Розділ 2. Антична філософія

Філософська школа була заснована Платоном у передмісті Афін на теренах парку, що носив ім'я міфічного героя Академа. Метою школи було формування людей, здатних оновити і вдосконалити державу. Для цього Платон розробив відповідну систему освіти, фундамент якої складало переконання, що знання не тільки вдосконалює людину, але й опосередковано впливає на життя суспільства. В А. Платон викладав філософію, математику, поряд з діалогічними формами застосовуючи лекції. Кожного місяця призначалися наукові збори. Науковий союз зберігся і після смерті Платона. А. стали керувати її члени — схолархи. За спрямованістю думки і за колом інтересів в історії А. виділяють певні етапи. Древня (Стародавня) А., яку спочатку очолював Платон, потім послідовно його учні (бл. 348 - бл. 339 до н. е.), Ксенократ (бл. 339 -бл. 315 до н. е.) та ін., продовжувала проблематику платонівських інтересів останнього періоду життя: містична математика піфагореїзму і побудована на ній своєрідна натурфілософія з відповідною системою виховання. Але заперечення Спевсіппом існування ідей та ідеальних чисел, зведення інтелігібельного світу Платона до математичних сутностей вело до поступового руйнування діалектики і системності теоретичної платонівської споруди. Ксенократ запропонував ідею філософії як поєднання трьох наук - фізики, логіки, етики, — яка мала розповсюдження в добу еллінізму. У цілому Древня

А. мала певне значення для розвитку і розповсюдження математики та астрономії. Середня А., діяльність якої пов'язують, перш за все, з ім'ям Аркесілая (265-241 до н. е.), виходить на шлях скептицизму. Засновником Нової А. був Карнеад (бл. 155-137 до н. е.), який заглибив академічний скепсис, дискутуючи зі стоїками. Його метод став поверненням до сократівських методів. Згодом, відповідно IV А. (Філон з Лариси) і V А. (Антіох з Аскалона) відходять від скептицизму і стають на шлях еклектизму, намагаючись поєднати філософію Платона і сучасні їй школи стоїцизму, піфагореїзму з перипатетичною школою. У ІV-V ст. н.е. з Плутарха Афінського в А. здійснився перехід на позиції неоплатонізму. У 529 імператор Юстиніан закриває А., мотивуючи цей крок боротьбою з язичництвом. Відродження духу платонівської А. відбулось у Флоренції (1459). Флорентійська Платонова академія вела боротьбу зі схоластизованим Арістотелем, а також займалась перекладами і коментуванням Платона; її найвидатнішим представником був Марсіпіо Фічіно.

О. В. Александрова

АНАКСАГОР З КЛАЗОМЕН

АНАКСІМАНДР З МІЛЕТУ

(бл. 610-546/540до н. е.). У літературі переважає думка про те, що А. був "учнем" Талеса. Цей висновок обґрунтовується тим, що іонійський філософ хронологічно був дещо молодший Талеса. Однак характер його думки свідчить про практично самостійне творче джерело. З творами А. були знайомі Арістотель, Теофраст, Аполлодор. Значну кількість витягів з творів А. подає Сімплікій.

Вирішуючи однакову з талесовою задачу - пошук першоелемента (праелемента) буття, - А. витворив поняття "алейрон", яке етимологічно зі старогрец. утримує два суміжні змісти: "безмежне" ("а-пейрон" - "а" заперечує кореневе значення слів "межа", "кінець") та "неозначене".

А. належить і переосмислення поглядів на природу вічного. Всупереч мітологічному і космогонічному світоглядам, у яких навіть найперші боги є безсмертними, космологічний напрямок мислення філософа визнає першопочаток вічним. У мітології та космогонії боги безсмертні, бо не мають завершення, але вони не вічні, бо мають початок, причину поставання. Космологічний філософський погляд визнавав вічним те, що не тільки не має завершення, але й не має початку. Така позиція співзвучна з аргументацією Ксенофана щодо обґрунтування існування лише єдиного і одного Божества, яке згодом істотно вплинуло на стратегічне вчення про вічне та незмінне буття Парменіда.

Космологічні погляди А. також вирізняються евристичністю. Саме філософські розмисли філософа дали змогу висловити припущення щодо існування не одного, видимого і позірного для людей світу, а безлічі "світів" і "небес". Він виникає завдяки виокремленню з первинного вічного "алейрон"-у двох контрастів, двох протилежностей - теплого і холодного, світла і темряви. Всі інші складові образу світу, подібного до вавилонських зразків, виникають завдяки чинності протилежностей. Світ А. побудований на симетрії, і Земля в ньому нагадує рівновіддалений від всіх інших рухомих небесних тіл непорушний циліндр. Люди живуть на горішній поверхні циліндра Землі, яка відтак має значення заселеної, олюдненої Землі -"екумена".

Ознаки нового світогляду А. знаходимо і у свідченнях доксографів про технологічні наміри застосування висновків про природу "апейрон"-у - пояснення явищ природи та зародження життя на Землі з води.

Безумовне визнання світогляду А. моністично матеріалістичним не узгоджується зі словами Арістотеля, в яких "апейрон"-у надається значення дієвої і творчої сили: "Тому, як кажемо, воно (тобто алейрон) не має початку, але саме є початком усього. І воно огортає все і керує всім, як кажуть ті, що крім апейрон-безмежного не приймають інших причин, як от розуму (тобто Анаксагор) або любові (тобто Емпедокл). І це є божество,... бо воно безсмертне і незнищенне, як каже Анаксімандер і більшість філософів природи".

Істотного значення для усвідомлення еволюції філософських вчень досократиків має філологічний погляд Вернера Єґера, в якому пояснюється видозміна значення слова "божество", яка вплинула на формування підстав вчення Ксенофана про єдине; божество як не суто мітологічної істоти. В. Єґер вважає, що саме А. перший ужив відприкметникового іменника на філософічне поняття "божество" для відрізнення від мітичних богів. Це слово згодом увійшло в нормальний словник літературної мови: цього слова дуже часто вживали в V ст. Геродот і трагічні поети. В. Єгер також вважає, що оригінальна цитата про вину й кару людини — це перша філософічна теодицея.

Т.П. Кононенко

АНАКСІМЕН З МІЛЕТУ

АНАХАРСІС З АБДЕР

Послідовник атомістичного напрямку і один із провідних представників школи, заснованої Левкіппом та Демокрітом. За доби творчого розквіту був вчителем Пірра, укладача збірки основоположень філософії скептицизму.

Т. П. Кононенко

АПЕЙРОН

АПОРІЯ

АРІСТОТЕЛЬ СТАГІРИТ