РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Для нормального розвитку пшениці озимої вміст мангану в рослинах у фазу кущіння має бути 50–150 мг/кг сухої речовини.

Мідь значно впливає на фотосинтез, формування генеративних органів, синтез лігніну в клітинних стінках, підвищує стійкість до хвороб, вилягання, посухо-, жаро- та зимостійкість рослин, сприяє ліпшому засвоєнню ними азоту. Найбільше міді рослини засвоюють у фази від кущіння до колосіння. Нестача її виявляється у вигляді хвороби "біла чума злаків" – деформується, жовкне і сохне верхня частина колоса, на якій не формується зерно. Верхівки молодих листків скручуються і засихають, однак старі листки залишаються зеленими. Рослини відстають у рості. Нестача міді виявляється на провапнованих і лужних ґрунтах, із великим умістом гумусу і за високої температури, підвищених нормах внесення азотних добрив (понад 100 кг/га д. р.).

Мідь значно впливає на врожайність. Для нормального розвитку пшениці озимої вміст міді в ній має становити 4–15 мг/кг сухої речовини. Замість показника вмісту міді зручніше користуватися відношенням Cu : N, яке має бути >1. При цьому вміст міді виражають у міліграмах, а азоту – у відсотках. Щоб запобігти значному зниженню врожаю, у фазу виходу рослин у трубку вносять 0,5– 1,0 кг/га міді.

Бор сприяє синтезу хлорофілу, впливає на формування генеративних органів, розвиток кореневої системи, особливо молодих коренів. Він майже не перемішується з нижньої частини рослин до точки росту, тобто повторно не використовується.

Нестача бору в живленні рослин виявляється на провапнованих ґрунтах та після внесення високих норм азотних і калійних добрив.

Цинк бере участь у багатьох фізіологічних процесах, сприяє росту міжвузлів, підвищує жаро-, посухо- та морозостійкість рослин, вміст білка в зерні, стійкість рослин до ураження хворобами. Його нестача у живленні рослин виявляється у вигляді блідо-жовтих смуг на листках паралельних листковим жилкам. Рослини набувають жовтого або оранжевого забарвлення в ранні фази онтогенезу, гальмуються в рості і розвитку. Особливу увагу на забезпеченість пшениці озимої цинком потрібно звертати за вирощування її на ґрунтах із високим умістом гумусу і фосфору, застосування високих норм азотних і фосфорних добрив, вапнування, низьких температур.

10.2. Удобрення ярих зернових культур

Вегетаційний період у ярих зернових культур коротший, ніж в озимих: у ячменю – 70–110 діб, вівса – 100–120, пшениці ярої – 80–115 діб, а кількість елементів живлення, що витрачається на формування врожаю, у них майже однакова. Коренева система ярих зернових культур розвинена слабше. Вони також гірше кущаться. Ці особливості потрібно враховувати, щоб забезпечити повноцінне живлення рослин упродовж вегетації.

Ярі зернові культури мають найбільшу потребу в азоті у фази від початку кущіння до виходу в трубку. За цей період вони поглинають до 40 % азоту загального виносу за вегетацію. В перші 10–30 діб після появи сходів азот сприяє накопиченню в рослинах вуглеводів. Тому його нестача в цей період призводить до порушення формування генеративних органів, а в кінцевому результаті – до зниження врожаю. Внесення азоту в пізніші строки не усуває негативного впливу раннього азотного голодування і не підвищує врожаю культур.

Фосфор у ярих зернових сприяє росту кореневої системи, формуванню крупного колоса, раннішому достиганню врожаю. Початковий період росту є критичним у фосфорному живленні рослин. Тому внесення фосфорних добрив у рядки під час сівби в дозі 10–20 кг/га д. р. підвищує врожайність на 2-4 ц/га. Загалом фосфорні добрива дають менший, ніж азотні, приріст урожаю, але без них рослини гірше засвоюють азот і калій.

Калію ярі зернові культури також найбільше поглинають на початку свого росту. Найефективніші калійні добрива на піщаних і супіщаних ґрунтах із невисоким вмістом рухомих сполук калію. Після вапнування в міру окультурення ґрунтів значення їх зростає.

