Розділ 7. Етика юриста

Релігійні концепції походження моралі

Для цієї групи концепцій характерним є тлумачення моралі як божественного за походженням явища. Уявлення про добро і зло, моральні закони, дані людині Богом. Саме добро постає в контексті релігійних концепцій як втілення божественної волі. Згадаймо більш близьку культурологічно нам, українцям, біблійну міфологему дарування людям моральних заповідей через Мойсея (Декалог, Десять заповідей - Вихід, гл. 20).

Ідея всемогутнього і всеблагого Бога допомагає віднайти підґрунтя для утвердження в свідомості людини моральних вимог і цінностей як об'єктивних, всезагальних і абсолютних. Заповіді Божі стають чіткими орієнтирами для людини у щоденному вирі розмаїття суб'єктивних моральних оцінок, крайнощів утилітаризму.

Однак винятково складною для релігійних концепцій походження моралі є проблема узгодження ідеї справедливого, благого і розумного божественного управління світом з наявністю у ньому зла, несправедливості. Розвиток релігійної практики і свідомості (особливо це стосується таких релігій, як іудаїзм, християнство і іслам) з необхідністю породжував потребу в теології (від гр. theos - бог і logos - слово, вчення), сукупності релігійних доктрин сутності і діянь Бога. І від самих своїх начал теологічні побудови повинні були розв'язати вказану проблему. Відповідний розділ теології отримав назву "теодицея" (від гр. theos - бог і dike - справедливість).

Як зазначає М.Г. Тофтул, проблема узгодження ідеї благого і розумного божественного управління світом виявляється в системі запитань, перше з яких: чому злочинцям часто буває добре, добродіям погано? Типова відповідь (у результаті кожен з них отримає своє, заслужене) викликає інше питання: коли ж наступить це? Наприклад, добрий помер у безнадії, а лихий - у безкарності: де ж обіцяна відплата? Виводячи перспективу відплати за межі життя індивіда спочатку автори теодицей відносили відплату не до окремої людини, а до людського роду загалом. Це здавалося цілком справедливим в системі цінностей патріархальної моралі. Пізніші форми теодицеї стали апелювати вже не до вічності людського роду, а до вічності індивіда в перспективі есхатології .

Так, у релігіях Стародавньої Індії (зокрема, в брахманізмі, буддизмі), які, сповідуючи ідею переселення душ, визнається причинно-наслідковий зв'язок між заслугами і провинами в попередньому житті та обставинами наступного народження. У відповідності до таких уявлень душа праведника переселяється після смерті в тіло людини вищої, благороднішої варни, а душа злочинця переселяється залежно від характеру скоєного в тварину, рослину чи, навіть, камінь. Для віровчення давньоєгипетської релігії, пізнього іудаїзму, а особливо християнства та ісламу, характерними є ідеї відплати після смерті (тобто суду "на тому світі"). Згадаємо сцену психостасії з давньоєгипетської

"Книги мертвих", тобто зважування душі померлого на "терезах справедливості" у присутності бога Царства мертвих Осиріса.

Запитання звідки береться зло, якщо у світі панує усеблагий, усесильний та справедливий Бог, не може не збурювати душу віруючої людини. Пошуки відповіді породжують сумніви (мав рацію Екклезі-аст, стверджуючи, що у великій мудрості багато печалі!) у благості, справедливості, силі Бога. До певного часу логічним і переконливим був образ світу, в якому змагались бог Добра і бог Зла, що відобразила ідея морального дуалізму (зороастризм, маніхейство, богомільство, катаризм, язичницькі вірування слов'ян, де протистоять Білобог і Чор-нобог). Тоді зрозумілою ставала причина існування зла (у протистоянні бога Добра і бога Зла переважає останній). Однак релігійний монотеїзм вимагає морального монізму (тобто відмови від морального дуалізму і визнання морального Абсолюту, переваги Добра над Злом).

