Незважаючи на те, що дослідження велося на матеріалах американських корпорацій, з'ясовані вченими закономірності є типовими для еволюційного розвитку всіх МНК. Дж. Стопфорд та Л. Уелс виділяють три фази переростання національної компанії у міжнародну корпорацію.
Фаза перша. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Через відсутність інших основних управлінських рівнів успіх діяльності всієї фірми значною мірою залежить від особистих здібностей і активності менеджера – президента компанії. Зі зростанням фірми виникає необхідність передачі президентом частини управлінських функцій на нижчий рівень, оскільки він уже не в змозі виконувати зростаючий обсяг робіт. На фірмі створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів та ін. Керівники цих відділів підпорядковуються безпосередньо президенту фірми. Така структурна зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми. Як правило, у цей перехідний період фірма відносно невелика і виробляє обмежену номенклатуру продукції.
Фаза друга. Внутрішня структура фірми у другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює розподіл кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Однак за нової структури, незважаючи на збільшення рівнів управління, залишається незмінним основний закладений у ній принцип функціональної відповідальності. З управлінської точки зору головна особливість другої фази розвитку фірми полягає в тому, що менеджер фірми і функціональні відділи продовжують бути основними елементами схеми управління.
Фаза третя. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася у другій фазі. Оперативні підрозділи, не будучи достатньо компетентними, не можуть ухвалювати рішення з низки питань і адресують їх генеральному керівнику, який, неспроможний вирішити всі питання сам, здійснює радикальні зміни у структурі управління фірми з тим, щоб змінена структура відповідала новим умовам. Рішення фірми про запровадження нової структури управління може розглядатися як початок третьої фази розвитку фірми.
Концепція пофазного переростання національної компанії в міжнародну акцентує на існуванні спеціальних характеристик, що описують відмінності між другою і третьою фазами.
По-перше, організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі.
По-друге, у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків, що дає змогу оцінювати ефективність його діяльності незалежно від діяльності інших відділів.
По-третє, функції президента у третій фазі істотно змінюються: він майже не займається координацією повсякденної діяльності підрозділів і зосереджується на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між її різними відділами.
По-четверте, визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між структурними елементами схеми корпорації, третьої фази – відмінність у продукції, що випускається.
По-п'яте, структура фірми у третій фазі передбачає наявність у центральній конторі декількох відділів і груп, які здійснюють плануючі, контрольні, інформаційні та консультативні функції, що стосуються діяльності всієї корпорації.
Така структура в диверсифікованій корпорації дає змогу збільшувати або зменшувати кількість виробничих відділів без будь-якого впливу на роботу інших. Звідси випливає, що структура фірми у третій фазі дає можливість корпорації настільки широко диверсифікувати свою виробничу діяльність, що вона може не лише оперувати в декількох різних галузях промисловості одночасно, а й ефективно функціонувати за кордоном.
Напрями допомоги міжнародних корпорацій
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА МІЖНАРОДНОЇ КОРПОРАЦІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.
