Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

Аналіз авторської функції демонструє, на думку Ф., інтересів традиційного історико-епістемологічного питання. Проблем; не в тому, як людська свобода та воля надають сенс оточуючому світо буттю і світопорядку (такий підхід характерний для структуралізм в цілому), як вони оживляють абстрактні правила мови, а в тому, як за яких умов та в яких формах всередині мовного порядку може з'явитися суб'єкт, яке місце він може зайняти в кожному типі мовлення, які функції здійснювати, яким правилам підкорятися.

У роботі "Археологія знання" Ф. аналізує феномен знання та науки як архетипи людської свідомості і дає наступні визначення: знання - це всі форми інформативності, що вкладаються в межі дискурсивного аналізу; наука — гранично верифікована і систематизована форма самобуття та саморефлексії будь-якого знання; між наукою та знанням існує чітка ієрархія. Вони знаходяться, за Ф., на принципово різних "рівнях" або "порогах". Культурно-антропологічна концепція Ф. протиставляє універсалізуючому підходу до проблеми людини підхід конкретно-історичний. Історико-локальний погляд Ф. намагається осягнути людину в межах даної, конкретної культурно-історичної структури, подати специфіку постановки цієї проблеми в різні періоди історії.

Велику увагу Ф. приділяв поняттю "влада", котре розглядається ним як конкретно-історичне. У роботі "Наглядати й карати" філософ в рамках критики сучасного суспільства здійснює дослідження пенітенціарної системи, способів, в яких вона проявляється; впроваджує ретроспективний аналіз системи покарання в Західній Європі. Пройшовши тривалу еволюцію, ця система знайшла свою найзручнішу форму втілення - в'язницю, яка дозволяє здійснювати дисциплінування людини через механізми нагляду і покарання. Суспільство проникнуте відносинами влади і панування: сім'я, школа, місце роботи — осередки владних відносин.

Кожне суспільство виробляє специфічні, притаманні тільки йому механізми та форми влади, а також володіє своїми власними механізмами соціально-політичної істини, продукує свої способи соціального управління та контролю за допомогою певного способу поділу існуючих цінностей на "істину" та "неправду" ("Генеалогія влади"). Система вироблених таким способом стереотипів, за Ф., -"політична духовність". Філософ наполягає на тому, що владу як таку, істину як таку знищити не можна. Відбувається тільки трансформація однієї форми влади та знання в іншу. Ф. вводить категорію "влада-знання", яка поєднує в собі ці дві форми регуляторів суспільного життя.

Ф. торкався широкого спектру дисциплін — філософії, юриспруденції, культурознавства, історії, соціології, психіатрії, педагогіки тощо. Він зробив глобальну спробу генералізувати все людське знання, услід за іншими структуралістами зробити "реформу метафізики" та всього існуючого "конструкту" знання, створити нові методи дослідження і аналізу дійсності, в тому числі соціальної.

І. П. Дедяєва

ХОЛТОН ДЖЕРАЛЬД

(нар. 1922) - амер. історик і філософ науки, відомий завдяки "тематичному аналізу науки" Народився в Берліні. Викладав у Гарвардському ун-ті.

Концепція X. відповідала потребі доповнити існуючі модель структури наукового знання новим баченням механізму його росту Аби ефективно працювати з проблемами, X. запропонував такий компонент аналізу наукової діяльності як тематичний аналіз Тематичну структуру наукової діяльності, на думку мислителя, може вважати загалом незалежною від емпіричного чи аналітичного зміст досліджень. Ця структура може відігравати головну роль у стимулюванні наукових передбачень.

X. звертав особливу увагу на те, що тематична орієнтації ученого, сформувавшись, звичайно виявляється довготривалою, хоче може змінюватися.

"Тематичний аналіз" спрямований на те, щоб знаходить в науці риси сталості чи безперервності, інваріантні структури, що відтворюються навіть в ситуаціях, названих науковими революціями Вагомим аргументом, що підтверджує дане припущення, на думку X. є "стародавність" більшості тем у науці. Джерела деяких із лежать у міфологічному мисленні і є дуже стійкими до революційний потрясінь. У них зібрані поняття, гіпотези, методи, передумови програми, способи вирішення проблем, — тобто ті необхідні формі-наукової діяльності, що відтворюють себе на кожному етапі.

X. вважає, що одним з істотних результатів тематичного аналізу є знайдена закономірність, згідно з якою альтернативні теми найчастіше пов'язуються в пари. Нові теорії виникають на перетині і при поєднанні принципів конкуруючих позицій. А нові теми з'являються й ідентифікуються в ситуації, коли неможливо зблизити існуючі.

Самі теми, окрім суто наукових ознак, містять у собі й індивідуальні переваги, особисту оцінку тієї чи іншої теорії. Теми регулюють уяву ученого, є джерелом творчої активності, обмежують набір припустимих гіпотез. Застосування "тематичного аналізу" дуже ефективне, вважає X. Воно передбачає поєднання незалежник і доповнюючих один одного напрямки) у науці. Тематичний аналіз дозволяє локалізувати наукову подію в історичному просторі й часі а також звернути увагу на боротьбу і співіснування тем, як не змінюються в часі й просторі. Теми є надісторичними, тобто не залежать від конкретно-історичного розвитку науки.

Це не означає абсолютизації тематичного аналізу. Сам X відмічає неуніверсальність своєї концепції. Разом із тим, тематичний аналіз виводить на вивчення й аналіз науки з-поміж піших сучасною сфер досліджень, в т. ч. дослідження людського сприйняття, процесії навчання, мотивації і навіть вибору професії.

Осн. праці: "Тематичний аналіз науки" (1973), "Що таке антинаука" (1992).

В. А. Бугров

ШВЕЙЦЕР (SCHWEITZER) АЛЬБЕРТ

ШЕЛЕР МАКС

(1874-1928) - нім. філософ, соціолог, засновник філософської антропології, теоретик феноменології, аксіології і соціології знання. Навчався в ун-тах Мюнхена, Берліна та Єни, вивчав медицину і філософію у Рудольфа Ейкена і Отто Лібмана; захистив докторську дисертацію "До питання взаємозв'язків між принципами логіки та етики". У 1900-07 - приват-доц. в Єнському ун-ті, в 1907-10 викладає філософію в Мюнхені, долучається до гуртка феноменологів, згодом стає одним із провідних феноменологів. Після 1910 веде приватний спосіб життя вченого в Ґеттінґені; в 1917-18 займається політичною діяльністю в Женеві і Гаазі. З 1919 Ш. - проф. Кельнського ун-ту, а в 1928 обіймає кафедру в ун-ті Франкфурта-на-Майні. Раптова смерть завадила Ш. реалізувати повною мірою задумане.

Осн. твори: "Трансцендентальний і психологічний метод" (1900), "Ресентімент у структурі моралей" (1912), "Геній війни і німецька війна" (1915), "Війна і будівництво" (1916), "Формалізм в етиці і матеріальна етика цінностей" (т. 1-2, 1913-16), "До феноменології і теорії почуття симпатії та любові і ненависті" (1913, друге вид. — "Сутність і форми симпатії", 1923), "Про вічне в людині" (1921), "Проблема соціології знання" (1924), "Форми знання і суспільство" (1926), "Людина та історії" (1926), "Положення людини в Космосі" (1927), "Філософський світогляд" (1929) та ін.