РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

У Лісостепу й особливо Степу в умовах недостатнього зволоження ефективність фосфорних добрив висока, оскільки чорноземи звичайні, південні й передусім карбонатні мають низький вміст рухомих сполук фосфору. За цих умов поліпшення фосфорного живлення рослин сприяє інтенсивному розвитку кореневої системи, що в подальшому зумовлює отримання вищого врожаю пшениці.

Роль калійних добрив найліпше виявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Загалом райони ефективності калійних добрив збігаються з районами дії азотних добрив. Найслабкіше реагує пшениця озима на них на чорноземах звичайних і південних. Проте калійні добрива, хоч і в невеликих нормах, потрібно вносити на всіх типах ґрунтів, оскільки калій сприяє підвищенню зимостійкості рослин. Азотні добрива найліпше діють на ґрунтах із низькою потенційною родючістю і достатнім зволоженням, де опади не лімітують рівень урожаю (дерново-підзолисті, сірі лісові ґрунти), а період між збиранням попередника і сівбою недостатній для накопичення в ґрунті мінеральних сполук азоту внаслідок перебігу процесів амоніфікації і нітрифікації.

У південних районах, де період між збиранням попередника і сівбою пшениці озимої триває 2–3 міс, напівпарове утримання ґрунту сприяє накопиченню в ньому рухомих форм елементів живлення, зокрема й азоту. При цьому мінерального азоту може утворюватися надмірна кількість, що може призвести до несприятливої як перезимівлі рослин, так і подальшої вегетації. Щоб зм'якшити негативну дію надмірного однобічного живлення пшениці азотом, що особливо характерно після чистого пару, до початку сівби вносять лише фосфорні й калійні добрива.

Під час сівби пшениці озимої після кукурудзи на силос, стерньових та інших непарових попередників разом із фосфорними і калійними потрібно також вносити азотні добрива. Це пов'язано з тим, що в ґрунті міститься мала кількість мінеральних сполук азоту для початкового росту рослин.

Восени невисокі дози азоту потрібно вносити при пізніх строках сівби та на бідних ґрунтах після гірших попередників.

Азот позитивно діє на зимостійкість пшениці озимої лише за оптимального співвідношення з іншими елементами живлення, насамперед з фосфором і калієм. Як надмірне однобічне живлення рослин азотом, так і нестача його негативно впливають на накопичення цукрів у рослинах восени. У першому випадку це пов'язано з витратою їх на синтез складних органічних сполук у період росту рослин, в іншому – з ослабленням процесу фотосинтезу та порушенням загалом процесів росту і розвитку пшениці озимої в осінній період. В останньому випадку внесення азотних добрив оптимізує умови розвитку та поліпшує зимостійкість рослин.

Отже, під час складання системи удобрення пшениці озимої важливо знати умови її вирощування. В жодному випадку не можна допускати переважання азотного живлення над фосфорним і калійним у період росту пшениці. Для вирішення питання про внесення азоту в основне удобрення існує єдина думка: на ґрунтах з низьким вмістом його мінеральних форм (менш як 20 мг/кг орного шару ґрунту) вносять 20–30 кг/га азоту.

При встановленні доцільності осіннього внесення азотних добрив враховують чинники, наведені в табл. 10.2.

Таблиця 10.2. Критерії для встановлення доцільності осіннього внесення азотних добрив під озимі зернові культури (Н. Schonberger, 2006)

Припосівне внесення добрив є важливим заходом у системі удобрення пшениці озимої, оскільки сприяє забезпеченню рослин елементами живлення, особливо фосфором на початку розвитку. Слабка коренева система пшениці на початку вегетації нездатна засвоювати достатню кількість фосфору з ґрунту. Тому внесені в рядки фосфорні добрива більш позиційно доступні для рослин і сприяють посиленню росту кореневої системи та надземної маси рослин, підвищенню вмісту цукрів, що в подальшому визначає стійкість рослин до несприятливих умов перезимівлі.

Традиційно в рядки під час сівби вносять суперфосфат гранульований. Вважають, що його норма 10 кг Р2O5 /га підвищує врожайність пшениці озимої в середньому на 2,5-3,0 ц/га. Особливо ефективне внесення фосфору під час сівби пшениці озимої після чистого пару, бобових багаторічних трав, зернобобових культур. Слабка дія суперфосфату за сівби пшениці після зернових культур та інших непарових попередників пояснюється низьким вмістом мінеральних сполук азоту в ґрунті.

Застосування інших форм мінеральних добрив – амофосу, нітрофоски, нітроамофоски, тукосумішей – також ефективне, особливо тоді, коли добрив не вносили або вносили в основне удобрення в недостатній кількості, під час сівби пшениці після стерньових попередників і культур, які пізно збирають, коли в ґрунті міститься мало мінеральних сполук азоту і рослини на початку вегетації відчувають азотне голодування. Слід зазначити, що внесення в рядки більш як 300 кг/га фізичної маси мінеральних добрив зменшує схожість насіння пшениці озимої, що пояснюється підвищенням концентрації ґрунтового розчину.

Як доводить практичний досвід, за допомогою простого збільшення норми азотних добрив не вдається значно підвищити продуктивність пшениці озимої. За своїми біологічними особливостями вона не витримує високих норм азотних добрив, які вносять до початку сівби або як підживлення. Крім того, відбуваються значні непродуктивні витрати азоту, а також недоцільно з економічного погляду вносити азотні добрива на кілька місяців наперед із розрахунку подальшого їх використання пшеницею озимою.

