Розділ «2. Безпека взаємодії організму людини з навколишнім середовищем»

На розвиток і якість пам'яті впливають фізичний і психічний стан людини, її тренованість, професія, вік. Людина, яка займається розумовою працею, швидше сприймає інформацію, особливо пов'язану з виробничою діяльністю. У цьому разі йдеться про професійну пам'ять.

До 20–25 років пам'ять поліпшується і до ЗО– 40 років зберігається на тому самому рівні. Потім здатність запам'ятовувати і згадувати поступово погіршується. Професійна пам'ять зберігається і в похилому віці.

Людина успішніше запам'ятовуватиме матеріал, якщо знатиме чинники, які впливають на продуктивність пам'яті, та деякі загальні правила її вдосконалення і тренування. Краще повторювати навчальний матеріал частіше і частинами, ніж рідше і багато. Через кожні 40 хв. потрібно робити перерву на 10–15 хв. Вивчений матеріал бажано відтворювати наступного дня. Повторювати його слід через 2–3 год., а не раз за разом. Ефективніше прочитати текст двічі уважно, ніж 10 разів неуважно. Щоб краще запам'ятати матеріал, слід виокремити в ньому основне, уважно вивчити ілюстрації, скласти план, схему, таблицю. Дуже важливо чергувати складний матеріал із доступним, цікавий – із менш цікавим. При засвоєнні нового рекомендовано використовувати всі види пам'яті, для чого можна записувати, конспектувати, повторювати про себе, а ще краще – вголос. Самостійне повторення уголос завжди ефективніше, ніж механічне, навіть багаторазове, читання матеріалу. Складний матеріал корисно повторювати перед сном, оскільки це сприяє закріпленню результатів запам'ятовування. Успішність запам'ятовування і навчання залежить від таких особливостей людини, як мотиви навчання, коло її інтересів, емоційність внутрішнього світу. Якщо матеріал цікавий, його легше запам'ятовувати і засвоювати, а для стимулювання зацікавленості потрібно змінювати мотиви діяльності.

Забування оберігає пам'ять від надлишкової інформації, однак забувається і потрібний матеріал. Основний засіб проти забування – повторення.

Увага. Вона є важливим психічним процесом людини.

Увага – особлива форма психічної діяльності, що виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на певних предметах і явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Вона пов'язана з волею, залежно від якої розрізняють пасивну увагу, що виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників (сильний звук, яскраве світло тощо) і триває доти, доки вони діють, і активну – свідому увагу, що з'являється внаслідок вольового зусилля і спрямована на сприйняття об'єктів і явищ з визначеною метою. Пасивна та активна увага взаємодіють і доповнюють одна одну.

Розрізняють також зовнішньо і внутрішньо спрямовану увагу. Оператор, розглядаючи табло приладів, напружує зовнішньо спрямовану увагу, а об'єктами внутрішньої є думки, переживання і спогади. Коли вони пов'язані з розв'язанням завдань, які виникають у процесі контролю за приладом, це має позитивне значення. Однак внутрішні переживання, що не стосуються діяльності оператора, можуть відволікати від сприйняття показів приладів і спричинити помилки.

Обсяг уваги визначається кількістю об'єктів, які можна сприйняти одночасно і досить яскраво (у звичайних умовах шість-вісім). Як правило, коли людина виконує певну роботу, вона може одномоментно охопити поглядом не більше двох-трьох об'єктів.

Розподіл уваги – здатність людини зосередитися на кількох об'єктах чи одночасно здійснювати дві і більше дії, досягаючи успішного результату. Це можливо, коли навичку до виконання хоча б однієї з дій доведено до автоматизму.

Швидкість переключення уваги – здатність оперативно змінювати об'єкти уваги та переходити від одних видів діяльності до інших. Ці навички вдосконалюють у процесі професійної діяльності, що дає змогу досвідченим працівникам своєчасно зосереджуватися, швидко переривати розпочаті дії чи змінювати їх на протилежні, адекватно реагувати за неочікуваних критичних ситуацій.

Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об'єкта. Зі збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає чіткішим.

Стійкість уваги – дотримання необхідної інтенсивності уваги впродовж тривалого часу. Вона залежить від тренованості людини. Дослідження засвідчили, що 40-хвилинну інтенсивну увагу можна зберігати (довільно) без помітного ослаблення (цим обґрунтовано тривалість навчальної години).

Існують професії, для яких важлива наявність однієї з особливостей уваги, і такі, що потребують використання різних її видів. Робота водія, наприклад, у монотонних дорожніх умовах вимагає стійкості уваги, на слизькій дорозі – її інтенсивності, а на великих швидкостях – швидкого переключення уваги.

Однією з причин помилок є неуважність. Найчастіше увага знижується у разі втоми.

Потрібні аспекти уваги виробляються під час навчання і в процесі професійної діяльності. Однак цілеспрямоване свідоме тренування може пришвидшити їх формування. За недостатньої стійкості уваги слід відпрацьовувати здатність не зважати на сторонні подразники і привчати себе продуктивно працювати в будь- яких умовах. Для виховання уваги слід систематично виробляти навички зосереджуватися в будь-який момент на певних об'єктах чи видах діяльності. Формування необхідних якостей уваги вимагає постійних вольових зусиль, дисциплінованості, рішучості, наполегливості. Легше бути уважним, коли робота чи предмет вивчення цікаві. Позитивне значення мають відповідна організація праці і здоровий психологічний клімат у колективі.

Мислення. Пізнати явища навколишнього світу можна лише завдяки мисленню.

Мислення – найвища форма відображення реальності, свідома діяльність людини, спрямована на опосередкування, абстрактне узагальнення, пізнання явищ навколишнього світу, їх суті і взаємозв'язків.

Глибина мислення людини характеризується вмінням проникати в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, усебічно з'ясовувати їх зв'язки, передбачати майбутні події. Протилежною є поверховість мислення, яка полягає в тому, що людину задовольняє часткове з'ясування, вона недостатньо диференціює зрозуміле і незрозуміле, доведене і недоведене.

Послідовність мислення – уміння дотримуватися його логічних правил, не суперечити у своїх міркуваннях, доводити, обґрунтовувати висновки, стежити, щоб думки були послідовні, контролювати їх, не ухилятися від теми міркування.