Розділ 2. Антична філософія

Відлуння С. ми знаходимо в еклектиків, гностиків, а історичний резонанс — у світоглядних мотивах доби Відродження.

Теоретична спадщина багатьох із засновників С. не дійшла до нашого часу, а збереглась лише у фрагментах. Проте твори римських стоїків відомі і широко розповсюджені.

Для філософії стоїків характерно еклектичне поєднання різних вчень. їм належить ідея розподілу філософії на три розділи: фізика, етика, логіка. Фізика містить у собі їх погляди на світ і космологію, на богів як учасників космічної держави, на долю, свободу, душу; етика - проповідь ідеалу мудреця в поєднанні з формуванням нового погляду на щастя і шляхи його досягнення. Логіка поділяється на риторику і діалектику. Частини філософії ієрархійно пов'язані між собою і визначають одна одну. Фізика і логіка підпорядковані етиці як серцевині філософії, що має визначити смисл і мету життя. Існуючий космос стоїки порівнювали з єдиним організмом, в якому сутність розлита по всім членам і не існує окремо від них. Вихідним буттям організму є "Первинний вогонь", або вогняне дихання (пневма), що творить все існуюче, в тому числі і людину. Тому "Первинний вогонь" існує водночас і як "інтелектуальне тіло", якому іманентно притаманний Логос. Логос у стоїків - це "Закон" існування природи, людини, суспільства і держави. "Доля — це розум світобудови, закон усього сущого у світобудові", а доля людини є проявом божественного Логосу (і Долі). Щоб діяти розумно, людина має діяти відповідно до божественного Логосу, і на підставі цього вибудовувати свою поведінку. Отже, "фізика" відкриває людині те, що залежить від неї, і те, що не в її владі, тобто залежить від зовнішніх причин, які підпорядковані "розумній необхідності". Той, хто цього не розуміє, марно страждає, люблячи себе, а не свою долю. Мудра людина - це та, що, усвідомивши сутність існуючого, "любить свій фатум". Звідси формулюється низка важливих понять етики, якими слід керуватися: благо, добро, зло, щастя та ін., які стосуються тільки сфери людських відносин (сфери моралі) і не поширюються на те, що не залежить від людини (природа, історичні умови, соціальний статус або економічний стан тощо). До останніх людина має ставитися байдуже. Свідоме культивування в собі стоїчних принципів і моральних пріоритетів допоможе людині дістатися сили духу - фундаменту всіх стоїчних чеснот, — і стану незворушності і байдужості до того, на що вона вплинути не може.

О. В. Александрова

ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)

(640/625-547 до н. е.) -загальновизнано вважається "першим" філософом. Походив зі знатного роду. Відомий своєю політичною та суспільною діяльністю, належав до знаної групи "сімох мудреців". За Геродотом, Т . пропонував створити одну центральну іонійську раду, щоб спільно захищатися від завоювань з боку Азії.

Відома і його природничо-наукова практика. Т. багато подорожував, був в Єгипті, де вивчав щорічні розливи Нілу та здійснив обміри висоти пірамід за допомогою відкинутої ними тіні. Загального визнання здобув тим, що вдало передбачив затемнення сонця 28 травня 585 до н. е., послуговуючись методом спостереження за природними явищами та аналізом їхнього представництва в хронологіях та історіях.

Класичний зразок викладу філософії Т. наводить в "Метафізиці" Арістотель: "З перших філософів найбільша частина була думки, що тільки у вигляді матерії ...існують початки ...всього. Та не всі вони вважають те саме за розмір і вигляд такого початку, але Талес, що був засновником того роду філософії, вважав ним воду (через те заявив, що земля є з води). А взяв цей висновок імовірно з того, що бачив і те, що їжа всього волога, і саме тепло з того походить і тим живе (а з чого щось походить, то те є початком усього)... і що насіння всього має вологу природу. А вода є початком поставання вологого" (11, АЗ).

Т. намагався для "всього" відшукати єдине і однинне начало, принцип, який би пояснював цілісність і однорідність буття. Таким началом він визнавав те, що є водночас максимально наближене до природничого буття - воду, і, як на час Т., могло б бути зображене гранично відстороненим, зі значною мірою абстракції природничим та чуттєвим началом.

Думки Т. з приводу світобудови знову існують у викладі Арістотеля. Він полемізує з точкою зору Т., який розташовував Землю, яка спочиває, на воді.

Визначаючи рушійні сили буття, Т. висловлював припущення щодо провідного значення душі: "На основі спогадів про Талеса здається, що й він вважав душу чимось рушійним, якщо сказав, що камінь має душу, бо порушує залізо" (А 2). У фрагменті Арістотеля йшлося про камінь-магніт. Проте, знаходимо і свідчення визнання Т. духовної основи світу за богами: "Талес думав, що все є повне богів" (А 5). Про співвідношення креативної ролі богів за традиційними поглядами, та такої ж креативної ролі води - все походить з води, -у філософських поглядах Т. жодних звісток не знайдено.

Т. П. Кононенко

ТЕОФРАСТ

ФАЛЕС

ЦИЦЕРОН МАРК ТУЛЛІЙ (Marcus Tullius Cicero)