Розділ «ЧАСТИНА VIII. ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ»

2) розсудкове (логічне) мислення; 3) "цілісний розум" - соборне пізнання і осягання соборної істини. За X., пізнання істини не с функцією індивідуальної свідомості, а належить Церкві (тільки якщо вона зберігає свободу, а не нав'язує цю істину зовнішнім авторитетом).

Протиставлення "соборності" і "асоціативності" виступає в історіософії X. антитезою "істинного братерства" і "умовного договору". Він розглядав світову історію (у великому незакінченому творі відомому як "Записки про всесвітню історію", або "Семіраміда") як історію народів, кожен з яких має свій неповторний характер, і своєрідною колективною особистістю. При цьому витоки національної історії пов'язані з перевагою "асоціативного" чи "соборної" начала. За цією ознакою X. зводив усі світові релігії та культури де двох типів - "кушитського" (покірність необхідності, релігійний магізм тощо) і "іранського" (вільна стихія духу, особистості, творче начало і моральна самосвідомість). Духовна історія людства постає як багатоваріантна боротьба "іранства" з "кушитством". Специфічній характер рос. історії пов'язується з православ'ям та общинним началом як основою суспільного устрою.

ЧААДАЄВ ПЕТРО ЯКОВИЧ

ЧЕЛПАНОВ ГЕОРГІЙ ІВАНОВИЧ

(1862-1936) - філософ, психолог, логік, педагог. Народився в Маріуполі. Закінчив Одеський ун-т (навчався в М. Грота), проф. Київського, потім Московського ун-тів де створив Психологічний ін-т. Блискучий лектор і організатор наукових досліджень. Залишився в Радянському Союзі, але після І9Я відлучений від активної викладацької та наукової діяльності. У цілому стояв на позиціях кантівського критицизму. У дисертації "Проблеми сприйняття простору" (т. 1-2, 1896-1904) захищав трансцендентальний реалізм, який сам називав "ідеал-реалізмом". Визнавав невідворотність для системи знання певних постулатів, які обґрунтовуються не логічними доказами, а вірою. Велику увагу приділяв поясненню природи геометричних аксіом, захищаючи апріористичну теорію їх походження. Книга "Мозок і душа" (1900) стала одним із кращих спростувань метафізичного матеріалізму. Необхідність "наукової психолога" (побудованої на ґрунті теоретичної, або філософської психології як філософського вчення про душу), багато уваги приділяв організації психологічних досліджень та вивченню закордонного досвіду експериментальної психологи, регулярно друкував огляди сучасних гносеологічних і психологічно-наукових напрямів. Автор популярних підручників із філософії, психології, логіки.

ЧЕРНИШЕВСЬКИЙ МИКОЛА ГАВРИЛОВИЧ

"ЧИТАННЯ ПРО БОГОЛЮДСТВО"

ЧИЧЕРІН БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ

( 1828-1904) - філософ, історик, правознавець, публіцист та громадський діяч. Народився в Тамбові. Навчався на юридичному ф-ті Московського ун-ту, згодом його проф.; московський голова (1882-83). Представник державницької школи в рос. історіографії. Відмічав велику роль особистості в західноєвропейській історії, на відмін)7 від Росії, де особистісне начало підкорене державі. Майбутнє Росії пов'язував з відміною кріпацтва, введенням представницьких форм правління, розвитком політичної культури народу. У працях "Про народне представництво" (1899), "Курс державної науки" (ч. 1-3, 1894-98) розвивав політичну платформу лібералізму, залишаючись, проте, прибічником конституційної монархії. Ґрунтуючи свій лібералізм на визнанні абсолютного значення морального начала в людині, Ч. одночасно виступав за консервативну ідею "порядку", за тверду владу, рішуче засуджуючи прояви революційного духу. Захоплення Геґелем визначило його філософську орієнтацію - незважаючи на деякі зміни у ставленні, він постійно орієнтувався на основні філософсько-методологічні положення нім. мислителя і може бути названий послідовним гегельянцем. Високо оцінював діалектику, виходячи з того, що рушійною силою розвитку є внутрішня суперечність начал. Доповнюючи Геґеля, ввів замість тріади тетраду. Дії розуму полягають у поєднанні та розділенні, - отже, єдність і множинність є основними началами розуму. У свою чергу, ці два начала поєднуються двома протилежними шляхами: поєднанням та відношенням. Результатом стають дві схрещені суперечності (єдність - множинність; поєднання - відношення), що й складає тетраду. У низці фундаментальних філософських праць - "Наука і релігія" (1879), "Містицизм в науці" (1880), "Засновки логіки і метафізики" (1894), "Філософія права" (1900) -виступав з позицій раціоналістичної філософії. Визначав розум як верховне, визначальне начало як у суб'єктивному, так і в об'єктному світі. Для Ч. "розум є законом будь-якого буття". Закони розум та закони зовнішнього світу співпадають - на цій підставі х критикував агностицізм. Кінцева мета філософії - поєднання повні раціональності з повною достовірністю. В етиці Ч. відстоював персоналізм, визнаючи особистість одиничною сутністю. З цих позиці полемізував з Вол. Соловйовим з приводу праці останнього "Виправдання добра". Автор "Історії політичних вчень" (т. 1-5,1869-1902).

