Фактично цією новою пропозицією Ло підписав собі як фінансисту смертний вирок. Процвітаючі громадяни, які побоювалися фіскальної реформи, почали втрачати довіру до Ло. Крім того, інфляція також не сприяла успіху. Кількість паперових грошей внаслідок нещодавніх емісій банкнот Королівським банком набула згодом інфляційного характеру. Ло негайно відреагував на це і в адміністративному порядку впровадив низку дефляційних заходів, щоб зупинити зростання цін. З 22 травня по 1 грудня 1720 р. вартість банкноти, виражена в грошових одиницях, зменшилася наполовину, а вартість акцій у металевому стандарті зменшилася з 10 000 до 5000 ліврів. Цими заходами Ло сподівався відновити вартість паперових грошей, іншими словами, купівельна спроможність банкнот мала зрости. Однак така ініціатива призвела до нової хвилі недовіри, що перетворилося на повну паніку. 29 травня 1720 р. регент звільнив Ло з посади міністра фінансів. 2 червня його попросили відновити позиції Індійської компанії і використовувати свої функції головного інтенданта торгівлі (Intendant general du commerce) для налагодження монетарної системи. Ло впровадив цілу низку заходів, які, однак, не дали відчутних результатів. Практично недовіра з боку населення продовжувала зростати. Влітку
1720 p. банкноти продавалися з 60 %-м дисконтом порівняно з металевими грошима. Майже повністю знецінилися акції: за нетривалий строк їх вартість впала до 200 ліврів — менше від їх номіналу. В грудні 1720 р. партнери Ло були ув'язнені до Бастилії, а самому Ло за допомогою регента вдалося втекти до Бельгії.
Система Ло розпалася. Слідча комісія (друга Віза), створена в січні 1721 р. на чолі з керівниками опозиції, розпустила Індійську компанію та Королівський банк, з яким вона об'єдналася. Пізніше комісія видала декрет, де зазначалося, що всі власники акцій, цінних паперів і банкнот повинні задекларувати свої активи. Акціонери втратили свій капітал, а кредитори уряду отримали натомість вічні ренти під 2—2,5 %. Задекларовані 2,2 млрд ліврів, які включали банкноти та цінні папери уряду, було зменшено до 1,5 млрд, тобто суми, якій дорівнював довгостроковий державний борг. Недовіра до влади з боку населення значно вплинула і на ринок державного кредиту. Процес реорганізації державних фінансів ставав тепер набагато складнішим. Із вилученням з обігу банкнот традиційні золоті та срібні монети знову стали базою для грошового обігу. Службовці й фінансисти відновили колишню систему оподаткування, яка характеризувалася роздрібненістю та неефективним розподілом функцій, і систему ліцензування короною певних видів діяльності.
Отже, Франція повернулася до примітивних і неефективних фіскальних процедур XVII ст. Такий стан речей залишався до революції 1789 р. Не дивно, що у XVIII ст. державні фінанси Франції відчули ще більший розлад. Всім заправляла некомпетентність, неефективність та корупція. Людовік XVI намагався реструктуризувати державні фінанси. З цією метою він призначав цілу низку міністрів фінансів, які, здавалося, мали потрібну компетенцію. Серед них були Анне-Робер, Жак Тюрго та швейцарський банкір-протестант Жак Неккер. Проте жоден з них не вирішив проблем.
Як наслідок, Франція не могла впровадити інновації в монетарній та фінансовій сфері, що у XVIII ст. чітко простежувалось по всій Європі. Країна відставала у галузі фінансових технологій, зокрема від Англії. Це значно заважало Франції створювати передумови для промислової революції.
Недорозвиненість банківської системи Англії у XVII і XVIII ст.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Західноєвропейський банківський бізнес» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Крах фінансової системи Джона Ло“ на сторінці 2. Приємного читання.
