РОЗДІЛ 3. МОРАЛЬ. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ

Також при теоретичному аналізові природи моралі виявляється її антиномічний характер. Етична реконструкція різних характеристик моралі, зафіксованих у різноманітних концепціях, виявила взаємо несумісні, суперечливі її якості, що досить складно поєднуються в одному понятті. Як вже згадувалось, мораль репрезентує, з одного боку, сукупність соціальних вимог до індивіда. В такому визначенні мораль є виразом необхідних умов цілеспрямованої взаємодії в суспільстві як системі, правила і вимоги якої є зовнішньо покладеною надіндивідуальною силою контролю щодо індивіда і в цьому визначенні мають об'єктивне значення. А з другого боку - мораль стає дійсною лише в суб'єктивному, індивідуалізованому ставленні та з особистісної волі індивіда реалізувати ці вимоги (антиномія об'єктивного - суб'єктивного). Будучи особливою мотивацією людських вчинків, мораль, з одного боку, є корисним для людини чинником в організації її життєдіяльності. Проте, з другого боку, вона ж вимагає безкорисливості людських добродіянь, притаманних людині чеснот як самоцінних, а не обумовлених іншими життєвими значеннями. (антиномія практично доцільного - безумовно належного). Виголошуючи універсальні вимоги правильної поведінки індивідів, мораль не конкретизує загальні норми, залишаючи відкритим вибір правильного вчинення самому індивідові в унікальності склавшихся обставин (антиномія універсального - партикулярного, всезагального - унікального)). Такий антиномічний характер є проявом досить парадоксальної природи та соціально-культурної ролі моралі, віддзеркаленням чого і стало концептуальне різноманіття протягом історії розвитку європейської етично-філософської думки. Найяскравішим виявом антиномічного уявлення про мораль - проблемність співставлення в моралі соціального чи індивідуального. Чи мораль - це суто соціальне явище - як система соціальних вимог щодо упорядкування поведінки індивідів, чи - вона сфера суто особистісних переконань, мотивацій, зобов'язань в чистоті самовизначення. По сьогодні етика відшукує підстави гармонізації цих сфер в моралі.

І тим не менше пройдений шлях етичних, філософських розвідок щодо природи, сутності моралі дає матеріал для певних узагальнень та виокремлення інваріантних (незмінних за певних перетворень) характеристик у її досить різноманітних теоретичних визначеннях. Розгляд типологій філософсько-етичних концепцій моралі буде здійснено у наступному матеріалі. А для нашого огляду необхідним є узагальнення щодо специфіки моралі як явища людської культури.

3.2. Сутнісні ознаки моралі

З найпоширенішого тлумачення мораль розуміється як регулятор людської поведінки. Але поряд із мораллю, як вже було показано, існують ряд інших регуляторів соціального буття - традиції, звичаї, право, політика, адміністративно-корпоративні, конфесійні регулятиви тощо.. Як регулятор мораль має ту своєрідність, яка робить її не тільки унікальною і неповторною, а й, в першу чергу, неодмінною складовою людського буття.

Що найвиразніше виокремлює мораль як регулятор людської поведінки? Дослідники наголошують на її всезагальному та універсальному характерові, по-перше, і, по-друге, на специфічному характерові морального зобов'язання - його головною умовою є свобода індивідуального вибору.

Всезагальність моралі розуміється як звернення у вимозі певного типу поведінки до людини як такої. В силу цього моральна вимога - це вимога до всіх без виключення як представників людського роду.

Універсальність моральних вимог - розповсюдження на будь-які сфери людського життя - побут, секс, праця, політика, наука, сім'я та ін. Немає таких сторін людського життя, які могли б існувати поза мораллю. Вона присутня всюди, де є стосунки між індивідами і колективні відносини.

Більше того, мораль в людській поведінці є останньою точкою відліку, вищою апеляційною інстанцією. Моральні вимогу на відміну від будь-яких інших претендують на безумовний, категоричний характер. Тому мораль пов'язують з ідеєю абсолютного. Проте в практиці людського соціально-культурного життя очевидною є не тільки контекстуальність, а й конкретно-історичний характер моральнісної культури.

Часто-густо у буденному розумінні за мораллю закріплюється регулювання відносин між людьми. Проте в сучасному теоретичному тол-куванні моралі наголошується, що вона також поширює свій вплив на міжгрупові та міждержавні відносини, втручається в відносини людини з природним світом, та й з рештою, як зазначає В. А. Малахов, "космічне самоусвідомлення сучасного людства неминуче висуває перед ним і проблему морального осмислення своїх відносин як з рідною планетою, так і з сонячною системою і Всесвітом в цілому". Таке розширення простору моралі пов'язано із специфічністю власне моральних відносин. На відміну від суб'єктно-об'єктного ставлення людини в царині пізнання чи предметної діяльності, в моралі характер стосунків передбачає суб'єкт-суб'єктні відповідності. В цьому сенсі бачення в якості суб'єкта та партнера будь-який елемент дійсності стає актуалізацією морального ставлення до нього.

Специфіка ж морального зобов'язання в особливому мотивуванні людських вчинків. За способом свого буття мораль - система норм, принципів, ідеалів, уявлень про цінності, якими керуються люди у своїй реальній поведінці. Якщо будь-які дії та вчинки є результатами бажання вигоди, престижу, помсти, ґречності і т. ін, чи детермінуються тілесно-психічними особливостями індивіда чи обставинами часу та місця (природними, соціальними), то мораль перебуває якби на іншому рівні мотивації. Моральні мотиви характеризуються поза прагматичним, в дечому "надбуттєвим" орієнтуванням на вищі цінності та сенси.

Моральні вимоги передбачають від людини не лише добрих та справедливих діянь, але й певного способу їх здійснення - вільного, безкорисливого, справедливого, зорієнтованого на благо інших. Будучи завжди певною категоричною вимогою, велінням - імперативом, що висуває перед людиною суспільна думка або голос власного сумління, мораль завжди порівнює наявну поведінку з ідеалом, з взірцем, який реально, можливо, і не існує, проте має існувати задля блага людського. У цьому сенсі мораль - засіб трансцендування (той, що виходить за межі) людини за межі буденності, ситуативності, у щось вище, що знаходиться поза реальністю, але визначає в певній мірі цю реальність.

Мораль, імперативно регулюючи вчинки людей, оцінює їх наміри і думки, їх мотиви, але лише тоді, коли виникає потреба оцінювати їх саме як добрі або злі, справедливі чи несправедливі, слугує своєрідним компасом, ціннісним орієнтиром поведінки і свідомості, що протистоїть егоїзму, своєкорисливості.

3.3. Структурні компоненти моралі

Розуміння феномену моралі формується на шляхах її структурно-функціонального аналізу. Неодмінність моралі у суспільно-культурному бутті пов'язана із тою роллю, яку вона відіграє в суспільстві, забезпечуючи його цілісність, виживання і розвиток. До основних функцій моралі традиційно відносять регулятивну, виховну, комунікативну, пізнавальну, мотиваційну, ціннісно-орієнтаційну та ін.

В структурному вияві мораль репрезентована принципами (цінності і відповідні їм норми, правила), що орієнтують людину на благо інших; вчинками (рішення та дії) та відношенням, що за характером є реалізацією (позитивною чи негативною) означених принципів. Тому дослідники до структури моралі відносять моральну свідомість, моральну діяльність та моральні відношення. Хоча безперечно такий поділ умовний і є продуктом теоретичного аналізу. Однак виділення в моралі окремих складових допомагає примирити її, часто-густо, суперечливі (як вище зазначалось, аж до антиномій її теоретичного опису) прояви.

Моральна свідомість як один з елементів моралі, являє собою її ідеальну, суб'єктивну сторону. Моральна свідомість - форма суспільної свідомості і одночасно сфера індивідуальної свідомості особи, оскільки це своєрідний сплав почуттів, уявлень, оцінок і самооцінок, поглядів і переконань людини. Маючи на увазі, що свідомість людини за своєю природою є цілісною, треба підкреслити, що індивідуальна моральна свідомість - це специфічна ділянка людської свідомості, яка виокремлюється лише теоретично. Індивідуальна моральна свідомість визначає внутрішній світ окремої людини, формує уявлення про добро і зло, обов'язок, совість, про вищі цінності тощо, і виявляє себе не тільки раціональним способом, але і через моральні почуття (почуття совісті, обов'язку, справедливості тощо).

Але мораль не можна зводити тільки до моральної свідомості. Адже зупинитися при відсутності, як вже зазначалось вище, наочного кореляту лише на зафіксованих у культурному досвіді випрацюваних в практиці людської життєдіяльності нормах, поняттях, цінностях, категоріях, значить звести мораль лише до раціоналізованої форми свідомості (суспільної переважно), що і було в свій час головним визначенням моралі. Таке трактування виявляло свою обмеженість вже з самого початку виникнення етики як науки. Бо навіть її фундатор Аристотель зазначав, що знання про мораль ще не гарантують людської моральної поведінки. І якщо призначення етики продукувати істинні знання про чесноти людської вдачі, то лише для того, щоб людина могла б робити доброчинні вчинки.

Отже для моралі більш знаковим є вчинок людини. І тому деякі дослідники більшу увагу зосереджують на моральній діяльності, інколи навіть ототожнюючи мораль і вчинок. Така постановка питання про мораль пов'язана з сутнісною проблемою етичної рефлексії - як має вчиняти людина, щоб її вчинки були дійсно вільними, справедливими, спрямованими на благо іншим (як незашкодження, турбота, повага, дружність, співчуття, допомога та ін.); якими ознаками визначається саме моральний вчинок, що сприяє не лише обов'язку вчиняти морально, а й бажати цього.

Мораль як така реалізується в певних людських вчинках, поведінці людей, в людській активності. Дослідники наголошують, що мораль вписана, "вмонтована" в саму практичну діяльність людини і зрозуміти її поза сферою вчинків неможливо. Вчинок є першоелементом моральної діяльності, оскільки в ньому втілюються, реалізуються моральні цілі, мотиви, орієнтації. Саме тоді можна говорити про діяльність як моральну, коли вчинок, поведінка людини, мотиви вчинку або поведінки можуть бути співвіднесені з уявленнями про добро і зло, справедливе чи несправедливе, гідне людини чи ні. Звичайно моральна діяльність - це тільки морально вмотивовані дії. Дуже важливо знати наміри людини, моральні мотиви здійснюваних нею вчинків, дій протягом певного часу. Тоді ми говоримо про поведінку людини, яка є об'єктивним показником її морального обличчя.

Поряд із вчинком як виразом моральної діяльності людини чи моральності її діяльного самовияву важливими є і відносини: і як відгук, відповідь на очікування інших у ситуації взаємодії, спілкування, і як ставлення до дійсності. Відомо, що людина не може існувати поза суспільством. Саме у суспільстві виникають моральні відносини між людьми, які є лише одним з видів відносин, що існують у суспільстві. Моральні відносини різняться за змістом, формою, способом соціального зв'язку між суб'єктами відносин. Специфікою цих відносин є те, що в них реалізуються моральні цінності і ідеали; що моральні відносини виникають не стихійно, а свідомо і вільно; що моральні відносини не існують у "чистому" вигляді, а є компонентою, стороною інших відносин (господарчих, політичних, релігійних тощо). На моральні відносини впливає багато різних чинників, як то: особливості традицій і звичаїв, культури, релігії. Більше того, розуміння і звідси ставлення до інших різняться у культурно-історичних епохах. Так у первісній добі нерозвинуті системи моралі обмежувалися моральними відносинами лише до "своїх", а в більш розвинутих культурах вони розповсюджуються на кожного в незалежності від етнічно-конфесійного, соціально-економічного, інтелектуального чи будь-якого іншого положення.