ШЕСТОВ ЛЕВ (СПРАВЖ. ІМ'Я ТА ПРІЗВ. - ІЄГУДА ЛЕЙБА ІСАКОВИ ШВАРЦМАН)

ШПЕТ ГУСТАВ ГУСТАВОВИЧ

(1879-1937) - філософ-феноменолог, історик, психолог, мистецтвознавець, перекладач. Народився в Києві, закінчив Київський ун-т, проф. Московського ун-ту. Після революції - акад. та віце-през. Російської академії мистецтв. Заарештований та розстріляний у таборі. Його книга "Явище і сенс" (1914) була першим у рос. філософії детальним викладенням та інтерпретацією філософії Гуссерля. Одночасно Ш. розвивав власну концепцію усвідомлення смислу, яка виходить за межі гуссерліанства, намагаючись поєднати ідеї феноменології з ідеями герменевтики. Він писав про те, що "буття розуму полягає в герменевтичних функціях", що відкривають смисл предмета. Явище цього смислу відкривається нам в "організуючій спрямованості різних форм духу в їх соціальній суті: мові, культі, мистецтві, техніці, праві". Вивченню цих різноманітних форм присвячені його книги "Історія як проблема логіки" (19М "Внутрішня форма слова", "Естетичні фрагменти" (вип. 1-3, 1922 23), "Герменевтика та її проблеми", "Мова і сенс".

III. дав глибокий розгляд функцій слова в осягненні людино: світу, розробив концепцію внутрішньої форми слова, дав трактування естетичного сприйняття як об'єктивного. За III., розуміння як синтетична функція розуму забезпечується тлумаченням. Саме так, через розуміння і інтерпретацію, герменевтичне проблематика (в новому, раціоналізованому вигляді) входить у феноменологію. Герменевтика (з її функцією осмислення та інтерпретації), логіка (функція виразу смислу), прагматична телеології (функція розуміння мотивації), феноменологія (функція знаходження смислу в його різних положеннях) переплетені в діяльності розуму в єдиний метод, який залежить від своєрідності ейдетичного світу як "дзеркала" здійснених на рівні явищ об'єктивацій діяльності людського духу.

Випереджаючи більш пізні здобутки західної філософії Ш. актуалізував тематику інтерпретації, повідомлення, комунікації Вже у статті "Свідомість та 3 власник" (1916) він критикував концепції приналежності свідомості "Я", тобто суб'єкта, а такої конструкції трансцендентального "Я" як центру явищ свідомості і гаранта її єдності. Аналіз індивідуальної свідомості і "Я " наштовхнув філософа на необхідність дослідження колективної свідомості, як: існує лише у формі різного роду культурних об'єктивацій. Звідси йоге інтерес до мистецтва, етнічної психології, мови, яку він почав усвідомлювати як ключ до розуміння культури взагалі, а отже і людини (досліджуючи проблеми філософії мови, розвиваючи концепцію "внутрішньої форми слова", Ш. підходив до ідей сучасної семіотики). Таким чином, Ш. у своєму філософському розвитку йшов від Гуссерля до Геґеля, до дослідження форм об'єктивного духу як об'єктивації діяльності, що може бути усвідомлено як культура. Він звертав увагу на те, що поруч із фізичними і психічними предметами існує "щось третє" - а саме, історичне, яке торує шлях до усвідомлення людини, її свідомості і суб'єктивності.

Переклав російською "Феноменологію духу" Геґеля (вперше вийшла у 1959).

ЯКОВЕНКО БОРИС ВАЛЕНТИНОВИЧ

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!