Розділ «1.3. Фактори небезпеки»

Цей вид нормування охоплює не тільки екологічну, а й виробничу, житлово-побутову сфери життя людини. Уперше ГДК було запроваджено у 1939 р. для питної води. До 1991 р. кількість норм ГДК для водяних об'єктів

господарсько-питного і культурно-побутового призначення досягла 1925. ГДК щодо атмосфери вперше були встановлені в 1951 р. для 10 шкідливих речовин. До 1991 р. їх нараховували 479. ГДК у ґрунті почали запроваджувати з 1980 р.

ГДК встановлюють головні санітарні інспекції у законодавчому порядку або рекомендують відповідні установи, комісії на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф із використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи).

Для обчислення максимальної разової ГДК використовують високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо). З метою визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Чим шкідливіші речовини, тим складніші, масштабніш! та значніші зусилля, спрямовані на охорону атмосферного повітря. Для кожної речовини в Україні встановлено два нормативи: максимальна разова та середньодобова ГДК.

Найвищі значення вмісту забруднюючих домішок в атмосферному повітрі, отримані під час аналізу численних відібраних проб, називають максимальною разовою концентрацією.

Максимальну разову ГДК встановлюють з метою запобігання рефлекторним реакціям у людини через подразнення рецепторів органів дихання (сприйняття неприємних запахів, чхання, алергічні явища, зміна біоелектричної активності головного мозку, світової чуттєвості очей та інше) за короткочасної дії (до 20 хв.) атмосферних забруднень. У зв'язку з тим, що концентрації забруднень в атмосферному повітрі не постійні в часі та змінюються залежно від метеорологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, виду та інтенсивності забудови й інших причин, разові проби відповідно до вимог стандартів відбирають регулярно кілька разів на добу протягом короткого проміжку часу (20–30 хв.).

Середньодобову ГДК встановлюють для попередження загальнотоксичної, канцерогенної, мутагенної та іншої прямої чи побічної шкідливої дії на людину в умовах тривалого (цілодобового) вдихання речовини. Середньодобову концентрацію визначають як середньоарифметичне значення разових концентрацій, для яких вказано термін часу відбору, чи як середній вміст шкідливих домішок у пробах атмосферного повітря, відібраних протягом 24 год. без перерви чи з однаковими інтервалами між відборами. Відбір проб регламентувало ГОСТ 7.2.6.01–86.

З метою обмеження впливу на довкілля шкідливих видів антропогенної діяльності нормують кількість шкідливих речовин, що викидаються в повітря, ґрунт, воду всіма типами забруднювачів, постійно контролюють викиди різних об'єктів, прогнозуючи стан довкілля і приймаючи відповідні санкції та рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В Україні стан довкілля контролює кілька відомств: основний контроль здійснюють Міністерство охорони здоров'я, управління санітарно-епідеміологічної служби та ін.; екологічний контроль і екологічне нормування – служби міністерств комунального господарства, рибнагляду, геології, товариства охорони природи, "зелені служби" Управління екологічного моніторингу Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до чинного Закону "Про охорону навколишнього середовища" (ст. 9) кожний громадянин України має право на безпечне для свого життя і здоров'я довкілля. Це право гарантовано, крім заходів, спрямованих на запобігання екологічно шкідливій діяльності, аваріям, катастрофам, стихійним лихам, також нормуванням якості навколишнього природного середовища, що є юридичним засобом для визначення меж дозволеної поведінки у природокористуванні.

Нормування – встановлення планової міри користування ресурсами з урахуванням її якості, розроблення і затвердження норм на одиницю запланованої продукції (у встановленій номенклатурі), а також контроль за їх виконанням.

Нормування всіх забруднювачів ґрунтується на визначенні ГДК у різних середовищах. За основу обирають найнижчий рівень забруднення на основі санітарно-гігієнічних норм (табл. 1.5, 1.6, 1.7). ГДК забруднювачів у нормативах різних країн можуть бути неоднаковими (незначною мірою).

Таблиця 1.5

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів

Таблиця 1.6

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у питній воді

Таблиця 1.7

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у ґрунтах (ГОСТ 3034-84, 3210-85, 42-128-4433-87)

Нормативи ГДК в Україні єдині та обов'язкові для усік підприємств і структур, незалежно від форм власності і підпорядкованості. Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров'я людини, а і їх дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми і природні угруповання загалом.