Розділ 7. Етика юриста

Отже, натуралістичні концепції походження моралі мають вагомі аргументи, інтерес до яких періодично посилюється дякуючи новим і новим відкриттям в галузі досліджень складної поведінки стадних тварин, особливо приматів.

Однак ці концепції ґрунтуються на помилковому підході, за яким у сучасній науці закріпилася назва редукціонізм (від лат. reduction - повернення, відновлення) - спрощення, зведення вищого (морального спілкування людей) до більш простого, більш доступного для аналізу (поведінки тварин). До того ж прибічники цієї концепції зловживають для підкріплення її основних положень аналогією, яка не є науковим методом.

Соціально-історичні концепції походження моралі

Соціально-історична природа моралі визнавалися представниками різних філософських напрямів і шкіл. До їх числа можна віднести давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 до н. е.), англійського філософа Т. Гоббса (1588-1679), французького філософа Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), соціолога Е. Дюркгейма (1858-1917), німецького філософа, соціолога і політика М. Вебера (1864-1920) та ін. Найбільш послідовно й аргументовано розвивали ідеї цієї концепції філософи-марксисти.

Концепції соціально-історичної природи моралі виходять з того, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінних відносин. Використовуючи терміни А. Дж. Тойнбі, мораль стала відповіддю на виклик часу, соціальну потребу в узгодженні, регулюванні й координації трудової діяльності, а далі - виробництва, відтворення суспільного життя в нових умовах, коли традиційні (до-моральні) засоби регуляції стали неефективними.

Головною функцією моралі стало забезпечення виживання людського роду за рахунок не біологічних механізмів, а соціальних - впорядкованості життя первісного колективу (роду), узгодження інтересів роду і окремого індивіду, що вже не збігались, "зняття" суперечностей, породжених процесами соціальної диференціації, перетворення "чужака", людини "іншої крові", раси, статі у близького собі, спорідненого, рівноправного партнера.

В радянській етичній літературі були найбільш поширеними дві точки зору на походження моралі. Одні автори припускали, що мораль виникла разом з першими колективними трудовими діями і забезпечувала їх регулювання (О.Ф. Шишкін, Є.Г. Федоренко, С.С. Уткін, В.І. Іванов, Ю.І. Семенов та ін.). A.A. Гусейнов, Ю.М . Давидов, О.І. Титаренко та ін. наполягали на тому, що мораль виникає не з початком виходу з тваринного стану, а тільки на більш пізньому етапі історії становлення людини і суспільства, коли далися взнаки перші суспільні відмінності всередині племені, що потребували моральної регуляції.

Марксистська етика щодо пояснення походження моралі мала засадничу ідею, згідно з якою колективна праця створила людину і стала джерелом всього людського (суспільного) в людині. На початку примітивність перших знарядь праці компенсувалась особливою виробничою силою - силою первісного колективу. Повна злитість людини з колективом була невідворотною особливістю цих часів. "Людина уособлюється як індивід лише в результаті історичного процесу. Спочатку вона постає як родова істота, племінна істота, стадна тварина..."13*.

Праця означала появу нової форми накопичення і передачі досвіду, відмінної від біологічного пристосування до умов середовища і природного відбору. Ця форма мала могутнє джерело саморозвитку - вдосконалення знарядь праці (а не тільки органів тіла). Процес праці стимулював і утвердження найпростіших суспільних відносин як звичаїв, традицій.

Узгодженість у трудовій діяльності первісних людей, певно, не одразу досягалася способом морального регулювання. Як зазначали О.І. Титаренко і Ю.В. Согомонов, спочатку узгодженість дії досягалася виконанням природно-виробничих вимог. Ці природно необхідні вимоги не мали потреби в особливому, додатковому моральному забезпеченні, допоки люди не стали спроможними виробляти більше, ніж того було необхідно для їх фізичного існування. Первісній людині не доводилося вибирати рід діяльності, у неї не було вибору між працею в повну силу чи лінощами. У нашого далекого предка не було індивідуальної свободи вибору, а його дії, природно, виходили з потреб відповідати інтересам колективу. Лише з часом, з розвитком і ускладненням соціальних відносин - статево-віковим розподілом праці, виокремленням родів усередині племені тощо - з'являється необхідність в усвідомленій моральній регламентації поведінки, в моральному підкріпленні певних соціальних відносин, регулюванні суспільних протиріч, що виникали і починали впливати на розвиток первісного суспільства135. Таким чином, у марксистській етиці праця зумовлювала розвиток всієї системи соціальних відносин, а посередництвом цього - виникнення такого соціального регулятора, як мораль.

Трудова діяльність поклала початок формування уявлень про "корисне" і "шкідливе", звичайно, з точки зору людини, що задовольняє свої життєві потреби. В свою чергу, ці уявлення стали підґрунтям для наповнення змістом понять моральної свідомості - "добро" і "зло" і відповідних категорій етики. Ще П. Лафарг, французький вчений і політичний діяч, переконливо показав, що поняття "добро генетично походить від слова "благо", що означало матеріальні предмети (у фр. мові - biens). Власне на це вказує і українська мова, українська казка (згадаймо традиційну формулу happy and в казці: "І стали вони жити і добра наживати").

Безперечно, переконливими в марксистській концепції походження моралі є висновки про час виникнення моралі, визначення її історичного характеру, аналіз соціальних передумов виникнення моралі, її функціонування в системі суспільних відносин і форм суспільної свідомості. До того ж ці висновки опираються на значний об'єм емпіричного матеріалу, який збагачується і сучасними відкриттями в галузях археології, етнографії, культурології, релігієзнавства, традиційного мистецтва.

Цей короткий екскурс в історію осягнення проблеми походження моралі та її ролі в житті суспільства допоможе нам краще зрозуміти взаємозв'язок моралі і права. Мораль і право виникли у відповідь на визначені соціальні потреби і продовжують служити регуляторами відносин у суспільстві, погоджуючи інтереси окремої особистості з інтересами спільнот і суспільства в цілому.

Розвиток господарства і торгівлі, утвердження нових соціально-економічних засад, що здійснювали руйнівний вплив на традиційні засоби скріплення родоплемінних колективів, формування власне суспільних станів і класів, поява держави, що робить всі ці процеси системними і стимулює їх подальше прискорення і поглиблення, - все це потребувало вже якісно різних способів регуляції людського життя. Релігійно-магічні способи регуляції, безперечно, ще довго залишалися впливовими, але визначальними для подальшого розвитку соціуму стали раціонально-світські регулятори людської поведінки. З появою держави виникає й утверджується право як система соціальних норм та відносин, додержання яких саме й забезпечує сила і авторитет держави.

Отже, першою рисою спільного для моралі і права є те, що вони є засобами активної дії на поведінку людей і пов'язані з формуванням складної системи надбудови над економічним базисом суспільства.

Як відомо з історії, перші системи так званого писаного права утворилися шляхом відбору, пристосування до нових реалій і санкціонування традиційних, спонтанно сформованих звичаїв (так зване звичаєве право), укорінених в повсякденну практику релігійних норм тощо.

Таким чином, другою рисою спільного для моралі і права є те, що вони мають одне джерело походження - звичаєву культуру, систему заборон (табу).

У моралі виражені уявлення людей про добро і зло, справедливість, честь і достоїнство, дружбу, любов, милосердя. Правова система державно-організованого суспільства закріплює вимоги моралі, життєво важливі для всього суспільства, своїми засобами впливає на формування переконань, затверджуючи в самосвідомості людини загальнолюдські цінності. Для того щоб бути справедливим і гуманним, право, безперечно, повинно мати опору на мораль.

Тому третьою рисою, спільною для моралі і права є те, що обидва соціальні регулятори покликані утверджувати загальнолюдські цінності в суспільстві.

З певною долею спрощення можна стверджувати, що мораль і право складаються із загальних правил поведінки, які відображають історичний досвід "корисного" для функціонування суспільства, держави. Ці правила поведінки виражають волю, спрямовану на встановлення і підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві.