Розділ «5.4. Геоекологічне обґрунтування проектування геотехсистем, призначених для знешкодження відходів»

При влаштуванні змішаних звалищ на територію звалища мають вивозитися лише такі кількості шкідливих речовин, які не зможуть порушити мікробіологічні процеси розкладання або перевищити здатність субстратів до реакцій у товщі звалища чи навколо нього. Так, наприклад, зола із фільтрів буровугільних топок та інфільтраційна вода звалищ мають певну здатність осаджувати іони важких металів або ж відновлювати інші шкідливі речовини.

Геоекологічні міркування при створенні та територіальній прив'язці звалищ слід враховувати особливо на двох стадіях планування та експлуатації: 1) при виборі місця для влаштування звалища; 2) при повторному заселенні рослинами та включенні в кругообіг ландшафту. Найважливішим критерієм для прив'язки місць звалищ до природної території є взаємозв'язок з горизонтом ґрунтових вод. Також важливими є геологолітологічні умови. Віднесення місць звалищ до варіантів основних типів за геологолітологічною характеристикою їхнього безпосереднього оточення пов'язано з можливим транспортуванням кисню до товщі звалища. Надходження кисню здійснюється як через поверхню звалища з атмосфери та разом з опадами (більша частина), так і через ґрунтові води, а також з повітря у ґрунті фундаменту або укосів звалища. Вирішальне значення для надходження кисню в товщу звалища має проникність його шарів.

Як надходження кисню, так і кількість води має велике значення для перебігу біохімічних процесів. Якщо на відвальних звалищах кількість води і кисню залежить від опадів і визначається проникністю вивезених відходів, то на звалищах, влаштованих у котловинах або відпрацьованих кар'єрах, додаткова кількість води надходить за рахунок поверхневого або підземного стоку.

Ще одним з найважливіших процесів, у результаті якого "дефектні місця" звалищ поступово включаються у природний кругообіг і структуру ландшафту, є самозаростання звалищ рослинами. По закінченні постійного механічного втручання спонтанно починається заселення площ звалищ рослинами, ґрунтовими організмами тощо. Час, необхідний для біотичного процесу регенерації, а також якість рослинної спільноти та щільність заселення залежать насамперед від хімічних властивостей субстрату. Незважаючи на дуже різні умови, по закінченні засипання без подальших антропогенних впливів на поверхні звалищ утворюється ґрунтові структури, що допускають навіть виникнення лісової рослинності.

5.4.4. Стан проблеми небезпечних відходів в Україні

Україна входить до числа країн з найвищими абсолютними обсягами утворення та нагромадження відходів. Щорічно в поверхневих сховищах складується понад 1,5 млрд т твердих відходів. З них використовується лише 5-10 %. Залишки нагромаджують у вигляді шламосховищ, териконів, відвалів, різноманітних звалищ. Загальний обсяг їхнього нагромадження на території України за мінімальними оцінками досягає 20 млрд т, а площа земель, зайнятих відходами, становить майже 130 тис. га.

Специфікою України внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної промисловості є різке домінування відходів, що утворюються при розробці родовищ (до 75 % загального обсягу) та збагаченні корисних копалин (13-14 %). Значна частка загального обсягу належить також відходам хіміко-металургійної переробки сировини. На підприємствах України щороку утворюється близько 100 млн. т токсичних відходів. З них близько 3 млн. т за європейськими стандартами належать до найнебезпечніших (1-3 класи небезпеки). Загальний обсяг нагромадження токсичних відходів становить 4,4 млрд т.

Значна частина об'єктів, де зберігаються токсичні відходи в Україні, дуже небезпечна для навколишнього природного середовища внаслідок міграції токсичних компонентів шляхом інфільтрації в підземні і поверхневі води, рознесення вітром, тваринами і діяльністю людини. Нараховується близько 300 накопичувачів токсичних відходів, які побудовані без належного технічного захисту і стали джерелом екологічної небезпеки регіонального масштабу. Обладнані сховища для зберігання токсичних відходів і установки для їхнього знешкодження та регенерації створено лише на окремих підприємствах, що практично не впливає на загальну ситуацію.

Управління у сфері поводження з відходами здійснюється в Україні згідно із Законом України "Про відходи" (1998). У вересні 2000 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами". Основними пріоритетами Програми є: 1) скорочення обсягів накопичених відходів; 2) обмеження їхнього утворення; 3) переробка та екологічно безпечне видалення відходів.

До цього часу в Україні не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки токсичних промислових відходів чи полігонів їхнього поховання. Проблема ускладнюється ще й за таких причин:

- немає належно організованої системи обліку збирання, переробки та поховання відходів, насамперед, токсичних;

- відсутній ефективний контроль матеріального балансу виробництва;

- відсутній постійний (моніторинговий) контроль руху відходів на всіх етапах їхнього життєвого циклу;

- не знайдено екологоекономічної прийнятної стратегії поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ).

Поводження з небезпечними відходами вимагає створення спеціалізованої системи заходів попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникають у зв'язку з нерегламентованим розміщенням НВ і токсичних речовин (ТР). Загальна стратегія створення системи поводження з НВ передбачає поетапне вирішення відповідних завдань. На першому етапі необхідно здійснення комплексу найпріоритетніших та інвестиційноощадливих заходів з найбільшою питомою віддачею на одиницю витрат, а саме:

- Створення і ведення регістра підприємств, на яких використовують сировину, виникають відходи або виробляють продукцію, що містить ТР.

- Запровадження моніторингу місць створення і нагромадження ТР.

- Визначення ризику виникнення НС на цих об'єктах, а також масштабів збитків щодо ліквідації можливих наслідків.

- Проведення спеціальних заходів щодо стримування потенційно можливого поширення ТР на найбезпечніших об'єктах.

На другому етапі починається реалізація кашталомістких проектів на пріоритетних напрямах, підвищується рівень техніко-екологічної безпеки на об'єктах поводження з НВ. Це потребує проведення таких заходів: