Продуктивність

Екосистемологія

Чиста первинна продуктивність екосистем і рослинна продукція Землі (в сухому стані; за Whittaker and Likens, 1973, з книги Ch. Krebs, 1996)

Чиста первинна продуктивність екосистем і рослинна продукція Землі (в сухому стані; за Whittaker and Likens, 1973, з книги Ch. Krebs, 1996)

млрд.т, в яких продукція океанів досягає лише дещо більше 0,2%. Таким чином, відкритий океан, який займає 65% (332 млн.км2) земної кулі, є екологічною пустелею. Загалом, пустельні наземні і водні території, на гектарі яких знаходиться в середньому не більше, ніж 0,3 т живої рослинної маси, становлять 70,5% площі Землі. Екосистеми, в яких запаси фітомаси перевищують 150-200 т-га(-1), а чиста первинна продуктивність у середньому знаходиться в межах 8-22 т га(-1) рік(-1), займають лише 12,7% цієї площі і лише 43,6% суші. Якщо при цьому врахувати, що понад 90% глобальної фітомаси припадає на лісові екосистеми (головним чином деревину), то з усією контрастністю постає проблема забезпечення людства продуктами рослинної їжі та виживання загалом.

Приблизно такі ж дані щодо продуктивності різних типів екосистем наводить Р.Ріклефса (1979, рис.3.13).

Площа поверхні та річна продукція основних екосистем (у відсотках до відповідних величин земної кулі; за Риклефсом, 1979).

Рис. 3.13. Площа поверхні та річна продукція основних екосистем (у відсотках до відповідних величин земної кулі; за Риклефсом, 1979).

Процес перетворення первинної продукції в зоомаса дуже низько ефективний (на І кг тваринного м'яса потрібно затратити 80-100 кг зеленої маси), а в кінці трофічного ланцюга цей показник зменшується ще на 2-3 порядки.

Слід мати на увазі, що, незважаючи на великі запаси рослинної продукції в пралісах, їх загальна продуктивність може наближатися до нуля тому, що всю чисту первинну продукцію споживають гетеротрофи і сапротрофи. Натомість в агроекосистемах показник загальної продукції - невеликий, але їх продуктивність - висока. Загалом, чим складніша за будовою і різноманітніша за складом екосистема, тим менше відношення чистої природної продуктивності до загальної біомаси (коефіцієнт (3). Цей коефіцієнт є максимальним для тундр та інших субарктичних екосистем з простим харчовим ланцюгом і низькою видовою різноманітністю та мінімальним - у вологих тропічних лісах, де екосистема надзвичайно складна. Це саме можна сказати про пелагічну частину океану та коралові рифи.

Про співвідношення площ основних типів екосистем, їх вторинної продуктивності і накопиченої в них вторинної продукції дають уяву дані таблиці 3.4 (її можна трактувати, як продовження таблиці 3.3). Незважаючи на те, що наведені цифри одержані переважно розрахунковим способом, вони загалом відповідають закономірностям, виявленим емпірично. Консументи споживають протягом року 28 млрд. тонн, що становить лише 16% від продукованої рослинами чистої первинної продукції. їх продуктивність у середньому на суші становить 61 кг-га^-рік'1 проти чистої первинної продуктивності в 17,7 т-га(-1) рік(-1)', тобто є понад 291 разів меншою. У світовому океані ці показники відповідно становлять 83,8 кг-га(-1) рік(-1), 1,5 т га(-1)рік(-1) 18 разів. Маса тварин на всіх континентах дорівнює 1,0, у світовому океані також 1,0, разом на планеті - 2,0 млрд. тонн, тоді як глобальна фітомаси на суші - 1837, в океані - 3,9, а на планеті - 1841 млрд.т.

Такого ж порядку дані наводить А.Н.Тюрюканов (1973): біомаса всіх організмів планети - 2,423-1012 т, у ній частка наземних організмів займає 2,43-1012 т, а частка водних - 0,003* 1012 т; фітомаси Землі становить 2,4-1012 т, а зоомаса - 0,0023-1012 т.

Наслідки наших досліджень за Міжнародною Біологічною Програмою та програмою ЮНЕСКО “Людина і біосфера (Біологічна продуктивність.., 1973, 1974, 1975; Биогеоценотический покров.., 1983; Антропогенні зміни.., 1994; Екологічна ситуація.., 1998) дали змогу оцінити біопродукційні особливості різних типів гірських екосистем, зробити порівняння показників їх просторової й трофічної структури. Наприклад, угруповання гірської сосни (Рinus mugo Turra) в різних типах екосистем накопичують від 190 до 1150 ц надземної фітомаси, 10-31% котрої припадає на хвою, а 36-76% - на скелетні осі (стовбури) сосни (табл.3.5). Найбільшою товщиною й довжиною стовбурів і найбільшою фітомасою вирізняються гірськососняки на глибоких мінеральних ґрунтах у нижній смузі субальпійського поясу (сосняк різнотравно-чорницевии). З погіршенням грунтово-гідрологічних умов та наближенням до висотних меж ареалу гірської сосни загальні запаси фітомаси істотно зменшуються, в її фракційній структурі зменшується частка стовбурів, натомість зростає частка зелених асиміляційних органів.

Таблиця 3.4.

Вторинна продуктивність і вторинна продукція основних типів екосистем (за Whittaker and Likens, 1973, з книги Ch. Krebs, 1996)

Вторинна продуктивність і вторинна продукція основних типів екосистем (за Whittaker and Likens, 1973, з книги Ch. Krebs, 1996)

Вторинна продуктивність і вторинна продукція основних типів екосистем (за Whittaker and Likens, 1973, з книги Ch. Krebs, 1996)

* У цін і наступних таблицях наведені показники фітомаси в абсолютно сухому стані.

за період активної вегетації гірськососнове криволісся використовує 2,5/о ФАР, що свідчить про досконалість структури фітоценозу і пристосування сланкої життєвої форми сосни до бідних за енергетичними ресурсами умов.

Характерною ознакою сланких заростей гірської сосни є одночасне наростання скелетних осей з верхівки і їх відмирання в базальній частині. Природного відпаду, властивого для прямостовбурних лісостанів, у гірсько-сосновому криволісcі практично немає. Маса щорічного опаду (хвої, базальної частини стовбурів, занурених у ґрунт і підстилку, плодів, гілок, трав яномохового вкриття та коренів сосни і трав) сягає 65 ц-га'1 і є близькою до величини щорічного приросту фітомаси. У складі гетеротрофного блоку виявлено 20 видів ссавців, 22 види птахів загальною масою 68 г та(-1), кілька видів земноводних і плазунів - коло 0,4 кг та(-1), 19 систематичних груп комах та інших безхребетних - загальною масою 201 кгта'1.

У чистих природних смерекових лісах Чорногори віком 110-130 років накопичується 250-310 тонн фітомаси, причому близько 65% її припадає на стовбури, 10-14% - на живі гілки, 4-7% - на хвою і 12-18% - на підземні органи (табл. 3.6). Найпостійнішою за величиною маси є хвоя: у лісостанах різного віку (35-120 років) і в різних умовах місцезростання вона становила 12-18 т-га*1, причому, чим гірші ґрунтово-гідрологічні умови, тим маса хвої та її частка в загальній фітомасі екосистеми - більші.

У карпатських чистих смеречинах накопичується 30-40 т-га'1 мертвої рослинної органіки, таким чином загальна величина фітомаси може сягати 330-350 т-га*1 в абсолютно сухому стані. Маса гетеротрофів не перевищує 4-5 ц-га'1 (жива вага), причому понад 90% її займають сапрофаги. Маса фітофагів заледве сягає 30-50 кгта'1. ККД ФАР становить 2,52%. У вологих евтрофних буково-ялицевих смеречинах з віком лісостанів понад 120-150 р. накопичується до 500-600 т фітомаси на 1 га.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Продуктивність“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика

  • Продуктивність
  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА