• установлення графіка робочого часу, в тому числі нормованого;
• примусове скорочення робочого режиму.
Це особливо важливо, коли існує загроза масових звільнень. Виробнича рада у цьому випадку має право на:
• ініціативні кроки;
• терміни виплати заробітної плати;
• установлення систем і форм оплати праці.
До них належать:
• можливість запровадження розцінок відрядної оплати;
• погодинна і акордно-преміальна заробітної плати;
• надбавки до основної заробітної плати; винагороди за раціоналізаторські пропозиції;
• авансова оплата праці;
• пенсії через старість, які не здійснюються іншими установами;
• упровадження та використання нових технічних засобів контролю за поведінкою і працею робітників та службовців.
До них належить обладнання, яке фіксує продуктивність праці, контрольні картки при вході та при пересуванні всередині виробничих приміщень, телефонна апаратура, за допомогою якої можна записувати переговори працівників; запобігання травматизму та профзахворюванням, лікування. У випадку, коли умови праці можуть бути поліпшені понад обов'язкові параметри, установлені законодавством, виробничі ради не мають права участі у прийнятті рішень; розвиток та функціонування соціальних об'єктів на підприємствах: їдалень, дитячих садків, пенсійних кас або кас для виплати допомоги; підвищення кваліфікації та професійне навчання на підприємстві; складання соціального плану, який розробляється на випадок закриття підприємства і можливих масових звільнень. Вивільнення вважається масовим, якщо під скорочення підпадає 20 % працівників при чисельності зайнятих не менше 250 осіб; при кількості працюючих у межах 500 осіб – мінімум 15 % вивільнених і на підприємствах з чисельністю зайнятих понад 500 осіб – 10 %. У соціальному плані, як правило, призначається грошова компенсація за втрату робочого місця. Її величина залежить як від віку, стажу роботи, сімейного стану та інших факторів, так і від економічного становища підприємства.
Практика соціального партнерства і застосування Закону "Про правовий режим підприємства" свідчить, що між виробничою радою і роботодавцем неминучі конфліктні ситуації. У разі, коли сторони переговорного процесу не можуть дійти згоди, виникає необхідність у створенні примирної комісії. Вона складається з рівного числа представників роботодавця і виробничої ради та незалежного голови, кандидатура якого повинна бути погоджена з обома сторонами. Якщо роботодавець і рада підприємства не узгодили пропозиції щодо головуючого, його призначає суд із трудових суперечок. Завданням примирної комісії є досягнення компромісів. Комісія має право прийняти більшістю голосів рішення із суперечливих питань. Конституційна форма примусової домовленості спонукає соціальних партнерів досягати компромісів на переговорах. Тому спірні питання не часто виносяться на обговорення комісії, бо кожен із партнерів ризикує залишитися на невигідних позиціях. Робота примирної комісії оплачується підприємством.
У випадку, коли сторони не досягають домовленості, спірні питання вирішуються у судах із трудових справ. Ці суди незалежні від сторін, які вступили у конфлікт. Таке положення зберігається, коли в особі роботодавця виступає держава.
Крім узгодження позицій шляхом переговорів на рівні підприємства, існує, як зазначалося, "мітбештіммунг" у фірмах – акціонерних товариствах. У цих товариствах, згідно із законодавством ФРН, утворюється і функціонує наглядова рада, яка контролює роботу управління.
У Центральній і Східній Європі піонером трипаратизму була Угорщина, де 1988 року створено орган трипаратизму – Всеугорський союз узгодження інтересів. 1990 року його реорганізовано в раду узгодження інтересів, функції і кола учасників якого розширені. Якщо раніше робота цієї структури визначалась в основному урядом, то після 1990 року усі три сторони (уряд, роботодавець, профспілки) виступають як рівноправні партнери.
Зараз дії уряду Угорщини спрямовані на посилання основної функції ради, які полягають в узгодженні інтересів уряду, профспілок та роботодавців за таким основоположним питанням, як формування політики у сфері праці (зайнятості, заробітної плати, соціальних питань, освіти), правового регулювання відносин між робітниками і роботодавцями. У міру становлення ринкових відносин уряд передбачає вдосконалення системи тристороннього узгодження інтересів за рахунок активізації двосторонніх переговорів.
Зарубіжний і власний досвід переконує, що важливою умовою успішної реалізації соціально-економічних перетворень є соціальне партнерство. Однак, з прийняттям Закону України "Про соціальне партнерство" проблема розвитку трипаратизму не вирішується. Необхідно формувати свідомість працівників у напрямі активної позиції щодо переговорного процесу, наполегливо формувати інфраструктуру соціального партнерства, підводити під неї наукову і методичну базу.
МІЖНАРОДНИМ МЕНЕДЖМЕНТ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зарубіжний досвід соціального партнерства“ на сторінці 2. Приємного читання.
