Розділ 7. Етика юриста

Отже, четвертою рисою, спільною для моралі і права, є те, що їх дія спрямована на забезпечення сприятливих умов (дисципліни і порядку) для продуктивної активності соціуму.

П'ятою рисою, спільною для моралі і права, є те, що вони мають нормативний характер, а для того, щоб утримати людину від порушення норм, уникнути негативних наслідків таких дій, в моральній і правовій регуляції поведінки використовуються різноманітні санкції.

Нарешті, вкажемо й на те, що тісний зв'язок моралі і права підтверджує і етимологія тих термінів, якими оперують спеціалісти в галузях етики, правознавства і судочинства. Адже злочин - це скоєне зло, антипод добра, а злочинець - той, хто чинить зло, той, хто протистоїть доброчинцю; зловживання - умисне використання зла як засобу для досягнення власної мети; правий суд - суд, що утверджує справедливість.

Поряд зі спільними рисами існують і суттєві відмінності в здійсненні регуляції поведінки людини і суспільних відносин мораллю і правом. Розглянемо їх з того, що звернемо увагу на існування в цивілізованому суспільстві двох принципово різних форм нормативної регуляції, що доповнюють одна одну. - регуляції інституційної і поза-інституційної.

Якщо вживати термін "інститут" (лат. institutum - устрій, установа) у значенні "установа", що має певну предметну форму й цілеспрямовано створена для поєднання індивідів і регуляції їхніх дій у межах чітко окреслених функцій, зазначає український дослідник В.А. Малахів, мораль інститутом не є, / моральну регуляцію неможливо вважати регуляцією інституціональною1 б. Саме цим, в першу чергу, моральна регуляція і відрізняється від правової регуляції, що здійснюється владою і опирається на авторитет такого потужного і впливового соціального інституту, як держава.

Як ми вже зазначили вище, спільним для моралі і права є те, що їх норми вражають волю, спрямовану на встановлення і підтримку дисципліни і порядку в суспільстві. Для цього використовується як засіб різні форми примусу. В суспільстві переконання - основний засіб впливу на людей. Але життя суспільства пов'язане із необхідністю вирішувати завдання, відмінні і навіть такі, що суперечать інтересам окремої людини. Тому коли недієвим є переконання, держава і суспільство застосовують примус.

Зупинимось на відмінностях застосування морального і правового примусу. Примусовість правових норм випливає, як ми вже вказали на те, із сили і авторитету держави. Волю держави реалізують армія, судові органи, міліція, система виправних закладів. Моральна форма примусу забезпечується моральною свідомістю людини (сумління, сором) і суспільства (громадська думка, осуд з боку колективу). Саме в цьому сила і водночас слабкість моралі як соціального регулятора. Адже совість137 не завжди виявляється на висоті свого покликання - контролювати і критично осмислювати моральні настанови людини.

До речі, пам'ятаймо, що безсовісних людей немає, якщо, звичайно, не брати до уваги людей з патологічним розвитком психіки. Совість у людей завжди є, тільки вона різна. Тому й дозволяють собі люди вчинки, обирають лінію поведінки різної моральної цінності. Те ж стосується і громадської думки як морального засобу контролю поведінки. Вона може діяти, або залишатися бездіяльною, нею можна маніпулювати.

Наслідком інституційного характеру правової регуляції та позаінституційного характеру моральної регуляції є і відмінність моралі і права, яка полягає в тому, що право передбачає кодифікацію чинних законів і норм. Чинне законодавство постає як скінченна кількість чітко визначених законів, норм. Це забезпечує достатньо легку процедуру перевірки їх фактичного виконання, адекватного тлумачення. Що стосується моральних норм, то спроба створити їх вичерпний кодекс приречена на провал, адже течія життя, неповторність моральних колізій вимагають відкритості моральних норм. Саме словосполучення "моральний кодекс"138 містить живе протиріччя - моральна практика завжди є багатшою, розмаїтішою від навіть найдосконалішого опису механізму її регуляції.

Не збігаються повністю і цілі права і моралі як соціальних регуляторів. Право має все ж більш визначену ціль - встановити загальнообов'язковий для держави (і суспільства) порядок. Мораль же на перший план висуває виховання. Іншими словами, мораль має на меті формування своїми засобами громадянина, що як мінімум підтримує встановлений порядок, а як максимум кваліфікує його як справедливий, а чинне законодавство - як втілення справедливості. Всі розмови про підвищення рівня правосвідомості в державі полишені сенсу без врахування цієї моральної складової правового виховання.

Ведучи розмову про розбіжності між мораллю і правом, слід вказати і на те, що різняться джерела їх походження. Право є вираженням волі держави (і як би це нам подобалось чи ні - виразом волі пануючої економіко-політичної сили). Тому, обстоюючи інтереси державного життя, воно єдине і діє на всій території держави. Моральна практика в дійсності являє собою динамічне поєднання різноманітних ло-кальноспільнотних систем, моральних норм і цінностей, які відображають інтереси різних соціальних груп, станів, прошарків.

З точки зору логіки та історії право не таке об'ємне за змістом поняття, як мораль. Право як соціальний регулятор немов би "вибирає" з маси етичних вимог найбільш значимі для стабільного функціонування держави (суспільства) і надає загальнообов'язкового характеру. Право немов би відсікає ті можливі варіанти вирішення ситуації морального вибору, які несуть потенційну загрозу для існування держави і життя суспільства.

Таким чином, право сприяє утвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Судові й інші правозастосовні органи, даючи юридичні оцінки, звертаються до відповідних моральних норм. Як те показує історія, в правових нормах безпосередньо закріплюється зміст моральних норм, відображаються моральні цінності. їх дієвість підсилюється юридичними санкціями. Право стає на захист моральних підвалин людського життя.

Моральна складова правових норм обумовлює їх ефективність, рівень правосвідомості громадян. Очевидним є те, що право повинне узгоджуватись з моральними поглядами суспільства. Впливаючи на процес правозастосування, мораль сприяє зміцненню громадянського порядку в державі.