Розділ «5.5. Геоекологічне обґрунтування проектування геотехсистем сільськогосподарського призначення»

Крім природної неоднорідності території, необхідно враховувати й антропогенно-техногенну неоднорідність, яка проявляється у розташуванні сільськогосподарських ПТГС відносно сусідніх, що обумовлено необхідністю запобігання їхнім негативним впливам. Це такі впливи, як забруднення викидами природно-технічних систем промислового, транспортного, селітебного, а також рекреаційного призначення, зміни гідрологічного режиму як наслідок функціонування водогосподарських ГТС. Навіть такі "нейтральні" геотехсистеми, як лісогосподарські, можуть негативно впливати, якщо в них застосовуються хімікати.

Найбільш ефективним засобом запобігання негативним впливам від сусідніх геотехсистем є усунення причин, що їх викликають, а саме:

- будівництво очисних споруд;

- зміна технології;

- обмеження в режимі функціонування (напр., обмеження на ріст міст за рахунок найцінніших сільськогосподарських угідь або обмеження на повітряний спосіб внесення хімікатів для невеликих ділянок лісу);

- створення санітарно-захисних зон навколо джерел забруднення. Зменшення прояву негативних наслідків може бути досягнуто також усередині самих ГТС через їхню диференціацію, наприклад, за культурами, що вирощуються, ураховуючи їхню різну реакцію на забруднення. Так, у придорожніх смугах вміст свинцю в зернових культурах не досягає небезпечних концентрацій, але вони перевищуватимуть у капусті й картоплі, а також у продукції тваринництва при використанні придорожніх смуг для випасу.

Принцип управління і контролю. Геоекологічне проектування має включати не тільки створення ПТГС сільськогосподарського призначення, але й розробку режиму її функціонування. Це означає, що мало розорати поля, насадити сади, створити пасовища. Без підтримуючих заходів геотехсистеми швидко загублять властивості, які обумовлюють їхню сільськогосподарську цінність. Необхідно постійне відтворення і поліпшення природних властивостей ландшафтів, що досягається механічною обробкою ґрунту, використанням добрив та інших хімікатів, меліораціями, відповідним підбором культур, розумним використанням техніки, визначенням допустимого навантаження при випасі, а також оптимальними розмірами конкретних угідь.

Але ці ж самі заходи при їхньому нерозумному проведенні можуть викликати небажані наслідки, що погіршують умови функціонування геотехсистем, знижують їхню продуктивність або навіть призводять до скорочення їхньої площі. Небажані наслідки можуть також з'явитися і в сусідніх геотехсистемах, і навіть можуть погіршитися умови існування людей.

Визначення режиму функціонування сільськогосподарських ГТС переслідує двояку мету, відтворення і поліпшення природних властивостей ландшафтів при одночасному обмеженні та запобіганні негативним антропогенно обумовленим процесам, таким як посилення денудаційних процесів (ерозійних, дефляційних, гравітаційних), погіршення фізико-хімічних властивостей ґрунтів, погіршення гідрологічного режиму, мікрокліматичних умов, перехід через мінімум біотичного різноманіття та ін. Неможливо знайти один оптимальний режим функціонування для будь-якої сільськогосподарської ГТС; існує багато оптимальних режимів для конкретних геотехсистем. Щоб стати оптимальними, усі ці режими мають коригуватися для кожної конкретної геотехсистеми з урахуванням неповторності природних ландшафтів у кожний момент часу. Уточнення типових режимів має проводитися на всіх рівнях проектування з урахуванням ієрархічності самих природних ландшафтів і різної значущості різних природних компонентів.

Геоекологічне проектування має передбачати створення блоку управління, що включає підсистему контролю за впливами, змінами і можливими наслідками. Керуючі підсистеми в сільськогосподарських ГТС достатньо різнорідні. Якщо розглянути крайні їхні типи, то перший з них відображає повну централізацію управління з наявністю єдиної керуючої підсистеми для всіх ієрархічних рівнів на верхньому рівні. У другому типі, навпаки, керуючі підсистеми розташовані на нижньому ієрархічному рівні, тобто тут панує повна децентралізація.

