Розділ «Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)»

КОНЦЕПТУАЛІЗМ

(від лат. conceptos - поняття) філософський напрям доби Середньовіччя, заснований Абеляром. Погляди представників К. на проблему універсалій грунтується на критиці як реалізму (в контексті ствердження існування універсалій як спільних для одиничних речей субстанцій), так і номіналізму. Зокрема, Росцелін визначав універсали як імена, які не мають власного смислоутворюючого суб'єкта і тому є довільними і пустими. Абеляр погодився із започаткованою ще Боецієм настановою розмежовувати універсалів), яка мислиться або висловлюється безвідносно до одиничної речі, і універсалів) в акті висловлювання одиничного предмета. Для Абеляра смислоутворюючим суб'єктом універсалій є акт висловлювання, в якому набуває дійсності наближення одиничного і тимчасового існування універсальної речі до універсальних смислів божественного задуму. У ньому універсалів перетворюється на концепт - граничну повноту висловлюваного, де тимчасова і унікальна річ долучається до всезагального логосу буття сущого і стає носієм певного універсального смислу, а універсалів, яка безвідносно до одиничних предметів є лише загальним поняттям, — назвою, здобуває дійсний онтологічний статус реального існування.

Г. В. Бокал

МАЙМОНІД РАБІ МОШЕ БЕН МАЙМОН, РАМБАМ

МАКСИМ ІСПОВІДНИК

(лат. Maximus Confessor) (580-662) - провідник теорії обожнення людини, духовним надбанням і аскетичним подвигом якого проникнута візантійська християнська думка.

У молоді роки М. - державний діяч, секретар імператора Іраклія. У 613/614 стає монахом у Хризопольському монастирі (поблизу Константинополя). З 642 виступає як провідний опонент монофелітства; в 645 М. збирає Карфагенський собор, під час якого переміг на диспуті з монофелітами. Щоб ухвалити це рішення, М. іде до Риму. Проте у зв'язку зі змінами на імператорському троні був заарештований в 653. У константинопольській в'язниці був підданий тортурам, але не відступився від своїх переконань. Помер у засланні на Кавказі

Літературна спадщина М. І. значна і досить різнобічна. Деякі з його творів увійшли до складу "Добротолюбія" ("Глави про любов", "Подвижницьке слово в запитаннях учня і відповідях старця"), "Теологічні нотатки", "Містагогія", "Коментарі до праць Діонісія Ареопагіта і Григорія Нісського" тощо. Філософські погляди автора забарвлені сильним впливом Діонісія Ареопагіта, що не виключає самостійності певних позицій. Праці М. за масштабом дорівнюють "Сумам", що будуть характерними для періоду схоластики. У них він використовує і платонівський стиль мислення, і категорії Арістотеля, хоча за формою і спонуканням то були творіння містика.

У центрі інтересів М. І. стоїть проблема людини. Історія світу поділяється на період підготовки втілення Бога, що закінчується з народженням Ісуса Христа, і період підготовки "обожнення" людини. Якщо людина здійснить свою передзаданість, здолає самовідчуження, розкол на чоловіче і жіноче, духовне і тваринне, горнєє і дальнєє, що було обумовлене гріхопадінням, космос буде врятований і творіння возз'єднається з Творцем. Тому основні події життя Христа суть не тільки історичні події у світі людей, але водночас символи космічних процесів. Ця доктрина мала сильний вплив на Іоанна Скота Еріуґену і на всю середньовічну містичну традицію.

Етика М. побудована на своєрідному вченні про перетворення енергії злих емоцій на благі і містить цікаві психологічні спостереження. Отже, доля світу залежить від людини, бо саме вона (як особистий образ Логоса) має розкрити і принести в дар Богові логоси усіх речей, їх духовні сутності. Людській раціональності дарується нескінченна творча сила, що дозволяє перетворити світ (це більш радикальні думки в порівнянні з Діонісієм Ареопагітом). Людина вільна, але її дійова свобода заблокована егоцентризмом. Христос відновлює нашу природну свободу, проте навіть після жертви Христа людину чекають довга внутрішня боротьба, яка являє собою природне завершення її розвитку, що відкрила для себе своє дійсне буття. З цього моменту нею рухає сила, яка перевищує її розуміння, але завжди була потенційно в ній присутня. Тоді душа усвідомлює, шо єдиним способом пізнання Бога є злиття з Ним.

МОНТЕНЬ (MONTAIGNE) МІШЕЛЬ ЕЙКЕМ ДЕ

МОР (МОRЕ) ТОМАС

(1478-1535) - християнський гуманіст, політичний діяч, палкий прихильник принципів Відродження з його ідеалами свободи і розумності людських діянь; людина, що намагалась. встановити на землі добу миру і процвітання, якими користувалися жителі острова Утопія, вимріяного ним силою філософської уяви.

М. походить з сім'ї відомого лондонського юриста. Після закінчення граматичної школи і служіння пажем у домі Джона Мортона, архієпископа Кентерберійського, лорда-канцлера Англії, вступив до Оксфордського ун-ту, де навчався в 1492-94, вивчаючи класичні мови, античну літературу, філософію, мистецтва, природознавство, астрономію і геометрію. Отримав юридичну освіту і в 1502 став адвокатом і викладачем права, відомий своєю сумлінністю і талантом. У 1504 обраний до парламенту членом палати громад, проте, невдовзі був змушений покинути посаду, ґрунтовно виступивши проти вимог короля Генріха VII впровадити надзвичайні податки. До політичного життя М. повертається з вступом на трон Генріха УПІ, з яким гуманісти пов'язували великі надії. Його обирають членом парламенту, призначають помічником шерифа Лондона (1510). У 1521 він стає державним скарбником, у 1523 -спікером палати громад, а в 1529 досягає найвищого поста — лорд-канцлера. Але деспотизм Генріха VIII, його розрив з папою римським і намагання короля проголосити себе головою англ. церкви привели М. до відставки і розриву з королем. Принципова позиція М. спричинила звинувачення в державній зраді і засудження до страти.

М. - одна з найосвіченіших постатей доби Відродження, його літературний доробок вагомий і різноманітний. Це переклади з давньогрец. на лат. мову чотирьох сатиричних діалогів Лукіана та значної кількості епіграм різних авторів; з лат. на англ. - біографії Піко делла Мірандоли; низка оригінальних творів, пов'язаних із коронацією Генріха VIII; епіграми лат. і англ. мовами; "Історія Короля Річарда ІІІ" (1512-18), яку вважають джерелом шекспірівської версії відомої драми "Річард ПІ". Окрему групу складає низка гостро-полемічно-релігійних трактатів проти М. Лютера і його англ. однодумців, де М. постає як рішучий противник Реформації. Багатою є його епістолярна спадщина. Проте найвідомішою роботою М. є "Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів "Утопія" (1515—16), написана латиною і відома під скороченою назвою "Утопія", що не тільки принесла славу авторові, але й зробила безсмертним його ім'я, надавши своєю назвою означення цілому напряму соціально-політичної думки - утопізму.

"Утопія" містить соціально-політичні ідеї ідеального устрою суспільства, що подані як висновки розмови, яка нібито мала місце між автором, його другом - ірландським гуманістом Петром Егідеєм, і вигаданою особою Рафаїлом Птлодеєм — португальським моряком, що повернувся з далеких мандрів, під час яких відвідав невідомий досі острів Утопію. Своїми враженнями і думками останній ділиться з співбесідниками. "Бесіди" складаються з двох книжок. Перша присвячена аналізу соціального і економічного становища Англії наприкін. XV - поч. XVI ст. У ній вустами мандрівника М. подає власні погляди і висновки з приводу соціального лиха й злиднів, що випали на долю найбіднішої частини населення Англії - селянства. Це час (що в історії відомий як період первісного накопичення капіталу), коли, за метафоричним виразом автора, — "овечки... пожирають людей, плюндрують і спустошують поля, будинки, міста. Бо в тих частинах королівства, де виготовляється цінна вовна, там знать і навіть деякі абати, люди святі, не задовольняються збором плодів і щорічними прибутками... Ні клаптика землі не залишають під ріллю, все перетворюють у пасовиська, зносять будинки, руйнують міста, а храми відводять під овечі кошари" (Мор Т. Утопія // Мор Т., Кампанелла Т. Утопія. Місто Сонця. - К., 1988. - С. 30). М. досить аргументовано доводить, що причина останнього — у формі власності і відповідному державоустрої. Отже, "повне скасування приватної власності є єдиною передумовою рівного і справедливого розподілу матеріальних засобів і забезпечення людям щасливого життя... поки існуватиме приватна власність, немає ніякої надії на вилікування і повернення хворому суспільству здоров'я і сили" (там само. - С. 49). Друга книга змальовує антипод англ. суспільства - життєустрій острова Утопія (назва походить від гри значень, поєднаних воєдино двох грец. слів: "ou-topos" - "неіснуюче місце", та "eu-topos" -"гарне місце"). Щасливе життя остров'ян створене на підставі суспільної власності, соціальної рівності, відсутності експлуатації людини людиною. Держава утопійців - це демократична республіка, де посади державних службовців (крім правителя) виборні з певним терміном перебування. Праця на острові - загальна повинність. Шестигодинний робочий день при свідомому ставленні до праці і розподілу її плодів забезпечує не розкіш, але необхідний достаток кожному члену суспільства. Вільний час утопійці присвячують відпочинку і інтелектуальним заняттям. Освіта доступна для всіх і слугує фундаментом гармонійного розвитку кожного члена суспільства. Зрозуміло, думки про ідеальний устрій несуть на собі відбитки платонівської "Держави" і тогочасних уявлень, а тому не позбавлені певних наївних положень: чітка регламентація життя, використання рабської праці, "дух" казарми тощо, але навіть вони не зменшують значущості цієї книжки. У книзі заторкнуті питання державного контролю освіти, релігійного плюралізму, розлучень, евтаназії, прав жінок, її вплив є помітним у творах "Місто Сонця" Т. Кампанелли, "Нова Атлантида" Ф. Бекона, "Подорож до Ікарії" Е. Кабе та ін.

О. В. Алєксандрова

НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)

(1401-1464) — видатна постать пізньої схоластики і раннього Відродження, теолог, філософ, вчений, що філософськи визначив сферу людського знання як царину "знання про незнання" і збільшив можливості пізнання за допомогою свідомого дотримання принципу "тотожності протилежностей".

Дитячі роки проходили в школі "братів спільного життя", де Н. засвоює перший християнський духовний досвід. У молоді роки навчався в Гайдельберзькому, Падуанському і Кельнському ун-тах. Обирає церковну кар'єру і в 25 років отримав сан священика. З 1448 — кардинал римсько-католицької церкви, відомий релігійний діяч.