Розділ «1.3. Фактори небезпеки»

Інтенсивність хімічних реакцій, індукованих вільними радикалами, підвищується і до них залучаються тисячі молекул, що не зазнали опромінювання. Жоден інший вид енергії (теплової, електричної тощо), поглинутої біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричинюють іонізуючі випромінювання.

Порушення біологічних процесів можуть бути або оборотними, коли нормальна робота клітин опроміненої тканини повністю відновлюється, або необоротними, що призводять до ураження окремих органів або всього організму та виникнення променевої хвороби.

Розрізняють дві форми променевої хвороби: гостру та хронічну. Гостра форма виникає після опромінення великими дозами за короткий інтервал часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим ("смерть під променем"). Гостра променева хвороба виникає і під час надходження усередину організму великих кількостей радіонуклідів.

Хронічні ураження розвиваються внаслідок систематичного опромінення дозами, що перевищують гранично допустимі (ГДД). Зміни у стані здоров'я називають соматичними ефектами, якщо вони проявляються безпосередньо в опроміненої людини, та спадковими, які спостерігаються у потомства.

Радіаційна безпека насамперед залежить від малих доз, що супроводжують практичне використання атомної енергії. Тому у нормах радіаційної безпеки за одиницю часу, як правило, обирають рік, оперуючи поняттям "річна доза випромінювання". Несприятливі ефекти у діапазоні малих доз мало залежать від випромінювання. Вплив зумовлює сумарна накопичена доза незалежно від того, отримана вона за один день, одну секунду або за 50 років. Отже, ефекти хронічного опромінювання накопичуються в організмі протягом тривалого часу.

Відмовитися від застосування радіоактивних речовин у промисловості, науці, медицині, техніці, сільському господарстві неможливо через об'єктивні причини. Тому необхідно гарантувати радіаційну безпеку, тобто такий стан середовища життя, за якого радіаційне ураження людини практично відсутнє.

Хімічні фактори небезпеки

У процесі життєдіяльності людина постійно стикається з великою кількістю хімічних шкідливих чинників, що можуть спричинити різні захворювання, розлади здоров'я, травматизм як у процесі контакту, так і через певний проміжок часу. Відомо приблизно 7 млн. хімічних речовин та сполук, із яких 60 тис. використовуються у діяльності людини. На міжнародному ринку кожного року з'являється від 500 до 1 000 нових хімічних сполук та сумішей.

Хімічні фактори небезпеки – чинники, що мають високу хімічну спорідненість із тканинами організму людини та речовинами довкілля (їдкими, отруйними, вибухонебезпечними та ін.) і здатні заподіяти шкоду людському організму.

Хімічні елементи, речовини та сполуки можуть перебувати у твердому, газоподібному та рідкому агрегатних станах. Тому в організм людини хімічні речовини проникають через органи дихання, шлунково-кишковий

тракт, шкіру та слизові оболонки. Ступінь ураження хімічними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також фізико-хімічних властивостей.

Отруєння може бути гострим і хронічним. За будь- якої форми отруєння інтенсивність дії шкідливої речовини визначають ступенем її фізіологічної активності – токсичністю.

Токсичність (грец. toxikon – отрута) – властивість деяких хімічних елементів, сполук і біогенних речовин згубно впливати на живі організми (рослини, тварини, гриби, мікроорганізми) і здоров'я людей.

За токсичністю отруйні речовини поділяють на такі види:

– нервово-паралітичної дії (зарин, зоман): бронхоспазми, задуха, параліч;

– загальнотоксичної дії (синильна кислота, хлор, ціан): набряки, кома, параліч, судома, прискорене серцебиття;

– подразнювальної дії (аміак, пари кислот): подразнення слизових оболонок носа, ротової порожнини;

– ірнонаривної дії (іприти): місцеві запалення та некротичні зміни у поєднанні із загальнотоксичними явищами.

За вибірковістю дії виокремлюють такі групи отруйних речовин:

– серцеві, що мають кардіотоксичну дію (ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію);