Розділ «2. Безпека взаємодії організму людини з навколишнім середовищем»

Сенсомоториі реакції. Це дії людини у відповідь на відчуття, які сприймаються органами чуття. У будь- якій сенсомоторній реакції є латентний (прихований) час – від моменту появи сигналу до початку руху і моторний – період виконання руху.

Реакції характеризуються правильністю, точністю і своєчасністю (можна зреагувати вчасно, але неправильно). Час реакції збільшується з віком. Іноді досвід прогнозування ситуації це компенсує. Наприклад, у водіїв час реакції збільшується після чотирьох годин роботи, що пов'язано з утомою і складністю маршруту.

Важливою для успішної життєдіяльності є сенсомоторна координація – здатність своєчасно сприймати, правильно оцінювати швидко змінювану ситуацію та адекватно реагувати. Наприклад, для водія автотранспорту, в роботі якого трапляються критичні ситуації, сенсомоторні реакції відіграють суттєву роль.

Отже, головні та допоміжні аналізатори дають змогу розпізнавати потенційні небезпеки, оцінювати їх, уникати ризиків.

Психічна і нервова системи людини

Організм людини є сукупністю не лише тілесних (соматичних) і біофізіологічних систем. Психічна і нервова системи відіграють важливу роль у безпеці життя і діяльності.

Психічна система. Вона впливає не тільки на психічні образи, а й на позаобразні компоненти – загальні ціннісні орієнтації особистості, зміст і значення явищ, розумову діяльність тощо.

Психіка (грец. psychikos – душевність) – здатність внсокоорганізованої матерії активно відображати об'єктивну дійсність і на основі сформованого психічного образу цілеспрямовано регулювати свої поведінку і діяльність.

Вона властива і тваринам, однак лише людина має свідомість – вищу форму відображення дійсності, пов'язану з абстрактним мисленням, самоконтролем, передбаченням результатів діяльності.

Усі психічні явища класифікують на три групи: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічний процес – акт психічної діяльності, що має власний об'єкт відображення і виконує регуляційну функцію. Психічне відображення є формуванням образу тих умов, у яких здійснюють певну діяльність. Серед психічних процесів розрізняють психічні процеси пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, уява), емоційні та вольові.

Психічний стан – загальний функціональний рівень психічної активності залежно від умов діяльності людини і її особистісних особливостей. Психічні стани є стійкою інтеграцією всіх психічних проявів людини за певної взаємодії з дійсністю. Вони виявляються в загальній організованості психіки. Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними.

Усі психічні стани поділяють на чотири види:

1) мотиваційні стани (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті);

2) емоційні стани (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на певні явища, настрій, конфліктні емоційні стани – стрес, афект, фрустрація);

3) вольові стани (ініціативність, цілеспрямованість, рішучість, наполегливість). їх класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії;

4) стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних рівнях уважності).

Психічні властивості особистості – типові для певної людини особливості психіки, до яких належать темперамент, здібність і характер.

Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності, оскільки саме психологічні якості впливають на її поведінку в найрізноманітніших обставинах. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ні як події, зумовлені зовнішніми впливами, ні як наслідки рефлекторної реакції організму людини на них. Психічно нормальна людина без причини не прагнутиме потрапити в ризиковану ситуацію. До цього можуть спонукати внутрішні чинники (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або зовнішні.

Нервова система. Вона сприймає зовнішні та внутрішні подразнення, аналізує інформацію, відбирає і перетворює, відповідно регулюючи і координуючи функції організму.