Таблиця 2.3.
Середні величини метеорологічних показників у біогеоценозі смеречника гілокомієвого
За достатньої зволоженості ґрунту (середня вологість 20-сантиметрового шару ґрунту - 44%), частих і значних опадів (356мм. у середньому за три літні місяці) і великого сумарного випаровування води діяльною поверхнею лісостану (340 мм) абсолютна вологість повітря на висоті 3 м над кронами дерев дорівнювала 11,5 мб, відносна - 72% а дефіцит вологості - 4,4 мб. Під наметом лісу на відстані 25 см від поверхні ґрунту ці показники відповідно становили 12,8 мб, 84% і 3,4 мб. Розподіл опадів у діяльному шарі біогеоценозу залежить від їх інтенсивності та швидкості вітру. За кількості опадів до 2 мм за один дощ до 82/о їх затримується в кронах смереки. Якщо кількість опадів перевищує 20 мм, крони перехоплюють лише 31%. Більша частина затриманих кронами опадів випаровується в атмосферу і лише в середньому 2,1- 2,5% стікає по стовбурах до ґрунту, 63-68% опадів потрапляє на поверхню ґрунту у крапельному вигляді (табл. 2.4), Через 40-сантиметровий шар ґрунту в 1970 р. просочилося 114,8 (50,4% від кількості опадів, що проникли до поверхні ґрунту), у 1971 році - 70,5 мм (28,8%) опадів. На поповнення запасів вологи цього шару ґрунту, в якому зосереджена основна маса коренів смереки, в 1970 р. надійшло 113,1 мм опадів (49,6% кількості опадів, що досягла поверхні ґрунту, або 35% загальної кількості опадів), а в 1971 р. - 174,6 мм (відповідно 71,2 і 46,6%). На початок досліджень запас вологи в цьому шарі становив 197,9 мм. Для характеристики базових умов формування біотичної продукції було також вивчено хімічний склад ґрунту і вміст вуглекислого газу в атмосферному повітрі. Ґрунт виявився багатим на кремній, алюміній, залізо, дуже бідним на кальцій, калій, фосфор та азот. Найбільші концентрації СО, виявлені в ранні години над поверхнею підстилки (1,319 мг-л-1), що становить порівняно з вмістом цього газу у вільній атмосфері над лісостаном 217%, на рівні крон дерев - 224 і в середній частині крон - 237% Підвищення температури повітря сприяє інтенсифікації виділення вуглекислоти з ґрунту . За поганої погоди концентрація и в ценозі збільшується, за сонячної погоди вона зменшується внаслідок інтенсифікації фотосинтезу. Якими запасами надземної фітомаси та розподілом за вертикальними шарами в цих умовах характеризувався деревостан видно з с таблиці 2.5. У 1970 р. запас фітомаси деревного ярусу становив 618 ц.га(1).у т.ч. стовбурової деревини - 395, живих гілок 75, мертвих гілок - 44, хвої -105 ц га(1). На 40 модельних деревах було визначено щорічні прирости стовбурів у висоту, бічних гілок у довжину і стовбурів у товщину,зміни річного приросту стовбурів з площею перетину на висоті 1,3 м та їх об'ємом. Детально вивчена структура й продуктивність трав'яно-мохового ярусу,структура і продукція підземної частини фітоценозу динаміка опаду, запасні підстілки і сумарної мертвої органіки,та їх розклад
таблиця 2.4.
Розподіл опадів у діяльному шарі біогеоценозу смеречника гілокомієвого
| Місяць | Декада | Сума · опадів. · мм | Статті розподілу % | |||||
| Ок* | Окс | Окс+Сс | Квг | |||||
| 1970 рік | ||||||||
| Червень | І | 91,8 | 29.1 | 1,9 | 69.0 | 70.9 | 14,8 | |
| II | 26,0 | 26,0 | 1,8 | 73.2 | 75,0 | 43,8 | ||
| III | 20,1 | 36.3 | 2,0 | 4.7 | 63,7 | 34.3 | ||
| Разом | 137,9 | 29,4 | 1,9 | 68,7 | 70.6 | 41,1 | ||
| Липень | І | 54,4 | 29,3 | 1,8 | 68,9 | 70.7 | 30,1 | |
| II | 55,9 | 22,1 | 3.4 | 74,5 | 77,9 | 1 45,8 | ||
| III | 21,4 | 28,8 | 1.2 | 70.0 | 71.2 | 18,7 | ||
| Разом | 131,7 | 26,2 | 2.3 | 71,5 | 73,8 | 34.9 | ||
| Серпень | І | 7,5 | 54.0 | 0,0 | 45,6 | 45,6 | 18,3 | |
| II | 27,6 | 38,0 | 2,7 | 59,3 | 62,0 | 22,5 | ||
| III | 18,5 | 31,4 | 1.5 | 67,1 | 68.6 | |||
| Разом | 53,6 | 37,9 | 1,9 | 160.2 | 62,1 | 22,8 | ||
| За сезон | 323,2 | 29,5 | 2,1 | 68,4 | 170,5 | 35,5 | ||
| 1971 рік | ||||||||
| Червень | І | 15,1 | 50.2 | 0,8 | 49,0 | 49,8 | 0,0 | |
| II | 81,5 | 34,8 | 2,2 | 63.0 | 65,2 | 32,8 | ||
| III | 36,5 | 40,0 | 1,8 | 58,3 | 60,1 | 45,8 | ||
| Разом | 132,6 | 37,9 | 1,9 | 60.2 | 62,1 | 32,8 | ||
| Липень | І | 92,1 | 35,2 | 3,4 | 61,4 | 64,8 | 7.3 | |
| II | 46.5 | 37,5 | 1,7 | 60.8 | 62,5 | 14,9 | ||
| III | 5,7 | 36,3 | 2,3 | 61,4 | 63,7 | 46,8 | ||
| Разом | 144,3 | 35,9 | 2,8 | 61,3 | 64.1 | 11,3 | ||
| Серпень | 46,4 | 21,6 | 1,9 | 76,5 | 78,4 | 7,6 | ||
| II | 7,1 | 64,1 | 0,7 | 35,2 | 35,9 | 6.6 | ||
| III | 44,0 | 28,6 | 3,7 | 67,7 | 71,4 | 15,7 | ||
| Разом | 97,5 | 27,8 | 2,6 | 69,5 | 72.2 | 11,3 | ||
| За сезон | 374,4 | 34,5 | 2,5 | 63,0 | 65,5 | 18,8 | ||
Умовні позначення: Ок - опади, затримані кронами; Се - стік по стовбурах; Оксопади, що проникли під намет у крапельному стані; Окс+ Се - сума опадів під наметом лісу; Кв г. кількість води, що просочилася через 40-сантпметровпн шар ґрунту .
Таблиці 2.5.
Запас і вертикальна структура фітомаси деревного ярусу в 21-річному смеречнику гілокомієвом
| Ц. га(1) | % | живі | мертві | Ц га(1) | % | Ц га(1) | % | ||||
| Ц. га(1) | % | Ц. га(1) | % | ||||||||
| 10-9 | 0,3 | 0,1 | 0,1 | 0.1 | - | - | 0,1 | 0,1 | 0,5 | 0,1 | |
| 9-8 | 2,2 | 0,5 | и | 1,5 | - | - | 1,7 | 1,6 | 5,0 | 0,7 | |
| 8-7 | 6,6 | 1,4 | 4.3 | 5,7 | - | - | 6,8 | 6,5 | 17,7 | 2,6 | |
| 7-6 | 15,4 | 3,4 | 11,6 | 15,5 | - | - | 19,4 | 18,7 | 46,4 | 6,8 | |
| 6-5 | 28,8 | 6,3 | 17,0 | 22,6 | - | - | 30,5 | 29,3 | 76,3 | П,І | |
| 5-4 | 46,0 | 10,2 | 19,5 | 26,0 | 4,6 | 8,3 | 23,1 | 22,2 | 93,2 | 13,6 | |
| 4-3 | 62,1 | 13,7 | 18,1 | 24,1 | 18,6 | 33.7 | 19,6 | 18,9 | 118,4 | 17,2 | |
| 3-2 | 79,5 | 17,6 | 3.4 | 4,5 | 19,0 | 34,4 | 2,8 | 2,7 | 104,7 | 15,2 | |
| 2-1 | 93.2 | 20,6 | - | - | 10,6 | 19.2 | - | - | 103,3 | 15,1 | |
| 1-0 | 118.8 | 26,2 | - | - | 2,4 | 4,4 | - | - | 121,2 | 17,6 | |
| Разом | 452,9 | 100,0 | 75,1 | 100,0 | 55,2 | 100,0 | 104,0 | 100,0 | 687,2 | 100,0 | |
енергетична цінність фітомаси, запаси хлорофілу, вміст у фітомаси хімічних елементів та їх кругообіг, структура, динаміка й продуктивність гетеротрофного блоку екосистеми за трофічними рівнями й зроблена оцінка участі тварин у трансформації речовин та енергії (Біологічна продуктивність.., 1975). На їх підставі зроблено такі основні узагальнення.
Синтез рослинної маси в досліджуваному біогеоценозі виконує понад 150 видів рослин. Накопичена ними первинна продукція досягає 893, а річний приріст - 96 ц га(1). Основну продукційну функцію виконують: у деревному ярусі - смерека, в наземному - плевроцій Шребера та дикран віниковидний (у стиглих 100-120-річних смерекових біогеоценозах накопичується до 3500 ц-га'1 фітомаси). Відношення річного приросту до маси фотосинтетичноактивних органів становило 1,1 - 1,2, а загальної маси хвої до річного її приросту - 5:1. У прирості фітомаси біогеоценозу акумульовано 1% поглиненої інтегральної, або 2,5% фізіологічноактивної радіації, або 147,7(6)106 кДж га'1.Запас підстилки в біогеоценозі смеречника гілокомієвого становив 73-80 цта1. її поповнення відбувається, головним чином, восени за рахунок активних фракцій фітомаси - хвої, листя, трав, мохів, лусок і кори та становило 22 цта1. Співвідношення її загального запасу до річного опаду дорівнювало 4:1, протягом року розкладалося 24% підстилки. Загальний запас зольних елементів та азоту у фітомасі смеречника в 1970 р. становив 1321, у 1971 - 1396 кг га1. Найбільша кількість їх концентрується в живих органах рослин, найменше - в деревині стовбурів. На побудову річного приросту спожито 43,7 кг азоту, 76 кг зольних елементів і 0,3 кг мікроелементів. З опадом до ґрунту повернулося 62 кгта1хімічних елементів. У гетеротрофному блоці досліджуваної екосистеми виявлено 350 видів тварин загальною масою 464 кг та(1) (живим стан). Серед них - ссавців - 39, рептилій - 4, птахів - 48, комах - 40, інших безхребетних (мікроні мезофауна, ектопаразити птахів) - 177, макроміцетів - 25 видів. Цей список, безумовно, неповний через недостатню вивченість, передовсім, грибів, комах, ектопаразитів звірів тощо. З наведеного числа консументів до другого трофічного рівня (фітофагів) належить 14 груп безхребетних, 10 видів ссавців і 5 видів птахів загальною масою 39 кгта1. Представниками третього трофічного рівня с дрібні хижаки з групи хребетних, а також хижі комахи й багатоніжки. До нього належить 36 видів птахів і 14 видів ссавців. Основною їжею фонових видів птахів є переважно павуки, псевдоскорпіони, іксодові кліщі, панцирні кліщі, ногохвістки, прямокрилі, жуки, перетинчастокрилі, мурахи, цикади, попелиці, мухи, мошки, п'ядуни та ін. Добовий раціон усього населення птахів на 1 га становить приблизно 150 г комах. Більшість дрібних хижих ссавців живиться комахами, багатоніжками, дощовими червами. Загальна маса організмів третього трофічного рівня - 34 кгта1. До четвертого трофічного рівня належить 7 видів хижих птахів, 11 видів ссавців і деякі види безхребетних, що паразитують на личинках хижих жуків і панцирних кліщів. Загальна біомаса цього рівня - 0,3 кгта1. Серед сапрофагів перше місце займають мікроартроподиорибатиди й ногохвістки та представники мезофауни - малощетинкові черви. За масою вони значно перевищують усі інші трофічні групи: вона становить 386 кгта1. Таким чином, екологічна піраміда біогеоценозу смеречника гілокомієвого мас такий вигляд: перший трофічний рівень (первинна продукція) - 893 ц.га(1), другий (первинні консументи) - 4,27, третій (вторинні консументи) - 0,34, четвертий (великі хижаки) - 0,03 ц-га'1 (маса другого - четвертого рівнів наведена в живому стані). Функція безпосереднього поїдання живої рослинної маси розвинена дуже слабо, а хижацтво третього і четвертого трофічного рівнів - мізерне. Такі ж дослідження протягом 1974-1976 років були проведені в букових, а в кінці сімдесятих - на початку вісімдесятих років - у дубових біогеоценозах. Незважаючи на те, що в них брало участь 16-20 основних і стільки ж допоміжних виконавців, нам не вдавалося повністю розшифрувати структуру та функціональні особливості жодного з них. Не вивченими залишалися процеси трансформації речовини та енергії в ґрунтовому блоці екосистеми, мікрофлора ґрунту, біогеохімічна роль ферментів, міксоміцетів, фітопаразитичних форм безхребетних, неможливо було замкнути біотичний кругообіг.
