Спадщина Г. справила великий вплив на формування пізніших філософських космогонічних та космологічних представлень та етичну думку. Щодо його творчості позитивно висловлювався Плутарх, його згадував Арістотель, Александр Великий називав його "поетом хліборобів".
Т. П. Кононенко
ГОМЕОМЕРІЇ
ГОРГІЙ ЛЕОНТІНСЬКИЙ
ДЕМОКРІТ З АБДЕР
(460-370 до н. е.). Існує проблема щодо визначення точних дат життя Д. Найвірогідніше, він народився 460 року до н.е. Він розвинув основоположення Левкіппа у визначенні часток як основи сущого. Його осн. праця мала назву "Велика світобудова", в ній філософ розглядав практично всі галузі тогочасного знання. Проте на сьогодні збереглися лише укладеш пізнішими дослідниками списки з творів Д., які дійшли у вигляді цитат та уривків - приблизно 300 фрагментів. Діоген із Лаерти засвідчив у своїх працях майже 70 назв праць філософа.
Т. П. Кононенко
"ДЕРЖАВА"
ДІОГЕН З АПОЛЛОНІЇ
ДІОГЕН ЛАЕРЦІЙ
(кін. ІІ ст. -поч. ІІІ ст.) - видатний письменник стародавньої Греції, якого зазвичай визнають доксографом, тобто автором твору, що містить опис свідоцтв про позиції, точки зору та погляди видатних мислителів еллінського та елліністичного світів. Автентична назва єдиного збереженого твору Д.Л. (у рос. виданнях — "Про життя, вчення та вислови знаменитих філософів") не відома, він складається з десяти книг, та в різних джерелах отримував наступні найменування: "Діогена Лаерція життєпис та міркування тих, хто здобув слави у філософії, і в стислому вигляді перелік поглядів кожного вчення" (паризький рукопис 1759), "Життєпис філософів" (згідно Сопатру), "Історія філософ" (згідно Стефана Візантійського), "Філософська історія" (згідно Р.Хікса), "Життєпис софістів" (згідно Євстафія).
Текст вказаної праці свідчить про відсутність намагань її автора викласти власну філософську точку зору. Представлений у ній виклад змісту філософських поглядів видатних мислителів античності позбавлений ознак ґрунтовної систематичності та критичного осмислення. Натомість, Д.Л. приділив увагу не лише істотним обставинам життєпису філософів та їх найвизначнішим висловлюванням, але й випадковим та кумедним обставинам, пліткам. Вчення багатьох знаних мислителів представлені стисло, іноді навіть у формі афоризмів, без пояснень та доведень. Досить часто автор наводить суперечливі відомості з різних джерел, без намагань визначити найбільш варте довіри.
Д. Л. розподілив філософів на "іонійську" (від Анаксімандру до стоїцизму, кн. ІІ-VІІ), та "італійську" (від Піфагора до Епікура, кн. VІІІ-X) гілки. Тих, хто жодним чином не могли бути віднесені до котроїсь з них, автор визначив філософами "спорадичними". Загалом Д. Л. навів посилання на 300 творів та 200 авторів.
Недоліки та сумнівність історико-філософського характеру твору Д.Л. не зменшують видатного значення його зусиль для світового наукового співтовариства. Адже це єдина праця доби Античності, котра збереглася, що містить безцінні відомості про творчість мислителів, які сформували витоки постання європейської філософії та науки.
Г. В. Бокал
ДОСОКРАТИЧНА ФІЛОСОФІЯ (досократики)
ДУША
(лат. anima) - в античній філософії поняття, що визначає саморухому річ, те, що є безпосередньою причиною самого себе і решти існуючого, залежного від нього. Душа, знаходячись у чуттєвому становленні і перебуваючи в часі, являє себе різноманітно, бо має різні рівні одухотворення. Це передбачає, у свою чергу, що існує самий принцип всезагального одухотворення, тобто душа як така, душа космічна. "И раз такая самодвижная и всеобщая душа признавалась, то тем самым устанавливалась и бесконечно разнообразная степень такого отождествления, начиная от вечной и нераздельной полноты космической души и кончая нулем одушевления в безднах чувственно-материального инобытия" (Лосев А. Ф. История античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития : в 2-х кн. - Кн. 1. - М., 1992. - С. 571).
Наслідуючи традицію міфологічної свідомості, де душа ототожнюється з життям, рання класика інтуїтивно подає душу як матеріальну і безсмертну субстанцію. Так, людська душа, за Анаксімандром, подібна до "повітря", а за Анаксіменом - це просто "повітря". У Парменіда вона складається "з землі і вогню", а у Зенона взагалі з різних елементів. Матеріальною є і космічна душа. Проте субстанційність не зведена до чистої субстратності, а є такою, що просякнута "законом", і по відношенню до тіла стає принципом його існування, часто ототожнюється з останнім, являючи в сукупності єдину дійсність. Середня класика поступово виокремлює і висуває на перший план розуміння душі як принципу, який у високій класиці перетворюється на самостійну субстанцію. Саме як принцип душа знаходить певне місце в загальній ієрархії буття. Для Платона вона займає середнє місце поміж космічним розумом і матеріальними тілами, доповнюючи діалектику розуму і завершуючи діалектику тіла. Наслідком дії безсмертної душі є весь космос (земля, небо, море і людське життя); вона "старіша" і "більш божественна" ніж речі; вона "старіша за тіла", бо виникла "раніше тіла"; вона займає друге місце після богів, випереджаючи тіло ("Федон", "Тімей", "Закони"). Пізня класика, і в першу чергу Арістотель, залишила багато свідчень про душу. У "Метафізиці" і "Про душу" вона розглядається як матеріальний принцип усього живого. Душа неможлива без матерії, бо її стани мають матеріальне підґрунтя; на відміну від розуму як ейдосу, душа, що оформлює собою рухомість, постає як ейдос потенційного — "местонахождения эйдосов, с той оговоркой, что не вся душа, а мыслящая часть, и имеет формы не в действительности, а в возможности" ("Метафізика"); як "щойність" і ентелехія; як причинно-цільовий принцип. "Итак, душа єсть причина и начало живого тела. О причине говорится в различных значениях. Подобным же образом душа есть причина в трех смыслах...: как то, откуда движение, как цель и как сущность одушевленных тел" ("Про душу"). Арістотель пропонує класифікацію душ - рослинна, тваринна, людська, — де остання усвідомлена як інтелект, розум. Пізня античність приділяє велику увагу дослідженню душі. Для стоїків душа - "інтелектуальне тіло", що відтворює собою певний смисл, смисл саморуху, самовідчуття, саморозвитку. У епікурейців вона також тісно пов'язана з тілом, і також тілесна. Проте, за Епікуром, не душа оформлює і осмислює тіло, а навпаки: поки людина жива, її душа є діючим принципом людського організму. Але коли людина вмирає, її душа розсипається на безліч самостійних атомів. У епікурейців тілесний організм, а не душа є субстанцією. У неоплатонізмі душа філософськи розгортається за допомогою діалектики як смисловий і водночас субстанційний саморухомий принцип космічного організму, а також усього того, що еманаційно виникає усередині космосу.
О. В. Александрова
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Антична філософія“ на сторінці 4. Приємного читання.