Розділ «3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики»

o існування дикої природи, її видів, еволюційних і екологічних процесів є добро само по собі;

o невикористання дикої природи - благо.

"Перш за все Земля!" - напрям, що містить систему етичних поглядів на природу та роль людини у навколишньому середовищі, перспективи виживання, основні принципи якого сформулював американський природоохоронник Д. Формен:

- у будь-якому рішенні, навіть якщо це не на благо людей, в першу чергу потрібно керуватися благом Землі;

- не вважати людей мірою цінності Інших, індивідуальне життя людини має не більше внутрішньої цінності ніж життя індивідуального ведмедя;

- всі живі істоти, спільноти володіють внутрішньою цінністю і істинною гідністю;

- дика природа - це реальний світ, а наші міста, вся ділова цивілізація - лише штучні явища;

- необхідно загальне визнання того, що на Землі надто багато людей. Розгляд напрямів екологічної етики, незважаючи на відмінності у

підходах та шляхах реалізації, є спільними в головному: висувають моральний протест проти суб'єкт-об'єктних відносин щодо природи за визнання самоцінності природного світу.

Таким чином, в ієрархії цінностей екологічної етики (як синтезу антропоцентризму та біоцентризму), найвищу позицію займає категорія життя: життя людини і життя природи.

Згідно з основними ідеями і концепціями напрямів екологічної етики до основних принципів екологічної етики належать:

o принцип збереження життя в різноманітних формах (збереження дикої природи, збереження біорізноманіття, збереження життя, збереження цілісності, стабільності і краси екосистем);

o принцип єдності людини і природи;

o принцип відповідальності;

o принцип достатності;

o принцип автономії, роби благо, не нашкодь і справедливості та ін.

Принцип збереження вважається одним з головних принципів екологічної етики, який об'єднує у собі різноманітні форми: збереження дикої природи, збереження життя, збереження біорізноманіття, єдність і неперервність життя, самоцінність життя на Землі. Являє собою альтернативну спробу життя, цінності якого могли б бути відмінні від утилітарно-прагматичного підходу до дійсності з хижацьким ставленням до людини і природи. Адже кожне життя на Землі є цінним само по собі, і ця цінність не залежить від корисності будь-якої форми життя. Це стосується екосфери загалом (від особи, виду популяції до соціуму). Це системний погляд на Землю як спільноту. Цей принцип, що втілює холістичний підхід, так як правильним є лише те, що слугує збереженню цілісності, стабільності та краси спільноти.

Принцип єдності людини і природи знаменує радикальну зміну переважної тенденції відокремлення і протиставлення людини і природи, на відношення людини не як завойовника Землі, а члена спільноти, що включає увесь земний світ. Адже Земля - не просто ґрунт. Земля - це єдність частин, що взаємозалежать одна від одної. Головною метою даного принципу є вплив на практичні дії людини, сприяти і допомагати глибшому осягненню природи, їх взаємодії. Людина за своєю природою є біосоціальна істота, яка не може існувати без зв'язку як із суспільством, так і з природою, тому відношення "людина - природа" вимагає етичного ставлення до кожної з цих частин.

Принцип відповідальності - це моральна відповідальність вчених, індивідуальна, особиста відповідальність за природу, відповідальність за існування людства, екологічна відповідальність, що знаменує собою відповідальність суб'єкта за наслідки своїх дій. Суб'єкт є вільним і самостійним наділеним розумом, що здатен безпомилково встановлювати характер своїх мотивів. Це відмова від егоїстичних інтересів, а турбота про збереження життя.

У загальному значенні це готовність і здатність людини діяти стосовно до навколишнього середовища і до всього живого в співвідношенні зі своїми моральними якостями. Це усвідомлення людиною необхідності екологічної діяльності, яка орієнтована на гармонійне відношення людини і природи у їх взаємодії. Принцип відповідальності характеризує прийняття рішень, реалізації яких має кардинальне значення для всього живого на Землі та спонукає до переходу від "моделі панування" до "моделі співіснування", яка пропонує встановлення гармонійної рівноваги між сучасним існуванням і екосистемним минулим.