Дослідженнями багаторічних біогеоценозів, наприклад, лісових, треба охопити не лише повний річний цикл, але й повну вікову динаміку структурно-функціональної організації об'єкта досліджень - від зародження до віку зрілості. Для лісових екосистем - це 100-150 років. Наприклад, у 120-річному лісостані смеречини чорницевої накопичується 3330 ц-га1 фітомаси. Якщо до неї додати загальну кількість опаду, що надійшов за цей час на поверхню ґрунту (4800-4900 ц-га1), відпад стовбурової деревини (800 ц-га1), опад коренів (100-120 ц-га1) і ґрунтового покриву (400 ц-га1), виявиться, що за 120 років гектар цього лісостану синтезував 9400-9500 ц-га1 фітомаси - майже втричі більше, ніж збереглося на пні. Лише через хвою за 120 років смеречники пропускає понад 4 тони азоту і майже 8 т-га1 зольних елементів. Ще складнішими є екосистемологічна дослідження мішаних дво-, тривидових (смерека, ялиця, бук) лісостанів з різним співвідношенням компонентів.
Допомогти у вивченні вікової динаміки, різної просторової структури та різного генезису лісових угруповань може методика закладання рядів чи серій пробних площ і спеціально опрацьована програма аналізу. Зважаючи на велику складність будови біогеоценозу і функціональних зв'язків між його компонентами, для полегшення екосистемологічного аналізу об'єкт дослідження можна розділити на необхідну кількість структурних блоків, а весь біогеоценотичний процес чи біогеохімічний цикл на певну кількість ланок і будь-яку з них вивчати окремо. Але під час таких досліджень найголовніше не втратити з поля зору структурно- функціональних зв'язків між цими блоками та ланками і намагатися таким чином характеризувати їх, щоби на підставі цього можна було відтворити структуру і функціонування цілої системи загалом. Іншими словами, такі дослідження необхідно виконувати в контексті екосистемологічних вимог. їх наслідки мають відповідати, передовсім, потребам моделювання й прогнозування екологічних процесів у біогеоценозі та ефективного керування ними в інтересах людини (наприклад, підвищення стійкості, продуктивності, захисних функцій, збереження від загибелі тощо).
У зв'язку з тим, що одні й ті ж ділянки поверхні Землі можуть бути об'єктами флористичних, зоологічних, ґрунтознавчих, геоботанічних та інших досліджень, і тому, що дотепер не опрацьована типологічна система біогеоценозів, для методичного цілеспрямування дослідників й уникнення непорозумінь між ними слід домовитися про поіменування аналізованих екосистемологічних об'єктів. З огляду на те, що біогеоценоз найлегше вирізнити за ознаками фітоценозу, то назву останнього найдоречніше використати для його пойменування, але з обов'язковим наголосом на біогеоценологічну суть об'єкта. Наприклад, біогеоценоз карпатської вологої мезотрофної смереково-ялицевої бучини переліскової, біогеоценоз поліської сирої оліготрофної чистої соснини рунянкової, біогеоценоз чистого біловусника на місці вологого мезотрофного гірськососнового криволісся куничникового. Така назва має також зобов'язувати дослідника до постійного перебуваня в сфері біогеоценологічного мислення, екосистемологічних підходів, методик та оцінок.
Ландшафтні екосистеми
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Біогеоценозні екосистеми“ на сторінці 2. Приємного читання.
