Розділ 2. Антична філософія

"ПІР"

Або "Про ерос", або "Про благо". Діалог Платона (датується сер. 80-х рр. IV ст. до н. е.), розкриває вчення про ідею як граничну межу речі, межу становлення останньої. Композиційно "П." - філософська бесіда, присвячена міфічній постаті Ерота, що містить у собі сім промов на одну і ту саму тему. Драматичний імпульс базується на майстерності індивідуальних характеристик Ерота, які перетворюються на симфонію думок, часом суперечливих, проте сюжетно не випадкових. Перший оратор Федр прагне моральнісно звеличити Ерота, надаючи йому політичного значення, як такому, що прищеплює людям честолюбство, без яких не можуть існувати дружба, суспільство і держава. Другий оратор Павсаній вважає Ерота ідеальним витлумаченням еротичних відносин. Виступ Еріксімаха поглиблює попереднє тлумачення, надаючи останньому космічного значення. Як лікар він славить могутність Ерота-бога — втіленої творчої потенції любові, що містить у собі всезагальний принцип становлення усього матеріального світу. Але, маючи надати пояснення існуючій недосконалості, Еріксімах розрізняє двох Еротів: доброго і злого. Промова Арістофана повертає Ероту образ конкретної людської любові: Ерот народжується з метафізичного прагнення людини до цілісного існування, якого вона природно позбавлена. Підсумок чотирьох проповідей зводиться до того, що Ерот є довічною світовою цілісністю, яка кличе до єднання. Ніби доповнюючи попередників, молодий поет Агафон ідеалізовано змальовує Ерота, надаючи йому кращих людських якостей - досконалості, краси, благості, молодості, - які доповнює сукупністю доброчинностей. Подані образи Ерота перетворюються на сходинки, що ведуть "діалог" до кульмінації. Своєрідна естетично-поетична дискретність потребує наступного синтезу і визначення єдиного принципу філософування, і водночас слугує фоном для виступу Сократа, який для визначення Ерота застосовує метод трансцендентальної діалектики. Сократа не задовольняє дещо поверхневий портрет Ерота і тому він шукає підґрунтя. На його думку, Ерот символізує прагнення, яке завжди має свій предмет. Міфом про походження Ерота, який ілюструє принцип діалектики про єдність протилежностей, він аргументує постійне прагнення досконалості. Для Платона як античного мислителя саморушійним початком усього є душа. Тому проблема людської досконалості перетворюється на проблему пробудження і духовного сходження душі до граничної межі усіх наук як вічної ідеї прекрасного. Таким чином, у людини формується почуття прекрасного, і вона стає здатною цінувати красу душі вище за красу тілесну, прозрівати красу на рівні ідеї, прагнучи в пізнанні досягти сутності прекрасного. Цей процес потребує високої концентрації духу і приводить до усвідомлення, що те, що людина знайшла у зовнішньому світі як загальну причину буття, міститься в ній самій, складаючи її власну сутність, пошук якої становить дійсний зміст людського життя. Діалог сягає свого апогею у сцені з Алківіадом - колишнім учнем Сократа, який в панегірику на честь свого вчителя порівнює Сократа з Еротом, адже Сократ своїм прагненням істини, добра і краси не тільки уособлює сенс філософії, але й постає втіленим Еротом.

О. В. Александрова

ПІРРОН (ПИРРОЛ) З ЕЛІДИ

ПІТАГОР ПІФАГОР

(бл. 570 - бл. 490 до н. е.). Власне про П. відомо надзвичайно мало, і укладання його філософської біографії чи життєпису складне. Місце народження подається відмінно - за свідченнями учня Арістотеля Арістоксена з Таренту П. був тіренцем з острова Лемносу, а, отже, мав негрецьке походження. Загальновизнаною є думка, засвідчена Герспелітом, Геродотом, оратором Ісократом, що П., син Мнесарха, народився на острові Самосі. Походив з аристократичного роду. Мав відповідну освіту та виховання, що виявлялося на типі організації, заснованої П. Пітагорійський союз розглядають як аристократичну гетерію, яка розвинулась в межах демократичних спільнот.

Як і перші філософи П. багато подорожував, зокрема до Єгипту. Геродот наполягав на спорідненості основних пітагорійських вчень з єгипетськими віруваннями. Своєрідні релігійно-політичні та філософські погляди визначили і звичаї життя в союзі, які отримали назву "пітагорійського стилю життя". Всі члени спільноти при вступі відмовлялися від приватного майна й передавали до спілки; до першого, нижчого, рівня посвячення належали члени спілки, які називалися "акусматиками"; другий рівень включав обраних -"математиків", які, власне, і розвивали основну доктрину спілки; для забезпечення суспільного існування членів громади були розроблені правила, що базувалися на певних вимогах та етичних нормативах: однією з них була сувора заборона розголошення та записування змісту пітагорійського вчення та його складників.

Саме тому надзвичайно мало відомо про шляхи зародження пітагорійського світогляду, а основні враження про цей тип філософії складено на основі літературної творчої спадщини пітагорійців пізнішої доби - зокрема Філолая з Кротону.

Т. П. Кононенко

ПІТАГОРІЙЦІ

ПІФАГОР

див.Пітагор.

ПІФАГОРІЙЦІ, ПІФАГОРЕЇЗМ

ПЛАТОН

ПЛОТІН

(204/5-269/270) - великий філософ і містик часів занепаду Античності, останніми словами якого були: "Я пытаюсь божественное в нас поднять до божественного во Вселенной".

П. походить з м. Лікополь, що в Єгипті. За свідченнями його учня і друга Порфирія, П. завжди уникав розповідей про своє походження, про батьків, про батьківщину. Тому біографічні довідки про нього дуже скупі. Відомо, що інтерес до філософії прокинувся в П., коли йому виповнилося 27 років. Він відвідував лекції різних александрійських філософів, проте вони не справили на нього очікуваного враження. І тільки знайомство з Аммонієм Саккасом та його бесіди припали П. до душі, і він вдоволено зізнався: "Ось людина, яку я шукав!" Протягом 11 років під керівництвом Аммонія П. досяг таких успіхів, що захотів ознайомитися з наукою "магів". З такою метою він записався в армію імператора Гордіана і разом з нею рушив у похід на Персію. Але незабаром імператора було вбито, а сам П. ледве врятувався. У 244 П. оселився в Римі, відкрив свою філософську школу, яка привернула увагу багатьох слухачів.

Спочатку він навчав усно і лише згодом почав записувати зміст своєї науки. Його рукописна спадщина була оформлена Порфиріем певним чином. Він розподілив усі твори вчителя на шість груп, що містили в собі по 9 трактатів, звідси і загальна назва його праці - "Еннеади", або "дев'ятки".

Якщо, взявши до уваги вчення Платона про божественну тріаду, коротко схарактеризувати основний зміст філософії П., то він постає, по-перше, в діалектиці Єдиного, Розуму і космічної Душі; по-друге, у вченні про втілення цієї триади в чуттєво-матеріальному космосі. Останній у П. перестає фігурувати однобічно, тобто або як об'єкт, або як суб'єкт, але постає як космос, який живить вічно рухома душа, який являє собою досконалу спекулятивну конструкцію і який слід усвідомлювати як єдине і неподільне ціле.

Отже, в "Еннеадах" П. виписує три онтологічні субстанції: Першоєдиний, або Єдиний (65дине); Дух, або космічний Розум; Світова Душа.