Розділ «2. Безпека взаємодії організму людини з навколишнім середовищем»

2.1. Людина як природний організм

Кожна людина є живим організмом, складною біоенергетичною системою, життєдіяльність якої забезпечується на фізіологічному, психічному та соціальному рівнях.

Організм – відкрита біологічна саморегулювальна система, яка обмінюється з навколишнім середовищем речовиною та енергією, самоа/дтворюєгься і пристосовується до змін умов.

Як і всі живі організми, людина використовує поживні речовини і кисень, а також виділяє у навколишнє середовище продукти метаболізму, воду, вуглець.

Біологічна система людини має різні рівні – молекулярний, надмолекулярний (органели клітин), клітинний, тканинний, органний, організменний. Усі вони взаємопов'язані та взаємодіють.

Основною структурною і функціональною одиницею організму є клітина. Однотипні клітини, об'єднані загальною функцією, будовою і походженням, утворюють тканини. За морфофункціональними властивостями в організмі людини виокремлюють епітеліальну, сполучну, м'язову та нервову тканини. Комплекс тканин, об'єднаних загальною функцією, структурою і розвитком, утворює орган – частину організму, яка виконує специфічну, характерну лише для неї функцію. Сукупності органів формують системи органів. Розрізнять такі системи: опорно-рухову, кровоносну, дихальну, харчову, нервову, сечостатеву, ендокринну (залози внутрішньої секреції). Системи органів утворюють організм.

В організмі людини і тварини взаємопов'язану роботу всіх органів і фізіологічних систем забезпечує нейрогуморальна регуляція, що здійснюється через вплив нервової системи і активних біологічних речовин, що містяться в крові, лімфі, тканевій рідині.

Людина, як і всі природні істоти, має тіло, утворене з підсистем органів, які формують єдину структурно- функціональну систему. Вона через численні зв'язки та процеси забезпечує обмін речовин та енергії з природним середовищем.

Основою життєдіяльності людини є обмін речовин (метаболізм), зумовлений двома протилежними процесами: асиміляцією – засвоєнням речовин, що поступають із навколишнього середовища, і утворенням складних сполук із простих, які стають частиною біологічних структур або відкладаються у вигляді запасів; дисиміляцією – розпадом складних органічних сполук на простіші.

Джерелом енергії в клітинах і тканинах загалом є окиснення білків, жирів і вуглеводів до неорганічних і простих органічних сполук (води, вуглекислоти, сечовини). Енергія може утворюватися також за рахунок анаеробних реакцій, тобто без використання кисню.

Тканини, органи і системи проходять складний шлях розвитку та формування, причому кількісні та якісні зміни відбуваються постійно і безперервно, але нерівномірно (табл. 2.1, 2.2, 2.3).

Життєво важливою властивістю організму є його здатність адаптуватися (пристосовуватися) до умов зовнішнього середовища. Забезпечують адаптацію функціональні або структурні зміни, спрямовані на збереження сталості внутрішнього середовища організму.

Гомеостаз (грец. homoios – подібний і stasis – стояння) – відносна сталість внутрішнього середовища організму людини (крові, лімфи, тканинних рідин) і стійкість основних фізіологічних функцій (кровообігу, дихання, терморегуляції, обміну речовин).

Таблиця 2.1

Характеристика "стандартної" людини віком 20–30 років

Таблиця 2.2

Склад тіла "стандартної" людини

Таблиця 2.3

Водний обмін "стандартної" людини