Банк Англії й виникнення центрального емісійного банку

Західноєвропейський банківський бізнес

Чверть суми мала бути сплаченою відразу, а другий транш (35 %) передбачалося здійснити в листопаді готівкою. Тим часом банк передав владі 1,2 млн фунтів у формі закритих векселів по 100 фунтів, які були переказними і обмінювалися на зобов'язувальні листи у формі розписок. Ці дві форми кредитних паперів відразу увійшли в обіг. В цьому відношенні банк досяг успіху з самого початку.

Банк приймав депозити, пропонуючи натомість клієнтам або відкрити поточний рахунок, або отримати "поточну готівкову банкноту" з застереженням "на пред'явника" номіналом 5,10, 20 або 50 фунтів. Ці розписки були попередниками банківських цінних паперів, які пізніше став видавати Центральний емісійний банк Англії у формі боргових зобов'язань (простих векселів) із застереженням: "Я гарантую сплатити за вимогою пред'явника суму в

В обігу цінних паперів Лондона папери Банку Англії зайняли провідні позиції. У 1720 р. цінні папери приватних ювелірів становили тільки невелику частину цінних паперів Банку Англії, а невдовзі зникли взагалі. На це мала вплив низка чинників. Через те, що з самого початку Банк Англії вселяв довіру, він швидко втягнувся в управління державними фінансами і став головним касиром влади. Більш того, банк був відповідальним за продаж довічних рент від імені уряду і в разі потреби купував золото й срібло, здебільшого для карбування монет. Відтепер Банк Англії вважався власним банком уряду. Крім того, завдяки своєму статуту від 1709 р. Банк Англії був єдиним англійським банком, створеним у формі акціонерного товариства, який мав монопольне право емісії банкнот. Останні два чинники дійсно мали неабияке значення. Нарешті, треба також зазначити і причини технічного характеру. Як незалежний заклад, банк управлявся як комерційне підприємство, хоча і мав достатньо привілеїв. Його папери, хоча й були вільно конвертованими, однак не виступали законним засобом обігу. Населення не було зобов'язане використовувати банкноти як форму паперових грошей для обігу, навряд чи вони взагалі перебували в обігу за межами Лондона. Наприклад, у Шотландії існувала значна конкуренція з паперами інших банків, які також мали статус акціонерних компаній, такими як Банк Шотландії (1695), Королівський банк Шотландії (1727) та Британський полотняний банк (1747).

Під час Дев'ятилітньої війни та війни за Іспанську спадщину Банк Англії регулярно переказував гроші на континент від імені уряду, особливо до Антверпена, для фінансування воєнних кампаній. Влада також просила його управляти державною лотереєю та організовувати нові короткострокові позики. Останнє мало важливе значення. У 90-х роках XVII ст. емісії довгострокових позик не відігравали фактично вирішальної ролі в державних фінансах. З 1688 по 1697 р. сума довгострокових позик влади не перевищувала 6,9 млн фунтів, тоді як загальний обсяг короткострокових позик становив 32 млн. Спочатку уряд просив банк надавати йому позики безпосередньо, однак новий інститут поступово вимагав емітувати короткострокові позики для всього населення. Отже, банк продавав "казначейські векселі" від імені влади, що невдовзі стало його головним завданням. Казначейські векселі, які видавались з 1696 р. і мали фіксовану дату погашення, являли собою вдосконалену версію старих розписок та нових платіжних доручень. Вони були гарантовані парламентом, а їх власники могли вимагати від банку сплати за них готівкою. Незабаром вони стали основним інструментом для обслуговування поточного боргу Англії. Така ситуація залишалася незмінною впродовж всього XVIII ст.

Крім функцій державного касира та кредитора уряду. Центральний емісійний банк Англії також виконував функції приватної банківської установи. Він проводив операції для великих англійських торговельних компаній і крупних купців Лондонського Сіті. Від їх імені Банк дисконтував переказні векселі, надавав їм короткострокові позики під заставу через відкриття овердрафту за контокорентним кредитом або надавав позики готівкою чи банківськими паперами. Така функція приватного банку була обмежена лише рамками столиці: не маючи відділень у провінціях, Банк Англії був фактично банком Лондона.

У XVIII ст. професію приватних банкірів практикували також такі групи банкірів: банкіри Вест-Енду, банкіри Сіті та банкіри у провінціях. Основними клієнтами банкірів Вест-Енду залишалися аристократія, дрібне дворянство та службовці. Банки Сіті, в свою чергу, все більше займалися дисконтуванням переказних векселів від імені купців та промисловців, а також надавали кредити за овердрафтом біржовикам та іншим клієнтам. З другої половини XVIII ст. банкіри Сіті все частіше відігравали роль кореспондентів для банків у провінціях. їх головною діяльністю стали агентська діяльність та брокерство. Розширення банківської мережі все ще було ризиковою справою: спостерігались паніки у провінціях при банкрутстві одного з банків у Сіті.

Третю групу приватних банків представляли банки у провінціях, У1750 р. їх налічувалось не більш як 12, у 1784 р. — 120, а в 1810 р. — не менш як 650. У більшості випадків банки очолювали купці чи промисловці, які завдяки успіхам у своїй торговельній чи промисловій діяльності поступово стали займатися фінансовими операціями. Спочатку такі банки спеціалізувалися на операціях з переказними векселями всередині країни та наданні кредитів, особливо через дисконтування, видаючи свої власні цінні папери. Банки провінцій поступово перетворилися на депозитні та жиробанки у такий спосіб, що чекові платежі, овердрафти та трансфери між рахунками стали, як і в Сіті, поширеними і в провінціях. Однак така діяльність підвищувала ступінь уразливості банкірів провінції, оскільки вони надавали кредити новоствореним промисловим підприємствам.

Поступово приватні банки Лондона та провінцій інтегрувалися в національну систему. При цьому Банк Англії відіграв вирішальну роль. Під час паніки у 1745 р. багато банкірів Лондона вкладали свої кошти у папери Банку Англії. Це їх не розчарувало, а авторитет паперів посилився ще більше. В період фінансової кризи за цим прикладом пішли багато банкірів. Коли у них не вистачало готівки для дисконтування переказних векселів, вони здавали їх до Банку Англії. Так наприкінці століття Банк Англії став "кредитором останньої інстанції" для всіх банкірів Лондона та багатьох установ у провінціях. Вони почали вкладати у банк свої резерви золота, тримали там свої поточні рахунки, а під час кризи надавали для редисконтування переказні векселі. Банк Англії, у свою чергу, фінансував вилучення депозитів та операції редисконтування через конвертовані банківські цінні папери. Отже, він посилив свої функції центрального банку та кредитора останньої інстанції.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Банк Англії й виникнення центрального емісійного банку“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина I. БАНКІВСЬКА СПРАВА В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ

  • Розділ 2. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ГРЕЦЬКОМУ СВІТІ

  • Організація банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Державна банківська справа

  • Державні банки

  • Розділ 3. БАНКИ В РИМСЬКОМУ СВІТІ

  • Банківські операції

  • Організація діяльності банків

  • Банкіри та банкрутства

  • Частина II. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ЄВРОПІ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ ТА РАННЬОМУ СУЧАСНОМУ ПЕРІОДІ (476-1789)

  • Відродження банківської справи в Західній Європі

  • Виникнення приватної банківської справи

  • Відродження приватної банківської справи у сфері депозитів та жиротрансферів

  • Поява публічного депозиту та жирооперацій

  • Міжнародна банківська справа за часів домінування Італії

  • Вразливі альянси банків та монархів

  • Розділ 5. РОЛЬ ТРАДИЦІЙ У РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЄВРОПІ У XVI I XVII ст.

  • Поширення приватних та державних депозитних і жирооперацій

  • Виникнення та фінансове значення ярмарків у Женеві в XV ст.

  • Особливості ярмарків Кастилії у XVI ст.

  • Домінування італійців на ярмарках Ліона у XVI ст.

  • Фінансові ярмарки П'яченци у XVII ст.

  • Роль банкірів у зовнішній політиці Франції та Габсбургів

  • Великі державні банкрутства XVI і XVII ст.

  • Розділ 6. НОВІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЄВРОПІ.

  • Обмінний банк Амстердама в XVII ст.

  • Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст.

  • Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

  • Розлад державних фінансів Франції у XVIII ст.

  • Крах фінансової системи Джона Ло

  • Недорозвиненість банківської системи Англії у XVII і XVIII ст.

  • Банк Англії й виникнення центрального емісійного банку
  • Формування довгострокового державного кредиту в сучасному розумінні

  • Частина ІІІ. БАНКИ ЄВРОПИ В XIX і XX ст.

  • Концентрація емісійної діяльності та надання банкнотам офіційного статусу

  • Поширення банківських грошей

  • Розділ 8. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

  • Вдосконалення британської моделі

  • Роль банків у будівництві залізниць

  • Поява змішаних банків у Бельгії

  • Розділ 9. ЗРОСТАННЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В 1850-1914 pp.

  • Перехід від змішаних банків до розподілу банківських функцій між депозитними і комерційними банками у Франції

  • Континентальна, або "німецька", банківська модель

  • Роль банків у міжнародному русі капіталів

  • Інші типи кредитних установ

  • Розділ 10. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Інфляція

  • Неможливість повернення до стабільності

  • Розділ 11. ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРІОД МІЖ ВІЙНАМИ

  • Зростання могутності держави

  • Відносини між банками та промисловістю

  • Банківська криза в Європі

  • Криза в Австрії і Німеччині

  • Падіння фунта стерлінгів і його вплив на країни Європи

  • Реформи 30-х років XX ст.

  • Розділ 12. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  • Грошові проблеми повоєнного періоду

  • Розділ 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІСЛЯ 1945 р.

  • Концентрація в банківській системі

  • Інтернаціоналізація і створення ринку євродоларів

  • Зміни в банківській системі, які відбулися наприкінці XX ст.

  • Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

  • Глобалізація банківської системи

  • Завдання наприкінці століття

  • Розділ 14. СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

  • Маастрихтський договір

  • Тернистий шлях до Амстердама

  • Сценарій переходу до ЄВС

  • Юридичні засади використання євро

  • Банкноти і монети євро

  • Інструменти політики Європейського центрального банку

  • Типи операцій ЄЦБ на відкритому ринку

  • Євро та економічні оператори

  • Платіжні системи

  • Державні органи

  • Підприємства

  • РЕКОМЕНДОВАНА І ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА