНЕ, латиниз. ім'я КАРТЕЗІЙ (RENATUS CARTESIUS)

(1596-1650) - видатний франц. філософ і вчений. Народився в м. Ляє в родині дворянина. У 1612 закінчив єзуїтську школу. У 1618 Д. добровільно йде до армії, де отримує можливість занять філософією. Після військової служби він перебуває в Парижі. У 1628 він від'їжджає до Голландії для вдосконалення своїх освітніх здібностей. Під час двадцятилітнього перебування в Голландії Д. створює "Правила для керівництва розуму" з попереднім нарисом правил методу та "Трактат про Всесвіт" на захист Коперніка. У1637 Д. оприлюднює методологічне дослідження "Міркування про метод", а за 4 роки з'являється твір "Метафізичні розмисли". У 1644 з'являється головна праця Д. "Принципи філософи". Після неприхильного сприйняття цих творів у 1649 Д. від'їжджає до Швеції на запрошення шведської королеви. Однак на поч. 1650 занедужує на пневмонію і помирає.

Раціоналістична складова у філософії Д. визначається певним ставленням до визначення істини: вона мусить бути абсолютною, повною, вічною і незмінною. їй властивий всезагальний і обов'язковий характер. Тому ідеальним для подібного знання може бути математика, яка відсторонює все мінливе, відносне і нестійке. Із цього слідує, що при такому розумінні істини її джерело і критерії не можуть мати досвідного характеру, тому що відчуттєвий досвід нетривкий і непевний. Істина може бути виведеною лише з розуму, вона полягає тільки в розумових, логічних зв'язках і змістах, і лише розумом може бути перевіреною. Однією з важливих рис раціоналізму є ототожнення реальних причинно-наслідкових зв'язків із відношеннями логічного виведення.