Розділ «ЧАСТИНА VIII. ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ»

АНДРЄЄВ ДАНИЇЛ ЛЕОНІДОВИЧ

АСКОЛЬДОВ

АСМУС ВАЛЕНТИН ФЕРДИНАНДОВИЧ

АСТАФ'ЄВ ПЕТРО ЄВГЕНІЙОВИЧ

(1846-1893) - публіцист та філософ. Народився у Воронізькій губ. Закінчив юридичний ф-т Московського ун-ту. Слухав лекції з філософії права в П. Юркевича. Приват-доц. Московського ун-ту. Осн. праці: "До питання про свободу волі" (1883), "Почуття як моральне начало" (1886), "Віра і знання в єдності світогляду (Дослід начал критичної монадології)" (1893).

А. відстоює концепцію спіритуалізму ляйбніціанського спрямування. Основне начало - дух, але не як субстанція, а як духовна діяльність, що "сама себе знає". Внутрішній досвід, або дані безпосередньої свідомості кожної істоти складають найважливіше джерело не тільки психологічного, а й будь-якого пізнання. Це жива, безпосередня даність реальної діяльності її самої. Заперечує значення несвідомих елементів діяльності - всі несвідомі чи автономні процеси мали попередниками процеси свідомості, зокрема волі. Обґрунтовує свободу волі на внутрішній свідомості її зусилля і напруження в діяннях. В основі моральної волі — почуття любові. /Джерело почуття любові знаходиться не в зовнішніх об'єктах, а в активній, пристрасній волі того, хто любить.

А. вдавався також до досліджень рос. національного менталітету — "Національність і загальнолюдські завдання (До російської народної психології)" (1890), — з приводу чого піддавався критиці Вол. Соловйовим за те, що не встановлює суттєвої різниці між національною самосвідомістю, з одного боку, і національним самолюбством і самовдоволенням - з іншого.

БАКУНІН МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

БАКУНІН ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(1820-1900) - публіцист та релігійний філософ. Брат відомого теоретика анархізму М. Бакуніна. Головна праця - "Основи знання і віри" (1886). Визнавав себе гегельянцем, проте відходив від Геґеля, намагаючись подолати мотиви іманентизму. Б. сприймав Бога як джерело будь-якої дійсності, живе осердя буття. Проте реальне буття залишається в нього лише діалектичним процесом маніфестації Абсолюту у світі. Персоналістичні ідеї Б. були пов'язані з впливом Фіхте. Людину вважав особливою одиничною істотою, яка у своїй одиничності є незамінною істиною буття. Покликання людини — у творчості, і вся дійсність є, зрештою, творінням людини. Ця метафізика привела Б. до захисту особистого безсмертя. "Людина є не те, що в ній вмирає, а те, чим вона живе". Релігійна сфера виступала в Б. як домінуюча відносно усіх сфер творчості, при цьому він пхукав єдності віри і знання. В. Зенькобський характеризував погляди Б. як "релігійну романтику на підставі гегельянства".

БАХТІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(1874-1948) - релігійний філософ-персоналіст та громадський діяч. Народився в Києві, навчався в Київському ун-ті, але не закінчив у зв'язку з висилкою за революційну' діяльність. Юнацьке захоплення Б. марксизмом змінилось на межі століть ідеалістично-релігійним світоглядом, який формувався під впливом релігійного романтизму Д. Мережковського. Один із проводирів руху нової' релігійної свідомості, активний публіцист. У роки революції створив Вільну Релігійно-філософську академію. Після депортації в 1922 започаткував Релігійно-філософську Академію (Берлині, Париж), видавав часопис "Путь", керував вид-вом УМКА-Пресс, став найбільш відомим в Європі рос. філософом. Разом з Л.Шестовим Б. започаткував екзистенційну течію у філософії XX ст.

Осн. праці: "Філософія волі" (1911), "Сенс творчості. Дослід виправдання людини" (1916), "Філософія першості" (1923), "Нове середньовіччя" (1923), "Про призначення людини. Дослід парадоксальної етики" (1931), "Я і світ об'єктів" (1934), "Про рабство і свободу людини (Дослід персоналістичної філософії")" (1939), "Дослід есхатологічної метафізики" (1947), "Російська ідея" (1947), "Самопізнання" (1949). Спеціальні дослідження присвятив Хом'якову, Леонтьєву Достоєвському.