Обидва типи є малоефективними в сільському господарстві. Перший - через труднощі з урахуванням диференціації геотехсистем на нижніх ієрархічних рівнях. Навряд чи керуюча підсистема великого сільськогосподарського району, а тим більше вищих рівнів, може врахувати всю неоднорідність природної складової в межах конкретного угіддя та визначити оптимальні терміни, способи і послідовність проведення в них агротехнічних заходів в умовах конкретної вихідної ситуації.

У другому типі керуючих підсистем проблема врахування диференціації на нижніх рівнях вирішується успішно, але виникає складність з урахуванням територіальної диференціації на верхніх рівнях, створенням єдиних просторово-часових геотехсистем, а також виконанням середовище формувальних і ресурсо відворювальних функцій геотехсистем, оскільки керуючі підсистеми не пов'язані одна з одною.

Найбільш прийнятним для сільськогосподарських ГТС може бути створення розгалуженої керуючої підсистеми, що складається з окремих блоків, які мають певну самостійність на всіх ієрархічних рівнях. Така структура керуючої підсистеми означає, що на кожному ієрархічному рівні, аж до нижнього (окреме сільськогосподарське угіддя), існує можливість оперативної зміни режиму функціонування залежно від просторово-часової неоднорідності природних процесів. Наприклад, бригада в межах конкретного поля сама може вирішувати, у якому напрямку проводити орання, коли і де починати та закінчувати сівбу, як розподіляти добрива та ін. Так само на кожному рівні має бути свій комплекс заходів з функціонування, профілактичності і формування геотехсистеми, який може вирішуватися самостійно.

Для функціонування керуючих підсистем необхідний оперативний контроль та інформація про стан навколишнього середовища. Ієрархічність керуючих підсистем передбачає здійснення самостійного контролю і збирання інформації на кожному рівні. Наприклад, контроль за змінами вологості поля може проводитися на нижньому рівні, контроль за розвитком деяких шкідників - на одному із середніх рівнів, а метеорологічне забезпечення - на верхньому.

Згідно із Земельним кодексом України основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо їхнього використання й охорони може бути природно-господарське районування. Першим кроком до цього є агроекологічне зонування території, на якому може базуватися стратегія екологічно раціонального використання земель. При цьому виділяються такі агроекологічні зони:

- Зона економічно доцільного використання земель - виділяється для агроекологічних зон з умовно сприятливою і задовільною оцінкою агроекологічного потенціалу, де землекористування необхідно організовувати з урахуванням придатності ґрунтів для бажаних, економічно допустимих та екологічно доцільних видів їхнього використання.

- Зона використання земель у режимі збереження - виділяється для агроекологічної зони з умовно задовільною оцінкою агроекологічного потенціалу. Під режимом збереження розуміють обмеження на форми та інтенсивність експлуатації земель для забезпечення природного розвитку ґрунтів в умовах, які виключають такий антропогенний вплив, що призводить до зміни їхньої функції. Це особлива форма експлуатації ґрунтів, спрямована на збереження їхнього біоресурсного потенціалу.

- Зона екологічно адаптивного використання земель - виділяється для погіршеного агроекологічного потенціалу ґрунтів. При організації землекористування необхідно враховувати придатність ґрунтів для конкретних видів використання і факт їхньої екологічної важливості для ландшафту в цілому.

- Зона використання земель у режимі відновлення - виділяється на базі зони екологічного лиха. Режим відновлення - це тимчасове вилучення території із традиційного господарського використання для реалізації особливих форм землекористування, метою яких є створення умов для реабілітації втрачених фікцій ґрунтового покриву. Землекористування має організовуватися у такий спосіб, щоб придати грунтам напрямок до відновлення їхніх екологічних функцій.

Отже, геотехсистеми сільськогосподарського призначення є складними ієрархічними системами. На кожному ієрархічному рівні відносне значення різних елементів ГТС неоднакове. Відповідно неоднакова і роль тих чи інших геоекологічних принципів при проектуванні геотехсистем різних рівнів.