До ґрунтово-кліматичних умов з ярих зернових культур найвибагливіші ячмінь і пшениця. Найліпше вони ростуть при застосуванні добрив на ґрунтах із близькою до нейтральної реакцією (pH 6,0-7,3). На кислих ґрунтах найбільше знижують урожайність і окупність добрив сорти інтенсивного типу. Тритикале яре і просо за вимогами до умов росту й особливостями живлення наближаються до пшениці ярої.

Ячмінь ярий найінтенсивніше засвоює основні елементи живлення впродовж короткого проміжку часу – від фази кущіння до початку колосіння (25–30 діб). За цей період у рослини надходить 40–45 % азоту, 50–65 – фосфору, 65–70 % калію. У фазу колосіння ячменю майже завершується засвоєння з ґрунту 100 % калію, 90 – фосфору, 80 % – азоту загального виносу їх з урожаєм.

Просо має добре розвинену кореневу систему зі значною всмоктувальною здатністю, тому воно економно витрачає воду та елементи живлення з ґрунту. Просо вибагливе до родючості ґрунту, потребує нейтральної його реакції (pH 6,5-7,5). На початку росту воно потребує насамперед фосфору, який стимулює розвиток кореневої системи, але в цей час засвоює також азот і калій.

Найбільше елементів живлення просо засвоює у фази кущіння і цвітіння. За цей період рослини споживають близько 70 % азоту, 60 – фосфору і майже 45 % калію. Решту елементів живлення просо засвоює в процесі формування і достигання зерна. При цьому важлива роль належить фосфору, який разом з азотом забезпечує виповненість зерна та високий вміст у ньому жирів.

Овес менш вибагливий до умов проростання. Він ліпше переносить кислотність ґрунту, але добре реагує на його вапнування (оптимальне значення pH 5,0-6,5). Овес має високу потенційну продуктивність, ліпше за інші ярі зернові культури засвоює елементи живлення з ґрунту та внесених під попередник добрив. Характерним для нього є тривалий період засвоєння елементів живлення. До початку цвітіння засвоюється 60 % азоту та фосфору і 30–45 % калію загального їх виносу врожаєм. На початку росту й розвитку він реагує на вміст у ґрунті мінерального азоту. Особливо чутливий до нестачі азоту у фази кущіння–початку виходу в трубку, коли відбувається диференціація конуса наростання, визначається висота рослин і кількість листків, а також кількість зерен у волоті, після чого овес рівномірно засвоює азот до завершення вегетації. Для формування 1 т зерна і відповідної маси соломи овес виносить з ґрунту 33 кг азоту, 14 – P2O5 і 29 кг К2O. Застосування мінеральних добрив під овес разом із підвищенням врожаю зерна збільшує вміст у ньому протеїну і зменшує кількість клітковини.

Усі ярі зернові культури добре реагують на внесення мінеральних добрив, а також ефективно використовують післядію органічних добрив. Удобрені просапні культури є для них найліпшими попередниками.

Оптимальною нормою азотних добрив під ярі зернові культури, які вносять під передпосівну культивацію після просапних культур, є 60 кг/га д. р., після багаторічних трав – 30–40, після зернових, капустяних та інших небобових попередників – 90 кг/га д. р. Максимальна норма азотних добрив для цих культур становить 120 кг/га д. р. Під пивоварні сорти ячменю, а також при підсіві багаторічних бобових трав, норму азотних добрив зменшують на 30–50 %, але норма фосфорних і калійних добрив при цьому має переважати норму азотних. Важливою вимогою до удобрення пивоварного ячменю є рівномірність внесення добрив. Неякісний їх розподіл створює умови для формування нерівномірного за величиною, вирівняністю, вмістом білка, екстрактивністю зерна, знижує пивоварні якості сировини, особливо на фоні внесення азотних добрив. На смугах з їх надлишковим внесенням зерно ячменю формується щупле, значна його частина втрачається під час збирання.

Потрібно враховувати, що надмірні норми калійних добрив також погіршують пивоварні якості зерна ячменю. В зерні пивоварного ячменю має бути знижений вміст білка (9–12 %) і високий вміст крохмалю (не менш як 63 %). Тому невеликі дози азоту (не більш як 60 кг/га д. р.) зазвичай вносять перед сівбою. Підживлень не проводять, щоб не підвищився вміст білка в зерні.

Якщо з деяких причин потрібно застосувати азотні добрива після сівби, то бажано провести підживлення не пізніше фази 1–2 листків. Проте важливо пам'ятати, що пізнє внесення азотних добрив може спровокувати підвищення вмісту білка в зерні.