Зазвичай виділяють чотири строки внесення азотних добрив під пшеницю озиму: основне, підживлення – ранньовесняні, у фазу виходу рослин у трубку, позакореневе (у фазу колосіння). Це пов'язано з тим, що пшениця чутлива до запасів рухомих сполук елементів живлення в ґрунті на початку вегетації восени та навесні, коли настають три максимуми потреби в посиленому азотному живленні: у початковій фазі весняного кущіння (III етап органогенезу), у фазу виходу рослин у трубку (кінець V, VI та початок VII етапів органогенезу), а також у фазу колосіння (VIII – початок IX етапів органогенезу).

Отже, потрібно правильно розподілити розраховану під пшеницю озиму норму азотних добрив. За нестачі азоту у фазу її кущіння погано закладаються пагони; у фазу виходу в трубку – частина пагонів формується без колосків або з дрібним колосом; у період формування і наливання зерна – умови азотного живлення і погода чинять вирішальний вплив на озерненість колосу і крупність зерна. Крім урожайності зерна пшениці озимої азотні добрива значно впливають на такі його якості, як вміст білка, показник седиментації, об'єм хліба; помірно впливають на якість білка і клейковини та вихід борошна, пружність і поверхню тіста; не впливають на число падіння.

Загальноприйнятим прийомом у системі удобрення пшениці озимої є азотне ранньовесняне підживлення (напровесні). Середній приріст урожайності пшениці при цьому становить 3–5 ц/га. Висока ефективність внесених напровесні азотних добрив (традиційно – це аміачна селітра) пояснюється тим, що після перезимівлі пшениця буває слабкою і потребує посиленого азотного живлення для інтенсивного відростання і формування надземної маси. В ґрунті в цей час недостатньо накопичено мінеральних сполук азоту. Крім того, змінюється напрям руху ґрунтової води і настає період її дефіциту, що запобігає проникненню внесених азотних добрив у кореневмісний шар ґрунту. Напровесні, коли температура ґрунту буває низькою, а вологість високою, процеси амоніфікації та нітрифікації відбуваються повільно. Тому у верхньому шарі ґрунту майже відсутні рухомі форми азоту, що може значно впливати на ефективність строків внесення азотних добрив. Отже, ранньовесняні підживлення пшениці азотом сприяють посиленому надходженню в рослини елементів живлення добрив, насамперед фосфору, активізують біохімічні процеси в рослинах, що, у свою чергу, пришвидшує процес кущіння, розвиток колоса і наливання зерна. Тому цей прийом завжди дає стійкі прирости врожаю. Він обов'язковий на зріджених посівах зі слабкорозвиненими рослинами. Крім аміачної селітри напровесні можна вносити КАС. При цьому краплі КАС мають бути великими, щоб вони стікали з листків рослин і не обпікали їх. Для цього обприскувачі обладнують розпилювачами з великими отворами або штангами з гнучкими розливними трубочками, шоб розчин виливався на поверхню ґрунту, що особливо важливо на зріджених посівах. Більш пізнє підживлення пшениці навесні затримує процес кущіння, внаслідок чого частина стебел утворюється з неповноцінними колосками або зовсім без них. Пшеницю у фазу кущіння підживлюють у два строки за таких умов: на ґрунтах легкого гранулометричного складу, коли необхідна доза азоту перевищує 60–80 кг/га; якщо вегетація розпочинається рано, в сівозміні вносять багато органічних добрив, часто вирощують бобові й овочеві культури або сівбу проведено після сидеральних культур. При цьому перша доза азоту сприяє поповненню запасів його мінеральних сполук у ґрунті і стимулює кущіння рослин, друга – стимулює утворення зародків колосків і продуктивних стебел.

Слід зазначити, що внесення азотних добрив напровесні підвищує забур'яненість посівів, насамперед вибагливими до живлення азотом підмаренником чіпким, зірочником середнім, талабаном польовим та іншими бур'янами, здатними проростати і розвиватися за температури 1-5 °С. При цьому збільшується не лише маса, а й кількість бур'янів. Це пояснюється тим, що бур'яни починають раніше відновлювати весняну вегетацію, ніж пшениця озима, мають добре розвинену кореневу систему в поверхневому шарі ґрунту і, таким чином, здатні перехоплювати азот із добрив, призначений для живлення пшениці. Підвищення вмісту в ґрунті нітрат-іонів також стимулює проростання насіння деяких видів бур'янів, оскільки під впливом азотних добрив збільшується густота стояння рослин, пригнічуються вибагливі до світла бур'яни і поширюються чіпкі бур'яни, такі як гірчак березкоподібний, підмаренник чіпкий і вика. Це потрібно враховувати під час розроблення системи захисту від них пшениці озимої.

У середині 1970-х років бельгійський учений Р. Лалу розробив систему удобрення пшениці озимої, яка передбачала внесення азоту в три строки: 1) у фазу кущіння – 30 кг/га д. р. (у Бельгії – середина березня); 2) на початку виходу в трубку – 80 кг/га д. р. (середина квітня); 3) з появою верхівкового листка – 30 кг/га д. р. Це стало початком впровадження інтенсивних технологій вирощування пшениці в Європі.

За системою Шлезвіг – Гольштейн, розробленою для північно-західних районів Німеччини (середня температура в січні–лютому 0 °С, родючі ґрунти, значна кількість опадів у період вегетації), перше підживлення азотними добривами проводять наприкінці січня–початку лютого (90–130 кг/га д. р.), друге – на початку росту стебла (20–25 кг/га д. р.), третє – перед колосінням (60-80 кг/га д. р.).

За системою німецької фірми БАСФ, перше підживлення пшениці озимої проводять у лютому–на початку березня (N80), друге – на початку видовження стебла (N20-30) третє – з появою верхівкового листка (N60).