І все ж, якщо зло існує, то чому це є можливим? Чому люди страждають від зла? Можливо, Бог не спроможний його знищити? Тоді він не є усесильним. Можливо, Бог не хоче цього зробити? Тоді Він не є Благом. А коли розкошує і править людьми злочинець, Бог не є уособленням Справедливості.

Тлумачення в межах релігійного світогляду проблеми походження моралі применшують роль людини в процесі становлення моральної свідомості. Адже моральна самосвідомість постає в чимось абсолютним, що людина має прийняти без жодних сумнівів133.

Натуралістичні концепції походження моралі

Найяскравіше, мабуть, виразив суть натуралістичних концепцій походження моралі видатний учений Ч. Дарвін. Він вважав, що мораль є не чим іншим як результатом еволюції інстинктів стадних тварин. Вона необхідна виду у боротьбі за виживання.

Позицію Ч. Дарвіна та його послідовників можна краще зрозуміти, якщо взяти до уваги бурхливий розвиток, успіхи наук про живу матерію в середині XIX ст. та прагнення вчених пояснити явище моралі, опираючись на наукові дані, отримані в результаті спостережень та експериментів. Мораль перестала бути своєрідним чудом і ставала цілком природним і закономірним явищем. Щире бажання звільнитися від теологічного тлумачення моралі переважало науковий зміст аргументів на користь концепції. Концепція природного походження моралі зводила соціальне до біологічного, ігнорувала якісні відмінності людської і тваринної психіки.

Основні ідеї цієї концепції були сформульовані у працях вже згадуваного Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, П. Кропоткіна. Наприклад, Ч. Дар-він зазначав, що багато почуттів і здібностей, які є предметом гордощів людини, можна виявити і в тварин. Тварини постійно спілкуються між собою, попереджають одне одного про загрозу, взаємодіють під час полювання, виявляють піклування, турботу до своїх родичів, важко переживають самоту. Це було підставою для висновку про наявність у тварин моральних і естетичних почуттів.

На думку Ч. Дарвіна, крім любові і симпатії, у тварин є й низка інших якостей, які мають джерелом суспільні інстинкти та які можна було б назвати моральними якостями. Свої висновки вчений ілюстрував прикладами з життя тварин, зокрема, вказував на вияви морального почуття собак і слонів.

Видатний французький учений-фізіолог Шарль Летурно, що прославився, як і І.П. Павлов, своїми дослідами в галузі вивчення вищої нервової системи, писав про наявність почуття провини у собак.

П. Кропоткін захищав і розвивав ідеї Ч. Дарвіна стосовно походження моралі. Він підкреслював виняткові значення взаємодопомоги для збереження тваринних видів і людства, особливо для їх прогресивного розвитку і вдосконалення. Кропоткін писав: "Взаємодопомога, справедливість, моральність - такі послідовні кроки висхідного ряду настроїв, які ми пізнаємо при вивченні тваринного світу і людини... Висловлюючись образно, ми маємо тут всезагальний, світовий закон органічної еволюції, внаслідок чого почуття взаємодопомоги, справедливості і моральності глибоко закладені в людині зі всією силою вроджених інстинктів...".

П. Кропоткін називає ці три інстинкти інстинктами самозбереження, вказує на можливість їх послаблення у певної групи тварин або в тому чи іншому людському суспільстві під впливом різноманітних умов. Але, продовжує П. Кропоткін, "тоді ця група неминуче зазнає поразки в боротьбі за існування: вона йде до занепаду".

Г. Спенсер, опираючись на ідеї еволюціонізму, не відрізняв морального спілкування людей від стосунків у тваринному світі. У процесі еволюції мораль, на думку вченого, є засобом, що виник у відповідь на потребу пом'якшити боротьбу між егоїстичними та альтруїстичними нахилами, притаманними живій природі взагалі, зокрема і людині.

Мораль, писав Г. Спенсер, ґрунтується на принципах справедливості і доброчинності. Справедливість, на його думку, є право кожної людини на абсолютну свободу, що водночас повинна узгоджуватись зі свободою інших індивідів. Доброчинністю вважав він дії індивіда, які приносять іншим людям насолоду і не мають на меті отримання винагороди.