Б. притаманна надзвичайно сильна стихія публіцистики. Публіцистичний стиль багато в чому визначався основними темами його творчості - моральною та історіософською, релігійно-містичною і антропологічною. Теми гносеології та метафізики мали для нього вторинне значення. Б. сам характеризував своє мислення як "афористичне і фрагментарне".

Б. розвивав філософію морального ідеалізму, в якій моральний закон є абсолютним і вічним. Філософія виходить з морального досвіду і перетворюється на апофеоз людини - антрополатрію, яка грунтується не на онтології людини, а на її моральному самопіднесенні. Формулюючи нову релігійну свідомість, Б. відводив центральне місце в ній ідеї особистості, вважаючи основним завданням і обов'язком людини творчість, а не спасіння. Творчість є самоцінністю, а культ святості має бути доповнений культом геніальності. Б. виділяв три ступені етичної еволюції - етику закону (Старий Заповіт), етику спокутування (Новий Заповіт) і етику творчості. У цьому апофеозі творчості і свободи рабство перед Богом неприпустимо, оскільки воно принижує людину.

Б. не ставив під сумнів існування матеріального (фізичного, органічного, соціального і психічного) світу, але цей світ мав для нього меншу реальність, ніж світ духовний. Зовнішній світ не є справжнім світом - це лише "об'єктивація духу". Особистість обмежена неминучою і фатальною об'єктивацією ("перебування у світі вже є падінням"). Об'єктивований світ школи не виводить людину з самотності. Це породжує тугу, хоча одночасно дозволяє людині переживати свою особистість, свою одиничність та неповторність, свою несхожість ні з ким і ні з чим на світі. Проте хвороба самотності розглядається філософом як одна з основних проблем філософії людського існування.

Б. довів до логічного кінця ідею Вол. Соловйова про другий Абсолют, фактично ототожнюючи Абсолют, Бога з конкретною емпіричною особистістю, яка береться у всій потенційній безконечній повноті її внутрішнього досвіду. Саме в повноті внутрішнього досвіду особистості може бути виявлений конкретний Абсолют як джерело усього існуючого. Тому в Б. особистість не є частиною якогось цілого -вона не частина суспільства, навпаки, суспільство - лише частина чи аспект особистості. Особистість - не частина космосу, натомість космос - частина людської особистості. Суспільство, нація, держава не є особистостями - людина як особистість має більшу цінність, ніж вони. Звідси - право людини та її обов'язок захищати власну духовну свободу проти держави і суспільства. У суспільному житті процес об'єктивації спотворює людське сумління. Чисте сумління може виявлятись в особистості і тільки через неї, і все має бути підпорядковане юрисдикції цього "екзистенційного" сумління, не спотвореного об'єктивацією.

Б. розгортав історіософію ("Про сенс історії") як вчення про ірраціональність дійсності. Справжньою основою історії є свобода зла. Історія є невдачею духу, в ній не створюється Царство Боже. Звідси -есхатологічна напруженість, спрямованість до кінця об'єктивного світу. Мислитель виділяє три часових виміри: космічний, історичний, екзистенційний (метаісторичний). Якщо історичний час рухається від минулого до майбутнього, то в екзистенційному такої різниці немає. Царство Боже є не частиною історії, а метаісторією, отже, сенс історії знаходиться поза її межами. Метаісторія цілком присутня як факт історії, порушуючи її об'єктивацію (наприклад, пришестя Христа). Так само і творча діяльність людини здійснюється в екзистенційному часі та є боголюдською. Проте творчій імпульс в історії завжди закінчується невдало.

Критика об'єктивації мала в Б. не тільки моральний, але й соціальний аспект. При цьому він виступав полум'яним викривачем і буржуазного міщанства, і комуністичного колективізму, критикуючи соціалізм, буржуазний дух, класову боротьбу з погляду християнського ідеалу. Устремління як демократії, так і соціалізму до зрівнялівки призводять до зруйнування особистості, оскільки породжуються духом заперечення, залежності, образи та злоби. Б. запекло звинувачував революції в тому, що вони нічого не можуть створювати, а тільки руйнують, і розкривав духовно-ментальні витоки рос. комунізму ("Витоки і сенс російського комунізму"). Він виступав поборником традицій західноєвропейського і рос. гуманізму - абсолютної цінності особистості та її невід'ємних прав на духовну свобод)' і хороші умови життя.