Розділ «1.5. Ризики у життєдіяльності людини»

Небезпека в будь-якій сфері діяльності має кількісну характеристику і залежить від багатьох чинників, які постійно змінюються в часі. Одним із найхарактерніших проявів небезпеки є ризик. Ризик дії чи ризик бездіяльності наявний у 90% причин аварій травм на виробництві.

Сутність ризику. Ризик-орієнтований підхід як спосіб запобігання ризикам

Екологічний ризик

Поняття "екологічний ризик" нині трактують по- різному. Багато авторів його складовими вважають не тільки ризик для здоров'я населення, а й інші види ризику, наприклад: ризики руйнування природних систем, здоров'я населення, збоїв техногенних систем на конкретних підприємствах, керування природними ресурсами, природних катастроф, впливу регіональних військових конфліктів, ризик екологічного тероризму (С. Пирожков).

У межах медико-екологічних досліджень також наявне неоднакове розуміння оцінювання ризику. Одні вчені пов'язують екологічний ризик із певними чинниками навколишнього середовища і досліджують ризик для здоров'я окремої людини (імовірність реалізації конкретних несприятливих дій з боку навколишнього середовища), інші – розглядають ризик як поняття, визначене на популяційному рівні.

Екологічний ризик – імовірність негативних змін у навколишньому середовищі, спричинених антропогенним чи іншим впливом; заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.

Будь-які господарські чи інші рішення слід приймати з таким розрахунком, щоб не перевищувати межі шкідливого впливу на навколишнє середовище. Встановити їх іноді складно, бо пороги впливу багатьох антропогенних і природних чинників невідомі.

Стратегія управління екологічним ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального до максимально допустимого. Так, у Нідерландах при плануванні промислової діяльності, яка впливає на довкілля, разом із географічними, економічними та політичними картами використовують карти ризику для території країни. Перед будівництвом промислового підприємства та введенням його в експлуатацію конструктори кількісно визначають рівень ризику експлуатації цього підприємства та обґрунтовують його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково потрібна карта ризику регіону, у якому воно розташоване.

Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного вияву в просторі та часі екзо- чи ендогенних катастрофічних процесів і картографування різних видів небезпек. Природні та антропогенні чинники ризику вивчають з урахуванням стійкості територій, поєднуючи геологічні та екологічні карти. З накопиченням інформації застосовані в перших варіантах карт ризику якісні характеристики перетворюють на кількісні. Кінцевим результатом побудови карт ризику є його оцінювання та зазначення на картах природного потенціалу – здатності ландшафту території до само- відновлення після антропогенного чи стихійного лиха.

Розроблено кілька стратегій управління екологічною безпекою:

– запобігання виникненню катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів;

– недопущення надзвичайних ситуацій, коли неможливо відвернути заподіяну катастрофу (будівництво захисних споруд, дамб, створення підземної інфраструктури, завчасна евакуація населення);

– пом'якшення наслідків катастроф, упровадження стабілізаційних компенсаційних заходів.

Стратегія управління екологічною безпекою має спиратися на концепцію прийнятного (ненульового) ризику. Згідно з нею не тільки вивчають чинники і джерела підвищеного ризику, а й передбачають перебіг подій, оцінювання наслідків природних і техногенних катастроф. У багатьох випадках це дає змогу уникнути значних катастроф, знайшовши альтернативні рішення.

Оцінювання екологічного ризику передбачає:

– вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для навколишнього середовища і населення;

– аналіз заходів запобігання наслідкам аварій та їх обмеження;

– обчислення ймовірних збитків, завданих діяльністю підприємства;

– деталізацію засобів зменшення збитків;