Розділ «1.3. Фактори небезпеки»

Складовими епідемічного процесу є джерела інфекції (людина, тварини, рослини), шляхи її передавання і сприйнятливість населення. Інфекційні хвороби поширюються переважно при контакті (дотик, поріз на шкірі, через рот чи статевим шляхом) та диханні. Най- ризикованіший прямий контакт із кров'ю або виділеннями хворого. Інфекції також можуть передаватися за допомогою предметів, забруднених кров'ю або виділеннями хворого, і через переносників (непрямий контакт) – комарів, вошей, мух та ін.

Відносини, які виникли у процесі еволюції між мікроорганізмом і біологічним господарем, проявляються по-різному (коменсалізм, мутуалізм, симбіоз, паразитизм).

Різновид патогенних мікроорганізмів, різні патогенність і вірулентність, проникання в організм у неоднаковій кількості, неоднакова резистентність проявляються у різних перебігах інфекції. Тому зважають на прояви не тільки типових, а і безсимптомних (прихованих) форм. Ступінь прояву інфекційного процесу, тобто взаємодії між збудником і організмом людини, поділяють на три види: типова, атипова і прихована форми інфекції. Типовому виду перебігу інфекційного процесу властиві типові форми захворювання. Видозміну суттєвих ознак типової інфекції або інтенсивності її прояву визначають як атипову (амбулаторну, абортивну) форму. До групи прихованих (латентних, дрімаючих) інфекцій належать усі форми, за яких відсутній клінічний прояв захворювання. З епідеміологічного погляду важливо, що незалежно від ступеня прояву інфекції її носій становить загрозу для оточуючих.

Від інфекційних захворювань захищає шкірний покрив та імунітет – несприйнятливість до інфекційних захворювань. Він може бути природним та штучним, пасивним і активно набутим.

Групи інфекційних захворювань. Залежно від загальних характерних ознак інфекційних хвороб, пов'язаних із локалізацією збудника в організмі людини і механізмом передавання інфекції, всі інфекційні захворювання поділяють на чотири основні групи (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Групи інфекційних захворювань

Інфекційні хвороби та інвазії, що трапляються в аграрному комплексі, класифікують за їх збудником:

– бактеріальні (туберкульоз, бруцельоз, сальмонельоз, лептоспіроз, сибірка, листеріоз, еризипелоїд, чума, туляремія);

– вірусні (сказ, орнітоз, холера);

– рікетсіози (лихоманки);

– грибкові (актиномікоз, бластомікоз, кандидоз, кокцидіоїдоз, криптококоз, мікроспорія, трифофітія, гістоплазмоз, епідермофітія);

– найпростіші (ехінококоз, теніоз, трихінельоз).

Особливо небезпечними інфекціями є холера, сибірка, чума, туляремія.

Профілактика інфекційних захворювань. Вона передбачає вплив на джерела інфекції, шляхи її передавання та людину, яка контактує з інфекційним хворим. До заходів профілактики належать: імунізація, раннє, активне і повне виявлення хворих, їх своєчасна ізоляція, карантин і обсервація, госпіталізація та лікування, проведення дезінфекційних заходів у вогнищі інфекції тощо.

Основним методом профілактики інфекцій є імунізація – введення в організм ослаблених збудників або токсинів з метою набуття імунітету. У разі встановлення факту виникнення масових інфекційних захворювань запроваджують карантин – комплекс режимних, адміністративних та санітарних протиепідемічних заходів, спрямований на попередження поширення інфекційних хвороб і ліквідацію вогнища ураження. Обсервацією називають заходи, що передбачають посилене медичне спостереження за вогнищем інфекції. Дезінфекція (знезаражування) – комплекс спеціальних заходів, що передбачають знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі. Видами дезінфекції є:

а) дезінсекція – знищення комах – переносників інфекційних захворювань;

б) дератизація – винищування епідемічно небезпечних гризунів.

Ці заходи проводять з метою запобігання передачі збудника від хворих людей до здорових.

Розрізняють дезінфекцію профілактичну, поточну і заключну. Для дезінфекції використовують фізичні і хімічні методи, а також комбінований, за якого фізичні та хімічні методи знезаражування застосовують одночасно (наприклад, прання білизни в гарячій воді з милом).