Розділ «3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики»

принцип рівності - наголошує на ліквідації соціальної нерівності шляхом ретельного контролю за розвитком.

Біоцентризм, в основі якого лежать ідеї "універсальної етики" (представники біоцентризму Емерсон, Кетлінн, Лоу, Олмстед, Еліст та ін.), які висунули три основні ідеї:

o синкретичність світу (з'єднання, об'єднання) - ґрунтується на припущенні природного порядку, у якому все рухається відповідно до природного закону, упорядкування, у якому підтримується баланс доти, доки в ньому не з'являється людина з усім її "неуцтвом і самовпевненістю". Вони розглядають природу як найбільш довершене, наділене духовними якостями суще, що втілює основні принципи життєдіяльності всього живого і розумного.

Біоцентризму притаманний метафізичний характер, за що його часто критикують. Якщо для інших напрямів властивий розгляд людини як окремої фігури, що піднімається на тлі навколишнього середовища, то біоцентристи відкидають не лише виділення людини, а взагалі уявлення про світ, що складається з окремих самостійних об'єктів.

Світ - це єдине ціле, і тому не існує поділу на суб'єкта й об'єкта, "людського" та "не-людського";

o ідея біосферного егалітаризму (рівність) - наголошує на рівноправності всіх живих істот жити і процвітати з внутрішньо притаманною їм цінністю (що обумовлена не людиною, а є саме самоцінністю), тому раціональне природокористування й охорона природи є лише поверхневим проявом, вторинний наслідок більш глибоких зв'язків із Природою;

o ідея екологічного самозабезпечення - проти подальшого розвитку заради підвищення життєвих стандартів, вважаючи що людина може використовувати природні ресурси в межах, які необхідні їй для самозабезпечення існування людського виду. Щодо духовних потреб людини, то вони повинні істотно підніматись за рахунок пониження матеріальних потреб.

Тобто біоцентризм проголошує необхідність високого рівня психологічного включення людини у світ природи, та сприйняття її як рівноцінного суб'єкта, домінування непрагматичного характеру взаємодії з нею над прагматичним.

Біорегіоналізм (К. Сейл, Д. Додж) як напрям екологічної етики особливої ваги надає біологічним системам, що виступають основним джерелом фізичного існування та основою для формування духовності людини. Згідно з даним напрямом, здоров'я людини як психічне, так і фізичне залежить від біорегіонів та віри в цілісність людських спільнот, прагнення до оновлення людства через цінності та значущості будь-якого життя на землі.

Екогуманізм є всеохоплюючою течією екологічної етики, яскравими представниками якої є американські екофілософи Б. Калліот, В. Айкен, X. Рольстон III. Так, В. Айкен вважає, що екогуманізм намагається поєднати наголос на гармонізації людської діяльності згідно з законами екології і сприянні добробуту біосфери.

Екогуманісти наголошують на першопочатковому значенні людини, де перевага надається інтересам людини, коли виникає конфлікт між інтересами людини та інтересами інших істот або біосфери загалом. Екологічний гуманізм є своєрідним компромісом між екохоліз-мом і антропоцентриським гуманізмом, який вважає, що природа має бути збережена лише задля задоволення потреб людини, а збереження цілісності екосистем дозволять забезпечити майбуття інших людей. Таким чином пріоритетом є спрямування на екогуманізм, що в своїй основі має насамперед добробут людини без завдання шкоди іншому живому.

"Етика виживання" (німецько-американський філософ Ганс Ио-нас) - напрям екологічної етики, що дотримується монологічної відповідальності людини за все живе на землі, де сформовані такі етичні імперативи екологічного спрямування: "Чини так, щоб наслідки твоєї дії узгоджувались з неперервністю істинного людського життя на Землі"; "Чини так, щоб наслідки твоєї дії не зруйнували б можливого життя у майбутньому як такого"".^

Висуваючи ці імперативи, Г. Ионас зазначав: "Нам потрібна така етика, яка б стримувала надмірні сили людства, яка б впорядковувала діяльність людини для регулювання її могутності"25. Існує безумовний обов'язок людства щодо збереження свого існування, адже ми відповідальні за дії перед прийдешніми поколіннями. Г. Ионас наголошує на тому, що у людства є один основний обов'язок - здатність відповідати цьому обов'язку, здатність дбати про обов'язок стосовно майбутніх людей. Тільки тоді зміст цих обов'язків можна буде звести в етику солідарності, симпатії, справедливості і навіть співчуття.

Комунікативна філософія - один із напрямів, що також звертається до етики відповідальності (представниками є німецький філософ К. Апель, німецький філософ та соціолог Ю. Хабермас, німецький філософ Гьосле, український учений Ярмоленко), який доречно приєднати до "етики виживання".

Комунікативна філософія прагне застосувати теорію комунікації в усіх сферах людської діяльності (політиці, економіці, праві) та впливати на них, доводить необхідність обґрунтування моральних норм та визначає принципи права людини і справедливості як необхідні чинники в соціальному і моральному розвитку людини, формуванню її ціннісних орієнтацій. Передбачає рівноправну участь всіх людей у вирішенні та обґрунтуванні соціально-правових та моральних норм та знаходить своє відображення у принципі універсалізації, згідно з яким Ю. Хабермас формує принцип значущості норм: "Кожна значуща норма повинна відповідати умовам, що наслідки та побічні наслідки, котрі здогадно виникатимуть із її всезагального застосування, при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті усіма учасниками"26. Отже, комунікація постає як етична категорія, адже його учасники є рівноцінними суб'єктами у досягненні порозуміння в усіх проявах людської діяльності.

"Глибинна екологія" - напрям екологічної етики, що вийшов за межі перерахованих напрямів у боротьбі проти знищення природи (В. Дівалл, Дж. Мейсі, А. Нейс, Дж. Сід). Принципи глибинної екології вперше були сформовані у 1985 р. норвезьким екофілософом Арне Нейсом. Наголошують на необхідності сутнісної переорієнтації всієї цивілізації висуваючи головний екологічний принцип: самоцінність життя на Землі - все життя на Землі - цінне, визнаючи цінність живої природи і взагалі всього живого іншого незалежно від корисності та способу використання, а також ставлять основне завдання для сучасної людини - навчитися не перешкоджати життю іншого.

Ототожнюючи навколишню природу і власне природу людини, висувають вісім основних тез глибинної екології, розширюючи межі людського "я" до екологічної антології:

o благо і процвітання життя на Землі має власну цінність;

o різноманітність форм життя сприяє реалізації властивої їм цінності;

o людина не має права на принесення шкоди будь-якому життю, за винятком задоволення важливих потреб;