Розділ «2. Безпека взаємодії організму людини з навколишнім середовищем»

Нервова система – сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем, забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Нервову систему організму умовно поділяють на центральну і вегетативну. Центральна нервова система керує зв'язками людини із зовнішнім світом. Її утворюють спинний мозок, стовбур мозку, великі півкулі головного мозку, пов'язані із проміжним мозком.

Головний мозок (містить 20 млрд клітин і 300 млрд міжклітинних з'єднань) керує діяльністю всього організму людини. Це центр нервової системи мислення, волі і почуттів. У центральній частині черепної коробки розташований мозочок, який є частиною центральної нервової системи. Він контролює рівновагу тіла і рух м'язів. При отруєнні клітин мозочка (наприклад, алкоголем) порушується координація рухів.

Ліва півкуля виконує функцію оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахування, функція правої – оперування образами, орієнтування у просторі, розрізнення музичних тонів, розпізнавання складних предметів, продукування сновидінь. Людям, мислячим лівою півкулею (логічний тип), властиві оптимістичність і самостійність. їм краще працювати там, де потрібне логічне мислення (математик, викладач, конструктор, організатор виробництва, програміст, пілот, водій тощо). Ушкодження лівої півкулі головного мозку призводить до порушень мови, логічного мислення.

Люди, які мислять правою півкулею (художній тип), схильні до певного песимізму, вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз подій. Вони будуть успішними у тих галузях діяльності, де переважає образне мислення (художник, актор, архітектор, лікар, вихователь та ін.).

Порушення цілісності правої півкулі збіднює емоційну складову життєдіяльності. Якщо ушкоджена лобна частина головного мозку, то страждають руховий механізм, регуляція форм поведінки, мислення, якщо скронева – слухові, смакові сприйняття, аналіз і синтез звуків, пам'ять.

Наявність у людини обох типів мислення розширює її можливості.

На мозок людини безперервно впливають різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Безумовні та умовні рефлекси взаємодіють, систематизуються, урівноважуються, забезпечуючи динамічну рівновагу. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем, неспецифічної реакції організму – стресу.

Вегетативна нервова система підтримує сталий стан внутрішнього середовища (температуру тіла, склад крові), регулює роботу органів кровообігу, дихання, обміну речовин, травлення, ендокринних залоз.

Мозок, нервові системи, ендокринні залози дають змогу організму бути готовим до можливих змін, внутрішніх або зовнішніх ситуацій. Зв'язок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і залежно від подразника зумовлює адекватну дію організму – рефлекс. Рефлекси поділяють на безумовні (стереотипи поведінки, набуті людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї попередньої історії розвитку та передаються спадково) та умовні (поведінка, вироблена внаслідок навчання або дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання тривалий час залишається незмінною).

Розвиток психіки є результатом еволюції нервової системи під впливом навколишнього середовища.

Людині притаманні такі види поведінки: інстинктивна, поведінка за навичками та свідома. Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, успадковані біологічним видом (homo sapiens). На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у процесі еволюції. До такої поведінки належать вчинки, пов'язані із самозбереженням, продовженням роду тощо. Поведінка за навичками – спосіб дій, вироблених шляхом спроб і помилок або тренувань. Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість конкретної людини, що дає змогу пізнати і її самосвідомість, яка є наслідком вивчення людиною свого внутрішнього світу.

Інстинкти та навички можуть впливати і на свідому поведінку, але саме вона керує навичками і гальмує інстинкти.

Психічні процеси людини, що забезпечують життєдіяльність

До основних психічних процесів людини з погляду безпеки життєдіяльності належать пам'ять, увага, мислення, воля, емоції тощо.

Пам'ять. Це одна з найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття є початковим етапом пізнавального процесу, відображенням об'єктивної реальності, що діє на органи чуття у визначений час, то пам'ять – відтворення подій в минулому.

Пам'ять – здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички).

Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву). Залежно від об'єктів запам'ятовування і відтворення виокремлюють такі види пам'яті: рухову, зорову, слухову, емоційну, символічну, словесну, логічну. За тривалістю розрізняють пам'ять миттєву, короткочасну, довготривалу.

У пам'яті зберігається лише незначна частина інформації, яка надходить від органів чуттів. Більшу її частину людина забуває. Це зберігає мозок, який має певну інформаційну ємність, від перевантажень. Із усієї отриманої інформації у довготривалій пам'яті утримується лише 1%, тому інформацію краще зберігати в ущільненій формі у вигляді законів, узагальнень, понять. Однак мозок відбирає у довготривалу пам'ять найнеобхіднішу інформацію. У процесі навчання переведенню потрібної інформації у довготривалу пам'ять сприяє повторення матеріалу.

Обсяг пам'яті – це кількість інформації, яку можна відтворити безпосередньо після одноразового пред'явлення. Точність відтворення – ступінь відповідності засвоєного матеріалу відтвореному.