Біогеоценозні екосистеми

Екосистемологія

Таблиця 2.3.

Середні величини метеорологічних показників у біогеоценозі смеречника гілокомієвого

Таблиця 2.3. Середні величини метеорологічних показників у біогеоценозі смеречника гілокоміевого

За достатньої зволоженості ґрунту (середня вологість 20-сантиметрового шару ґрунту - 44%), частих і значних опадів (356мм. у середньому за три літні місяці) і великого сумарного випаровування води діяльною поверхнею лісостану (340 мм) абсолютна вологість повітря на висоті 3 м над кронами дерев дорівнювала 11,5 мб, відносна - 72% а дефіцит вологості - 4,4 мб. Під наметом лісу на відстані 25 см від поверхні ґрунту ці показники відповідно становили 12,8 мб, 84% і 3,4 мб. Розподіл опадів у діяльному шарі біогеоценозу залежить від їх інтенсивності та швидкості вітру. За кількості опадів до 2 мм за один дощ до 82/о їх затримується в кронах смереки. Якщо кількість опадів перевищує 20 мм, крони перехоплюють лише 31%. Більша частина затриманих кронами опадів випаровується в атмосферу і лише в середньому 2,1- 2,5% стікає по стовбурах до ґрунту, 63-68% опадів потрапляє на поверхню ґрунту у крапельному вигляді (табл. 2.4), Через 40-сантиметровий шар ґрунту в 1970 р. просочилося 114,8 (50,4% від кількості опадів, що проникли до поверхні ґрунту), у 1971 році - 70,5 мм (28,8%) опадів. На поповнення запасів вологи цього шару ґрунту, в якому зосереджена основна маса коренів смереки, в 1970 р. надійшло 113,1 мм опадів (49,6% кількості опадів, що досягла поверхні ґрунту, або 35% загальної кількості опадів), а в 1971 р. - 174,6 мм (відповідно 71,2 і 46,6%). На початок досліджень запас вологи в цьому шарі становив 197,9 мм. Для характеристики базових умов формування біотичної продукції було також вивчено хімічний склад ґрунту і вміст вуглекислого газу в атмосферному повітрі. Ґрунт виявився багатим на кремній, алюміній, залізо, дуже бідним на кальцій, калій, фосфор та азот. Найбільші концентрації СО, виявлені в ранні години над поверхнею підстилки (1,319 мг-л-1), що становить порівняно з вмістом цього газу у вільній атмосфері над лісостаном 217%, на рівні крон дерев - 224 і в середній частині крон - 237% Підвищення температури повітря сприяє інтенсифікації виділення вуглекислоти з ґрунту . За поганої погоди концентрація и в ценозі збільшується, за сонячної погоди вона зменшується внаслідок інтенсифікації фотосинтезу. Якими запасами надземної фітомаси та розподілом за вертикальними шарами в цих умовах характеризувався деревостан видно з с таблиці 2.5. У 1970 р. запас фітомаси деревного ярусу становив 618 ц.га(1).у т.ч. стовбурової деревини - 395, живих гілок 75, мертвих гілок - 44, хвої -105 ц га(1). На 40 модельних деревах було визначено щорічні прирости стовбурів у висоту, бічних гілок у довжину і стовбурів у товщину,зміни річного приросту стовбурів з площею перетину на висоті 1,3 м та їх об'ємом. Детально вивчена структура й продуктивність трав'яно-мохового ярусу,структура і продукція підземної частини фітоценозу динаміка опаду, запасні підстілки і сумарної мертвої органіки,та їх розклад

таблиця 2.4.

Розподіл опадів у діяльному шарі біогеоценозу смеречника гілокомієвого

МісяцьДекадаСума · опадів. · ммСтатті розподілу %
Ок*ОксОкс+СсКвг
1970 рік
ЧервеньІ91,829.11,969.070.914,8
II26,026,01,873.275,043,8
III20,136.32,04.763,734.3
Разом137,929,41,968,770.641,1
ЛипеньІ54,429,31,868,970.730,1
II55,922,13.474,577,91 45,8
III21,428,81.270.071.218,7
Разом131,726,22.371,573,834.9
СерпеньІ7,554.00,045,645,618,3
II27,638,02,759,362,022,5
III18,531,41.567,168.6
Разом53,637,91,9160.262,122,8
За сезон323,229,52,168,4170,535,5
1971 рік
ЧервеньІ15,150.20,849,049,80,0
II81,534,82,263.065,232,8
III36,540,01,858,360,145,8
Разом132,637,91,960.262,132,8
ЛипеньІ92,135,23,461,464,87.3
II46.537,51,760.862,514,9
III5,736,32,361,463,746,8
Разом144,335,92,861,364.111,3
Серпень46,421,61,976,578,47,6
II7,164,10,735,235,96.6
III44,028,63,767,771,415,7
Разом97,527,82,669,572.211,3
За сезон374,434,52,563,065,518,8

Умовні позначення: Ок - опади, затримані кронами; Се - стік по стовбурах; Оксопади, що проникли під намет у крапельному стані; Окс+ Се - сума опадів під наметом лісу; Кв г. кількість води, що просочилася через 40-сантпметровпн шар ґрунту .

