Четвертий клас умов праці — небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.
Гігієнічна класифікація вміщує також зміст та методику користування таблицями (нормативами) шкідливих та небезпечних факторів. Так, наприклад, в ній наведені *:
• класи умов праці залежно від вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони;
• класи умов праці під час роботи з біологічним фактором;
• класи умов праці залежно від рівня шуму, вібрації, інфразвуку та ультразвуку на робочих місцях;
• класи умов праці у разі дії електромагнітних випромінювань;
• класи умов праці за показниками мікроклімату;
• визначення WBGT-iндeкcy;
• класи умов праці за показниками важкості трудового процесу;
• класи умов праці за показниками напруженості трудового процесу;
• загальна оцінка умов праці.
Санітарні вимоги до авіапідприємств. Для створення сприятливих санітарних умов праці й підвищення культури виробництва велике значення мають благоустрій територій і будівель авіапідприємства, раціональне планування окремих цехів і допоміжних приміщень, організація санітарно-побутового обслуговування робітників.
Дуже важливе значення має забезпечення санітарного утримання виробничих приміщень, охорона атмосферного повітря і водойм від промислових викидів.
Вимоги промислової санітарії обумовлені положеннями трудового права з питань охорони праці. Гігієнічні вимоги до проектування промислових підприємств викладені в "Санитарных нормах проектирования промышленных предприятий" (СН), "Строительных нормах и правилах" (СНиП), відповідних ДНАОП та державних стандартах.
Санітарне обладнання виробничих приміщень і території ремонтних заводів і експлуатаційних підприємств цивільної авіації має відповідати вимогам перелічених документів. Крім того, у відомчих будівельних нормах обумовлені специфічні вимоги до об'єктів цивільної авіації.
Санітарні вимоги до генерального плану, виробничих приміщень. Кожен виробничий об'єкт авіації проектують з урахуванням санітарних вимог до його генерального плану. Під час вибору майданчика під будівництво об'єкта слід враховувати найсприятливіше використання природного освітлення і провітрювання території. Майданчик слід розташовувати поблизу вододжерел. Ґрунт майданчика має бути придатним для будівництва будівель і споруд, стоянок авіаційної техніки, транспортних шляхів і мати певний ухил для стікання поверхневих 1 стічних вод.
Під час планування об'єкта враховують забезпечення нормального ходу виробничого процесу і групування виробничих площ за однорідними ознаками. Так групують виробничі майданчики, характерні створенням шуму: станції випробування двигунів, льотні випробувальні станції, ділянки з виділенням токсичних речовин (промивки, гальванічні, лакофарбувальні та ін.). Обов'язково враховують під час планування напрямок вітрів, які переважають у даній місцевості. Цей напрямок визначається найбільшим вектором "рози вітрів", де графічно відображені їхні напрямки відносно сторін світу, повторюваність і сила.
Підприємства, їхні окремі будівлі й споруди, які виділяють в атмосферу шкідливі або пожежонебезпечні речовини, розташовують відносно інших будівель і населених пунктів з підвітряного боку для вітрів переважаючого напрямку. Головні транспортні шляхи і проїзди для ПС прокладають під кутом не більше 45° до переважаючого напрямку вітрів. Санітарні відстані між будівлями і спорудами, які освітлюються через віконні отвори, мають бути не меншими за найбільшу висоту будівель, які стоять напроти (до верху карнизу). За протипожежними нормами відстань між сусідніми будівлями залежить від ступеню їхньої вогнестійкості, пожежної небезпеки виробництва. Відстань від робочих місць до будівель побутових приміщень, які стоять окремо, не повинна перевищувати 300 м, а від цеху до пункту харчування - не більше 300 або 600 м за тривалості обідньої перерви відповідно 30 хв або 1 год.
Підприємства, що є джерелами виділення в навколишнє середовище шкідливих і з неприємним запахом речовин, підвищеного шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, статичної електрики та іонізувальних випромінювань, слід відокремлювати від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Санітарну класифікацію названих підприємств виконують залежно від інтенсивності й характеру шкідливих речовин, що виділяються. Розміри захисної зони встановлюють залежно від класу шкідливості об'єкта: для І класу - 1000 м; ІІ-500м; ІІІ-300 м; IV-100 м; V-50м.
До авіапідприємств входять об'єкти від І до V класів шкідливості. Наприклад, авіаремонтні заводи можна віднести до ІІ і ІІІ класів, аеропорти - до І класу. Органам санітарного нагляду дозволяється за виключно шкідливих умов збільшувати захисну зону, але не більше, ніж у три рази, і зменшувати її, якщо вжиті ефективні заходи для зменшення шкідливостей. Для ряду підрозділів авіації після введення в експлуатацію нових, більш потужних типів ПС ширина санітарно-захисної зони збільшена до 2000-3000 м, що зумовлене зростанням шуму, збільшенням небезпечної зони при зльоті та посадці ПС, розширенням території складів пально-мастильних матеріалів, впровадженням потужніших засобів зв'язку і радіонавігації тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Охорона праці в авіації» автора Буріченко Л.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Санітарні вимоги“ на сторінці 2. Приємного читання.
