Темперамент – сукупність індивідуальних особливостей особистості людини, які характеризують динамічну й соціальну сторони її діяльності та поведінки. Виходячи з темпераменту, ще Гіпократом у Уст. до н.е. було виділено чотири його типи, назви яких збереглися до нашого часу. Достовірність цієї типології підтверджена масовими експериментами І.П. Павлова, який виділив чотири типи вищої нервової діяльності людини. На даний час відомі такі типи темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік. Темпераменту цих групах проявляється по-різному:
• у сангвініків – рухливістю, зміною настрою та чуйністю;
• у холериків – бурхливими реакціями, відкритістю, різкими змінами настрою, вираженою раціональністю, нестійкістю та загальною рухливістю;
• у флегматиків – повільними діями, замкненістю, недостатнім вираженням емоційного стану, переживаннями, логічністю роздумів;
• у меланхоліків – нестійкістю характеру, неконтактністю, здатністю сильно та емоційно переживати будь-які події.
Усі типи темпераменту є відносно стійкими і мало змінюються під впливом середовища і виховання. Знання характеристик особистості дозволяє правильно вибрати форму поведінки з нею. Так, на гнів холерика потрібно реагувати виважено і тактовно. Меланхоліку можна допомогти через оптимізм.
Однією з головних психологічних характеристик особистості є характер.
Характер – це сукупність стійких психологічних властивостей, які визначають лінію поведінки людини, ставлення її до справи, інших людей і до самої себе. У літературі відмічають полярність характерних рис:
• принциповість – безпринципність;
• працелюбство – лінь;
• щедрість – марнотратство;
• акуратність – неохайність;
• переоцінка – недооцінка себе;
• організованість – неорганізованість і т.д.
Риси характеру формуються за конкретних умов соціального середовища роботи людини і значною мірою визначаються природними даними, які виявляються у здібностях. Здібності – це сукупність властивостей, потрібних для виконання певного виду діяльності. Вони визначаються динамікою набуття людиною знань, умінь, навичок і можливістю займатися певним видом діяльності. Основою здібностей є задатки – психофізіологічні властивості, які проявляються у природній схильності до певного виду діяльності та перетворюються на здібності під виливом життєвих умов і виховання. Таким чином, здібності – це поєднання природних і набутих якостей. За формою прояву виділяють задатки до репродуктивної (засвоєння та застосування інформації) та творчої діяльності. За діапазоном здібності класифікуються за трьома рівнями: обдарованість, талановитість та геніальність.
Обдарованість – сукупність факторів, що сприяють особливо успішній діяльності в певній галузі і виділяють людину серед інших.
Талановитість – поєднання таких задатків, які можуть реалізуватись через творчість, створення чогось нового, незвичайного.
Геніальність є вищою мірою обдарованості, такі люди видають нові ідеї, а результати їх творчості мають загальноісторичне значення.
Набуті здібності – автоматичне виконання окремих елементів трудового процесу, називаються навичками. Поряд з навичками існують звички – автоматичні форми поведінки, які при частому повторенні стають необхідними для людини. Загальні здібності людини пов'язані з типом мислення, яке може бути художнім, логічним і змішаним.
Художньому мисленню властиві багата фантазія, яскравість з одночасною імпульсивністю, непослідовністю. Найбільш притаманне це мислення підприємцям та людям мистецтва.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МЕНЕДЖМЕНТУ ПЕРСОНАЛУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
