РОЗДІЛ 9. СИСТЕМА УДОБРЕННЯ

9.1. Принципи складання систем удобрення

Ефективність добрив забезпечується застосуванням їх з урахуванням певних ґрунтових і кліматичних умов, особливостей живлення культур, видів сівозмін, агротехнології, складу і властивостей добрив, норм, строків і способів внесення та багатьох інших чинників. Ці обставини зумовлюють необхідність переходу від удобрення окремих культур до системи застосування добрив у сівозмінах (або іншого агроценозу) в кожному господарстві. Система удобрення – один з основних компонентів (ланок) системи землеробства поряд з системою обробітку ґрунту, веденням сівозмін, захисту рослин від шкідливих організмів тощо. Вона складається з: 1) системи застосування добрив у господарстві; 2) системи удобрення в сівозміні або на іншому об'єкті застосування добрив (на луках, пасовищах, у багаторічних насадженнях, захищеному ґрунті тощо); 3) систем удобрення окремих культур сівозміни, складених з оптимальних норм, форм, строків і способів внесення добрив.

Складові системи удобрення

Система удобрення в сівозміні

Сівозміна – це штучна фітоасоціація, по суті агробіотехнологічний цех з отримання продукції рослинництва. Для неї характерні сильно порушені потоки елементів живлення та органічних речовин. Тут не відбувається природний сукцесійний процес і ведеться активна йому протидія. В силу цього теоретично неможливо створити саморегульовану систему, в якій би ідеально забезпечувалася висока постійно зростаюча продуктивність культур за нижньої межі оптимального рівня застосування мінеральних добрив з одночасним збереженням харчової цінності отриманої продукції для людини.

Система удобрення в сівозміні – це багаторічний план застосування добрив у сівозміні з урахуванням родючості ґрунту, біологічних особливостей культур, складу і властивостей добрив.

Сівозміна має велике значення для системи удобрення. Різні сільськогосподарські культури істотно різняться за потребою в елементах живлення. Чергування культур у сівозміні забезпечує продуктивніше використання поживних речовин ґрунту і добрив. Так, при сівбі пшениці озимої після різних попередників (наприклад, гороху і кукурудзи на силос) потреба в добривах буде різною. Бобові культури потребують менше азотних добрив, а багаторічні бобові трави збагачують ґрунт азотом. Тому під культури, попередником яких були бобові, азотних добрив вносять менше. Не можна вносити багато азотних добрив під покривні культури (під які підсівають багаторічні трави).

Під час розробки системи удобрення в сівозміні необхідно враховувати склад і агрохімічні властивості добрив: форму діючої речовини, їх розчинність і доступність елементів живлення, особливо взаємодію добрив з ґрунтом, а також вплив добрив на агрохімічні характеристики ґрунту. Важливою умовою є післядія добрив, від якої залежать норми внесення добрив під наступні культури сівозміни. Особливо велика післядія фосфорних та органічних добрив.

Сумісне застосування органічних і мінеральних добрив є одним з основних положень системи удобрення. Зазвичай їх поєднання переважає за своєю ефективністю дію цих добрив, внесених окремо в еквівалентних кількостях, що пояснюється мікробіологічною діяльністю в ґрунті. Також зменшується закріплення фосфору мінеральних добрив у вигляді важкорозчинних сполук.

Сумісне застосування органічних і мінеральних добрив найбажаніше для культур, чутливих до підвищеної концентрації ґрунтового розчину (цибуля, огірок та ін.).

При правильному чергуванні культур і менших нормах внесення добрив урожаї виші порівняно з монокультурою.

За тривалого застосування добрив у сівозміні потреба в азотних добривах збільшується, а фосфорних і калійних – зменшується.

Система удобрення в сівозміні є частиною загальної системи застосування добрив у господарстві, де всебічно обґрунтовано види, норми, форми, співвідношення, строки і способи застосування добрив (і меліорантів) з урахуванням біологічних потреб культур в елементах живлення і фактичного рівня родючості ґрунту для отримання високих урожаїв культур доброї якості за наявних ресурсів добрив і меліорантів з одночасним регулюванням параметрів показників родючості ґрунту в певних природно-кліматичних умовах.

Загальну схему удобрення культур розробляють на ротацію сівозміни, а луків, пасовищ, багаторічних насаджень та інших – на період їх використання. При цьому враховують можливу середньобагаторічну (5–10 років) забезпеченість господарства добривами і середньозважені (за результатами останнього агрохімічного обстеження) параметри показників родючості ґрунту всіх полів сівозміни, а також можливий баланс елементів живлення і гумусу за реалізації системи удобрення.

Норми і співвідношення добрив у прийнятій системі удобрення щорічно уточнюють у річному плані застосування добрив з урахуванням родючості ґрунту на полі, погодних умов, фактичної наявності добрив у господарстві. На основі цього плану складають календарний план придбання (накопичення) добрив, де зазначають загальну кількість певних видів і форм добрив та черговість їх придбання.

Кількісно систему удобрення в сівозміні характеризує середня кількість (на 1 га) добрив, які вносять щорічно та за ротацію сівозміни (в останньому випадку – це насиченість 1 га площі сівозміни добривами). Якісно вона характеризується окупністю 1 кг д. р. мінеральних добрив і 1 т органічних добрив урожаєм усіх культур сівозміни (в перерахунку на зернові або кормові одиниці залежно від типу сівозміни).

Система удобрення окремих культур за їх чергування в сівозміні – це план застосування органічних і мінеральних добрив, в якому передбачають норми, дози, форми, строки і способи їх внесення з урахуванням рівня запланованого врожаю, чергування культур у сівозміні та особливостей їх агротехнології, параметрів агрохімічних показників родючості ґрунту на певному полі, погодних умов, поєднання органічних і мінеральних добрив, економічних умов у господарстві.

Загалом під час розроблення системи удобрення потрібно враховувати такі положення: підвищення врожайності та якості усіх культур; усунення відмінностей (вирівнювання) в родючості окремих ділянок поля, а також окремих полів сівозміни, доведення параметрів показників родючості ґрунту до оптимального рівня; підвищення оплати одиниці добрив приростами врожаю; широке використання місцевих добрив; використання результатів досліджень науково-дослідних установ, практичного досвіду передових господарств та даних періодичного агрохімічного обстеження ґрунтів господарства.

Найбільша ефективність добрив виявляється на фоні високої культури землеробства, тобто із застосуванням усього комплексу агротехнологічних заходів. Роль агротехнології зростає з підвищенням норм внесення добрив. Слід також пам'ятати: