Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

АЙЄР (AYER) АЛЬФРЕД ДЖУЛЗ

АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР

(1918-1990) - франц. філософ. Освіту отримав під керівництвом Г. Башляра. Викладав в Еколь Нормаль. Осн. твори: "За Маркса" (1965), "Читати "Капітал" (1965), "Ідеологія та ідеологічний апарат держави" (1970).

Загальна філософська доктрина А. - це критика Геґеля. Поняттям "епістемологічний розрив" ( термін, запозичений у Г. Башляра) А. констатував появу діалектичного матеріалізму, який вважав самодостатньою "теорією теоретичних практик", що вийшла за межі "традиції" і є наукою про механізми функціонування різноманітних способів матеріального і духовного (інтелектуального) виробництва. Щоб чіткіше підкреслити розрізнення між філософією Маркса і філософією його попередників, А. знаходить і фіксує в працях Маркса, особливо "зрілого" (періоду "Капіталу"), моменти методологічної та світоглядної автентичності його поглядів.

А. досліджує "надбудову", яка забезпечує відтворення виробничих стосунків, оскільки її механізмами є державний закон та ідеологія. Ідеологією проникнуті всі сфери соціального життя - економічна, політична реальність, сфера культури. Вона конструює індивіда як суспільного суб'єкта.

Особливу ідеологічну форму для А. представляє мистецтво. Воно є тим, що, будучи вкоріненим в ідеології, не підпорядковане їй повністю, оскільки володіє такими формами і засобами, які дають змогу піднятися над ідеологією і подивитися на неї ззовні.

Розробляє поняття "структурної причинності", згідно з яким структура є не організуючим принципом, що нав'язує елементам структури певну схему організації та дій, а представляє собою те, що іманентно належить цим елементам в їх сукупності і виникає в результаті їх взаємодії. Саме в цьому сенсі структура позначається А. як "відсутня причина", тому що вона проявляється лише в результаті своїх дій, в поєднанні елементів, і не має статусу автономної незалежної сутності. А. вводить поняття "наддетермінованого протиріччя". Протиріччя завжди детерміноване структурою того соціального цілого, в середині якого воно знаходиться.

А. зробив значний внесок у концепцію "теоретичного антигуманізму", котра активно розроблялась постструктуралізмом. Він стверджував, що людина представляє собою феномен в усій складності його проявів та зв'язки) зі світом, оскільки є результатом теоретичної рефлексії, а не її вихідним пунктом, а тому при поясненні будь-якого "соціального цілого" не можна відштовхуватись від концепту людини як пояснювального принципу. Сили, явища та процеси світу і соціуму проявляються незалежно від свідомості та волі індивіда.

І. П. Дедяєва

АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

АНТИПСИХОЛОГІЗМ

див. Психологізм та антипсихологізм.

АНТИСЦІЄНТИЗМ

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПОВОРОТ

АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКА

АПЕЛЬ КАРЛ-ОТТО

АРЕНДТ (ARENDT) ГАННА

(1906-1975) - нім.-амер. політичний філософ. Здобула блискучу освіту в Марбурзькому, Фрайбурзькому, Гейдельберзькому ун-тах, де відвідувала лекції К. Ясперса, М. Гайдеґґера, Е. Гуссерля. Осн. праці: "Джерела тоталітаризму" (1951), "Становище людини"(1958), "Про революцію" (1965), "Життя свідомості" (1971)таш.

На думку А, світова цивілізація підійшла до такого моменту у своєму розвитку, коли їй загрожують вже не зовнішні природні ката клізми, а внутрішня небезпека, найрадикальнішою формою якої є тоталітаризм. Його джерелами, вважає А., стали антисемітизм, расизм і імперіалізм - явища, що розвинулись в Європі протягом двох попередніх століть. Саме вони призвели до поступового звикання індивідів мислити несамостійно, доручати власну свободу іншим. У результаті виник такий феномен як "маса", характерною особливістю якої є відкидання усталених соціальних цінностей і будь-яких форм їх політичного представництва. Зовнішні політичні репресії і внутрішня зрада власної свободи складають разом явище тоталітаризму, який відрізняється від традиційного деспотизму наявністю в першому, крім ізоляції, що відбирає у людей здатність до політичної дії, ще й самотності - процесу саморуйнації самої здатності до досвіду і думки.

Намагаючись осмислити основні причини кризи новочасного суспільства, А. розглядає його в історичній перспективі, крізь призму зміни характеру людської діяльності. У період існування давньогрец. полісу діяльність людини не загрожувала природі, але поступове втручання людини в її процеси привело до кардинальних змін в екосистемі, що, у свою чергу, зумовило необхідність етичного регулювання масштабів людської діяльності. У той же час, нестримне бажання людини мати більше і більше, її діяльність, спрямована на досягнення кількісного, а не якісного результату, сприяли появі суспільства споживачів, існування в якому означало для людини втрату індивідуальності і автономності. Людина відчужилася від світу, стала самотньою. Можливість відновлення зв'язку "людина-природа" А. бачить у поверненні до античного досвіду, а феномен народжуваності, на її думку, врятує людську діяльність від руйнації, бо саме в народженні нового онтологічно вкорінена здатність діяти.