Розділ «3. Безпека життєдіяльності у природному, техногенному і соціально-політичному середовищах»

3.1. Природне середовище життєдіяльності людини

Людина як природна істота є елементом природного середовища – джерела ресурсів для підтримання життя. Її безпека безпосередньо залежить від умов, у яких вона взаємодіє з природою.

Природне середовище життєдіяльності – частина земної природи, з якою суспільство безпосередньо взаємодіє, здобуваючи ресурси для життя і розвитку.

Природне середовище утворилося внаслідок тривалої еволюції планети Земля і впливу людської діяльності.

Складові середовища життєдіяльності людини

Гігієнічна характеристика чинників природного середовища

До гігієнічно значущих чинників природного середовища належать: сонячна радіація, повітря, вода, ґрунти.

Сонячна радіація. Вона впливає на всі фізіологічні процеси в організмі людини, змінюючи обмін речовин, загальний тонус і працездатність. Під дією ультрафіолетових променів в організмі утворюються біологічно активні речовини, які стимулюють фізіологічні процеси організму.

Біологічно найактивнішою є ультрафіолетова частина спектра сонячного випромінювання. Ультрафіолетова радіація з довжинами хвиль у межах від 180 до 275 нанометрів (нм) пошкоджує біологічну тканину і згубна для мікроорганізмів. Вона не доходить до поверхні Землі, бо її поглинають молекули озону в стратосфері. Ультрафіолетові промені у діапазоні хвиль від 275 до 320 нм мають незначну бактерицидну дію і вступають у фотохімічні реакції синтезу вітаміну D. До поверхні Землі доходять промені з довжиною хвилі понад 290 нм, що забезпечують природну санацію повітря, води, ґрунту. Ультрафіолетова радіація в діапазоні хвиль від 320 до 400 нм спричинює засмагання шкіри.

Нестача сонячного світла часто виявляється в порушенні фізіологічної рівноваги в організмі та розвитку патологічних явищ – сонячного чи світлового (ультрафіолетового) голодування. Особливо страждає від нестачі сонячного світла організм дитини, оскільки не виробляє вітаміну D, що призводить до рахіту. Сонячне світло позитивно впливає на емоційну взаємодію, має психофізичну, протирахітну, імунологічну дію, підвищує опір організму зовнішнім умовам, прискорює процеси самоочищення, які відбуваються в повітрі.

Під впливом УФ-опромінення посилюються ферментативні процеси, утворення і всмоктування фізіологічно активних речовин (у т. ч. вітаміну D), нормалізується обмін речовин, підвищується імунологічна реактивність організму, тонус нервової та м'язової систем.

Повітря не містить патогенної мікрофлори, бо вона швидко гине під дією прямих сонячних променів (особливо туберкульозна паличка). У приміщенні за 3– 4 год. безперервного сонячного освітлення гинуть майже всі бактерії.

Видиме світло (діапазон хвиль від 400 до 760 нм) має загальнобіологічну дію. Хоча фізіологічний рівень зору індивідуальний, він завжди залежить від інтенсивності природного освітлення, тому його забезпечення в приміщеннях гігієнічно важливе. Найбільшу продуктивність праці, зокрема розумової, зумовлює достатнє природне (а не штучне) освітлення. Відповідні гігієнічні нормативи встановлюють згідно з фізіологічними особливостями зорових функцій. Світло також впливає на функціональний стан центральної нервової системи і через неї – на інші системи організму.

Інфрачервоне випромінювання з довжинами хвиль від 760 до 25 000 нм спричинює тільки теплову дію. Чим менша довжина хвилі, тим більше випромінювання проникає в тканину. Специфічною реакцією організму за великої інтенсивності інфрачервоного випромінювання може бути сонячний удар, зумовлений перегріванням кори великих півкуль головного мозку.

Повітря. Його гігієнічну роль визначають такі властивості, як температура, вологість, швидкість руху, атмосферний тиск, електричний стан, наявність газів і аерозолів.

Температура істотно впливає на життєві процеси через зміну швидкості біохімічних реакцій. Згідно з правилом Вант-Гоффа, швидкість усіх хімічних реакцій із підвищенням температури зростає. Для збереження теплового гомеостазу людина використовує механізм терморегуляції, що забезпечує стабільну температуру тіла за значних коливань температури повітря.

Організм отримує тепло як у результаті обмінних процесів (окислення поживних речовин) і виділення тепла при фізичному навантаженні, так і від навколишніх теплих об'єктів (теплого повітря, гарячої їжі, сонячної радіації). Інтенсивність обмінних процесів є визначальною в накопиченні тепла в організмі. Організм віддає тепло шляхом конвекції, випромінювання і випаровування у кількості, що залежить від зовнішніх умов. У стані спокою і теплового комфорту на конвекцію припадає 15%, випромінювання – 56%, випаровування – 29% тепла. Інтенсивність віддавання тепла збільшується зі зростанням різниці температур організму та повітря, швидкості руху повітря та площі поверхні тіла людини. За високої температури повітря (понад 35 °С) більшість надлишкового тепла виділяється через випаровування поту, разом з яким з організму виводяться солі та водорозчинні вітаміни.

Вологість повітря також впливає на теплообмін організму. Гігієнічне значення має ступінь насичення повітря водяною парою, тобто відносна вологість. Висока відносна вологість повітря (понад 90%) гальмує випаровування поту і за високих температур може спричинити перегрівання. У разі низької вологості інтенсивна віддача тепла шляхом випаровування поту призводить до охолодження організму. Тому високу температуру людина переносить легше, якщо повітря сухе. Однак надмірна сухість повітря (менше 20%) також небажана, оскільки висушує слизову оболонку носа, глотки і рота, що зумовлює утворення тріщин, які легко інфікуються. Оптимальною є відносна вологість повітря в межах 40–60%.

Зі збільшенням швидкості руху повітря зростає віддача тепла через конвекцію та потовиділення, тому низьку температуру людина переносить легше за тихої погоди. Сильний вітер порушує ритм дихання, а тривалий – навіть пригнічує людину. На відкритому повітрі влітку найсприятливіша швидкість руху повітря в межах 1–5 м/с.