Таблиці 2.5.

Запас і вертикальна структура фітомаси деревного ярусу в 21-річному смеречнику гілокомієвом

Горизонт, · мСтовбуриГілкиХвояРазом
Ц. га(1)%живімертвіЦ га(1)%Ц га(1)%
Ц. га(1)%Ц. га(1)%
10-90,30,10,10.1--0,10,10,50,1
9-82,20,5и1,5--1,71,65,00,7
8-76,61,44.35,7--6,86,517,72,6
7-615,43,411,615,5--19,418,746,46,8
6-528,86,317,022,6--30,529,376,3П,І
5-446,010,219,526,04,68,323,122,293,213,6
4-362,113,718,124,118,633.719,618,9118,417,2
3-279,517,63.44,519,034,42,82,7104,715,2
2-193.220,6--10,619.2--103,315,1
1-0118.826,2--2,44,4--121,217,6
Разом452,9100,075,1100,055,2100,0104,0100,0687,2100,0

енергетична цінність фітомаси, запаси хлорофілу, вміст у фітомаси хімічних елементів та їх кругообіг, структура, динаміка й продуктивність гетеротрофного блоку екосистеми за трофічними рівнями й зроблена оцінка участі тварин у трансформації речовин та енергії (Біологічна продуктивність.., 1975). На їх підставі зроблено такі основні узагальнення.

Синтез рослинної маси в досліджуваному біогеоценозі виконує понад 150 видів рослин. Накопичена ними первинна продукція досягає 893, а річний приріст - 96 ц га(1). Основну продукційну функцію виконують: у деревному ярусі - смерека, в наземному - плевроцій Шребера та дикран віниковидний (у стиглих 100-120-річних смерекових біогеоценозах накопичується до 3500 ц-га'1 фітомаси). Відношення річного приросту до маси фотосинтетичноактивних органів становило 1,1 - 1,2, а загальної маси хвої до річного її приросту - 5:1. У прирості фітомаси біогеоценозу акумульовано 1% поглиненої інтегральної, або 2,5% фізіологічноактивної радіації, або 147,7(6)106 кДж га'1.Запас підстилки в біогеоценозі смеречника гілокомієвого становив 73-80 цта1. її поповнення відбувається, головним чином, восени за рахунок активних фракцій фітомаси - хвої, листя, трав, мохів, лусок і кори та становило 22 цта1. Співвідношення її загального запасу до річного опаду дорівнювало 4:1, протягом року розкладалося 24% підстилки. Загальний запас зольних елементів та азоту у фітомасі смеречника в 1970 р. становив 1321, у 1971 - 1396 кг га1. Найбільша кількість їх концентрується в живих органах рослин, найменше - в деревині стовбурів. На побудову річного приросту спожито 43,7 кг азоту, 76 кг зольних елементів і 0,3 кг мікроелементів. З опадом до ґрунту повернулося 62 кгта1хімічних елементів. У гетеротрофному блоці досліджуваної екосистеми виявлено 350 видів тварин загальною масою 464 кг та(1) (живим стан). Серед них - ссавців - 39, рептилій - 4, птахів - 48, комах - 40, інших безхребетних (мікроні мезофауна, ектопаразити птахів) - 177, макроміцетів - 25 видів. Цей список, безумовно, неповний через недостатню вивченість, передовсім, грибів, комах, ектопаразитів звірів тощо. З наведеного числа консументів до другого трофічного рівня (фітофагів) належить 14 груп безхребетних, 10 видів ссавців і 5 видів птахів загальною масою 39 кгта1. Представниками третього трофічного рівня с дрібні хижаки з групи хребетних, а також хижі комахи й багатоніжки. До нього належить 36 видів птахів і 14 видів ссавців. Основною їжею фонових видів птахів є переважно павуки, псевдоскорпіони, іксодові кліщі, панцирні кліщі, ногохвістки, прямокрилі, жуки, перетинчастокрилі, мурахи, цикади, попелиці, мухи, мошки, п'ядуни та ін. Добовий раціон усього населення птахів на 1 га становить приблизно 150 г комах. Більшість дрібних хижих ссавців живиться комахами, багатоніжками, дощовими червами. Загальна маса організмів третього трофічного рівня - 34 кгта1. До четвертого трофічного рівня належить 7 видів хижих птахів, 11 видів ссавців і деякі види безхребетних, що паразитують на личинках хижих жуків і панцирних кліщів. Загальна біомаса цього рівня - 0,3 кгта1. Серед сапрофагів перше місце займають мікроартроподиорибатиди й ногохвістки та представники мезофауни - малощетинкові черви. За масою вони значно перевищують усі інші трофічні групи: вона становить 386 кгта1. Таким чином, екологічна піраміда біогеоценозу смеречника гілокомієвого мас такий вигляд: перший трофічний рівень (первинна продукція) - 893 ц.га(1), другий (первинні консументи) - 4,27, третій (вторинні консументи) - 0,34, четвертий (великі хижаки) - 0,03 ц-га'1 (маса другого - четвертого рівнів наведена в живому стані). Функція безпосереднього поїдання живої рослинної маси розвинена дуже слабо, а хижацтво третього і четвертого трофічного рівнів - мізерне. Такі ж дослідження протягом 1974-1976 років були проведені в букових, а в кінці сімдесятих - на початку вісімдесятих років - у дубових біогеоценозах. Незважаючи на те, що в них брало участь 16-20 основних і стільки ж допоміжних виконавців, нам не вдавалося повністю розшифрувати структуру та функціональні особливості жодного з них. Не вивченими залишалися процеси трансформації речовини та енергії в ґрунтовому блоці екосистеми, мікрофлора ґрунту, біогеохімічна роль ферментів, міксоміцетів, фітопаразитичних форм безхребетних, неможливо було замкнути біотичний кругообіг.

Дослідженнями багаторічних біогеоценозів, наприклад, лісових, треба охопити не лише повний річний цикл, але й повну вікову динаміку структурно-функціональної організації об'єкта досліджень - від зародження до віку зрілості. Для лісових екосистем - це 100-150 років. Наприклад, у 120-річному лісостані смеречини чорницевої накопичується 3330 ц-га1 фітомаси. Якщо до неї додати загальну кількість опаду, що надійшов за цей час на поверхню ґрунту (4800-4900 ц-га1), відпад стовбурової деревини (800 ц-га1), опад коренів (100-120 ц-га1) і ґрунтового покриву (400 ц-га1), виявиться, що за 120 років гектар цього лісостану синтезував 9400-9500 ц-га1 фітомаси - майже втричі більше, ніж збереглося на пні. Лише через хвою за 120 років смеречники пропускає понад 4 тони азоту і майже 8 т-га1 зольних елементів. Ще складнішими є екосистемологічна дослідження мішаних дво-, тривидових (смерека, ялиця, бук) лісостанів з різним співвідношенням компонентів.

Допомогти у вивченні вікової динаміки, різної просторової структури та різного генезису лісових угруповань може методика закладання рядів чи серій пробних площ і спеціально опрацьована програма аналізу. Зважаючи на велику складність будови біогеоценозу і функціональних зв'язків між його компонентами, для полегшення екосистемологічного аналізу об'єкт дослідження можна розділити на необхідну кількість структурних блоків, а весь біогеоценотичний процес чи біогеохімічний цикл на певну кількість ланок і будь-яку з них вивчати окремо. Але під час таких досліджень найголовніше не втратити з поля зору структурно- функціональних зв'язків між цими блоками та ланками і намагатися таким чином характеризувати їх, щоби на підставі цього можна було відтворити структуру і функціонування цілої системи загалом. Іншими словами, такі дослідження необхідно виконувати в контексті екосистемологічних вимог. їх наслідки мають відповідати, передовсім, потребам моделювання й прогнозування екологічних процесів у біогеоценозі та ефективного керування ними в інтересах людини (наприклад, підвищення стійкості, продуктивності, захисних функцій, збереження від загибелі тощо).

У зв'язку з тим, що одні й ті ж ділянки поверхні Землі можуть бути об'єктами флористичних, зоологічних, ґрунтознавчих, геоботанічних та інших досліджень, і тому, що дотепер не опрацьована типологічна система біогеоценозів, для методичного цілеспрямування дослідників й уникнення непорозумінь між ними слід домовитися про поіменування аналізованих екосистемологічних об'єктів. З огляду на те, що біогеоценоз найлегше вирізнити за ознаками фітоценозу, то назву останнього найдоречніше використати для його пойменування, але з обов'язковим наголосом на біогеоценологічну суть об'єкта. Наприклад, біогеоценоз карпатської вологої мезотрофної смереково-ялицевої бучини переліскової, біогеоценоз поліської сирої оліготрофної чистої соснини рунянкової, біогеоценоз чистого біловусника на місці вологого мезотрофного гірськососнового криволісся куничникового. Така назва має також зобов'язувати дослідника до постійного перебуваня в сфері біогеоценологічного мислення, екосистемологічних підходів, методик та оцінок.

Наступний розділ:

Ландшафтні екосистеми

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Біогеоценозні екосистеми“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми
  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика

  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА